Рішення № 51011084, 22.09.2015, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1401/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015 м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Турянського І.Є., з секретарем Лазорик Л.В., розглянувши у відкритому (заочному) судовому засіданні в залі суду м. Косів справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з даним позовом до відповідача.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Як вбачається із позовної заяви, позивач, знайшовши на сайті AUTORIA оголошення від автосалону та маючи намір придбати автомобіль марки CheriBeat за оголошеною вартістю 142380 грн., зателефонував за вказаним номером та домовився про зустріч з менеджером ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс». Менеджер повідомила, що йому потрібно забронювати автомобіль шляхом сплати за нього авансу у сумі 40000 грн. В подальшому, менеджер надала зразок квитанції, де зазначила у графі «призначення платежу» - «згідно договору № 001556 від 24.03.2015р.», також надала зразки ще двох квитанцій з аналогічним призначенням платежу на суми по 51190 грн. відповідно, які позивач мав оплатити після поставки йому автомобіля через три дні. Загальна сума виписаних менеджером квитанцій складала 142380 грн. - вартість обраного ним для купівлі у відповідача автомобіля Cherri, зазначена у інтернет-оголошенні. Після здійснення оплати в сумі 4000 грн. на користь ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», 24.03.2015 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір Фінансового лізингу № 001556, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є автомобіль марки CheriBeat, хоча позивач мав намір придбати автомобіль за повну вартість. Менеджер пояснила, що це гарантія, якшо позивач не оплатить залишкові 102380 грн. за наданими нею квитанціями, а сам договір буде знищено після сплати остотачної суми. Також менеджером була допущена «помилка» при заповненні договору, де у графі «предмет договору фінансового лізингу» вона зазначила автомобіль Cheri Tiggo, яку потім виправила шляхом повторного заповнення і підписання зазначеної сторінки договору. Також сума, вказана у договорі, не співпадала з тією, яка була зазначена у оголошенні та обумовлена із менеджером. Як виявив позивач, предметом даного договору є два різні автомобілі, а ціна 400000 грн., яка вписана у договір, значно перевищує вартість домовленого раніше автомобіля CheriBeat. Додатки, які зазначені у договорі, не були надані для підписання позивачу. В подальшому, позивач звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» із заявою про розірвання договору та повернення йому коштів, на що отримав відповідь, що договір розірваний 18.05.2015 року, а кошти в сумі 40000 гривень не повертається, оскільки це адміністративний платіж.

Позивач вважає, що зазначена угода порушує його права як споживача, містить несправедливі умови, а також суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України «Про фінансовий лізинг». Позивач стверджує, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» здійснює нечесну підприємницьку діяльність та вводить в оману споживачів. В заявленому позові просить суд визнати недійним договір фінансового лізингу № 001556 від 24.03.2015 року, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь безпідставно отримані гроші в сумі 40000 грн., отриманих за недійсним правочином та 10% за користування його коштами, що згідно облікової ставки НБУза період з 24.03.2015 року на момент звернення до суду становить 4000 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився повторно, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі до суду не подавав. Суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 224-226 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов слід задоволити із наступних підстав.

24.03.2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір Фінансового лізингу № 001556 з додатками (а.с. 7-22), згідно якого предметом Лізингу по даному договору є автомобіль марки CheriBeat (а.с. 8) у виправленій редакції.

Відповідно до п. 8 Договору вартість предмету лізингу становить 14545,45 доларів США, що на дату укладення Договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні становить 400000 гривень.

24.03.2015 року позивачем здійснено платіж на рахунки ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в сумі 40000 грн. з призначенням платежа «згідно договору 001556 від 24.03.2015», про що свідчить копія квитанції № 0.0.365697209.1 від 24.03.2015 року (а.с. 23).

Відповідно до копії заяви (а.с. 24), ОСОБА_1 за власним бажанням розірвав договір фінансового лізингу, проте кошти, сплачені ним як аванс за автомобіль марки CheriBeat йому відмовились повертати, оскільки відповідач вважає сплачену позивачем суму в розмірі 40000 грн. адміністративним платежем, який лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору, про що свідчить копія листа від 11.06.2015 року, вих. № 364 (а.с 24).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З пункту 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» випливає, що фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. З чого випливає, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» надає фінансові послуги, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806 ЦК України за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власнють річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов i передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить предмет лізингу. В свою чергу, ч. 1 ст. 807 ЦК України визначає, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. При цьому, вимога закону про індивідуальне визначення предмету лізингу є імперативною, тобто обов'язковою для ycix видів лізингу - як прямого так i непрямого. Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Як вбачається із договірних умов, у спірному договорі відсутня обов'язкова умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу. Окрім того, у договорі лізингу зазначено два різних автомобілі, а ціна 400000 гривень вписана невідомо за який автомобіль, а тому також є невизначеною. Також позивачем зазначено, що жодних додатків, які вказані у договорі, йому не надали.

Частиною 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Частиною 1 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно п.2 ч.1, п.п. 1, 3 ч. 2, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється; нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

У відповідності до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Згідно ч.ч 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу - є підставою нідейсності правочину.

За відсутності індивідуального визначення предмету лізингу та його ціни - фактично відсутній предмет договору, щодо якого у сторін виникають права та обов'язки, прямо пов'язні iз придбанням предмету лізингу та наданням його у користування, умов поставки, передачі, страхування, відповідальності сторін, пов'язаних iз таким користуванням тощо. За таких обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

На підставі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, і зважаючи на те, що за обставинами справи, умови спірного договору є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, а ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не надало жодних доказів на підтвердження обґрунтованості умов договору, суд вважає, що є достатні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає можливим задоволити позов у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1, 4, 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 5, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 203, 215, 216, 236, 536, 638, 807,1048 ЦК України, ст.ст. 213-215, 224-226 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001556 від 24.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479), банк отримувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, р/р 26006379153 ) на користь ОСОБА_1, жителя с. Брустури Косівського району Івано-Франківської області кошти, сплачені за договором в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень та проценти за користування коштами в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень. Всього в сумі стягненню підлягає 44000 (сорок чотири тисячі) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479), банк отримувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, р/р 26006379153) на користь отримувача коштів УДКСУ у Косівському районі, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38026046, банк отримувача ГУДКСУ в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, рахунок отримувача 31210206700266, код класифікації доходів 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891606, - 440 (чотириста сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. Є. Турянський