Постанова № 51005388, 10.07.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10.07.2015 р. № 814/1830/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор", вул. Новозаводська, 34,Миколаїв,54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2015р. № НОМЕР_1, від 28.05.2015р. № НОМЕР_2, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївавтодор (далі позивач, ТОВ, товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ, податкова) №0000692204, №0000702204 від 28.05.2015 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки не ґрунтуються на вимогах законодавства, а прийняті на підставі таких висновків повідомлення-рішеня є такими, що суперечать діючому законодавству та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав викладених у письмових запереченнях.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період 05.05.2015 р. по 12.05.2015 р. податковою було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ Миколаївавтодор з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначені обєкту оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «ХЕРСОНДОРІНВЕСТ» за перод з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р. та правомірності формуваня доходів, що враховуються при визначені обєкту оподаткування, податкових зобовязань по взаємовідносинах з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані ПП «ХЕРСОНДОРІНВЕСТ» за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої було складено Акт перевірки №1227/14-02-22-02/36954743 від 19.05.2015 року (арк. с. 13-35, далі-Акт).

Згідно висновків акта перевірки, контролюючим органом було виявлено наступні порушення:

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі-ПК України), в результаті чого ТОВ «Миколаївавтодор» занижено податок на прибуток на занальну суму 295246 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого товариству занижено податок на додану вартість на загальну суму 29726,00 грн.

28 травня 2015 року на підставі акту ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем з податку на прибуток у сумі 36957,50 грн.., за основним платежем в сумі 295246,00 грн. та 73811,50 грн., за штрафними санкціями;

- №0000702204, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість в сумі 37157,50 грн., з яких за основним платежем в сумі 29726,00 грн.. за штрафними санкціями в сумі 7431,50 грн.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про не встановлення реальності руху бітуму та мазуту від постачальника ПП «ХЕРСОНДОРІНВЕСТ» до покупця ТОВ «»Миколаївавтодор».

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обовязковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та ПП«ХЕРСОНДОРІНВЕСТ» було укладено договір купівлі-прожажу нафтопродуктів №1104/02 від 11.04.2014 року, за умовами якого ПП «ХЕРСОНДОРІНВЕСТ» передало у власність ТОВ «Миколаївавтодор» нафтопродукти.

Виконання умов договору, а саме поставка мазуту та бітуму підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товаро-транспортними накладними та платіжними дорученнями про сплату коштів за отриманий товар. (арк. с. 52-120), транспортування нафтопродуктів здійснювалось транспортним засобом постачальника. Крім того, в матеріалах справи містяться документи, що відображають місця зберігання отриманого товару та подальше використання їх при ремонті автодоріг (арк. с. 121-136) .

Таким чином, факт придбання позивачем нафтопродуктів у контрагента та зберігання, використання придбаного товару підтверджується вищезазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на Акт перевірки про неможливість проведення звірки по ПП «ХЕРСОНДОРІНВЕСТ», оскільки зазначений акт підтверджує лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних субєктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів субєкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для зясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у субєктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобовязань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває субєкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли субєкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що контрагент позивача не може здійснити поставку товару ґрунтуються лише на отриманої податкової інформації про нібито відсутність реального здійснення господарських операцій контрагентом позивача з ТОВ «Миколаїватодор». Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентом у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, договором поставки товару, банківськими виписками, а також під час розгляду справи позивачем були надані документи на підтвердження зберігання, використання отриманих нафтопродуктів у контрагента.

З цього випливає, що при здійсненні господарських операцій з контрагентом-постачальником позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000692204 від 28.05.2015 року.

3.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000702204 від 28.05.2015 року.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор" (код ЄДРПОУ 36954743) сплачений згідно квитанції 198 від 04.06.2015 року судовий збір в сумі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич