Ухвала суду № 50991847, 16.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7342/15 Справа № 199/3532/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сенчишин Ф. М. Доповідач - Деркач Н.М.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

16 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Деркач Н.М.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Осіяна О.М.,

при секретарі Прудченко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про встановлення факту належності домоволодіння спадкодавцю, визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про встановлення факту належності домоволодіння спадкодавцю, визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що спірне домоволодіння, побудоване батьком позивача -спадкодавцем, є самочинним будівництвом, оскільки будівництво і реконструкція будинку мали місце до 05.08.1992 року і БТІ видало технічний паспорт на нього.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 відкрилася спадщина на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до копії домової книги, на момент смерті ОСОБА_3 позивач ОСОБА_2 мешкав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 29-33)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровької державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. від 06.09.2013 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадкодавця відсутнє право власності на спадкове майно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є самочинним будівництвом, надання позивачем технічного висновку по інструментальному обстеженню будівельних конструкцій житлового будинку не є підставою для задоволення позову у заявлених ОСОБА_2 межах.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 105 ЦК УРСР (у редакції 1963 року), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його, дарувати, здавати в найом тощо.

Пленум Верховного Суду України в п. 2, 3 постанови N 9 від 19 вересня 1975 року "Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України"роз'яснив, що самовільним будівництвом визнається також спорудження без дозволу виконавчого комітету відповідної ради нового будинку замість зруйнованого на раніш відведеній громадянину земельній ділянці. Вирішуючи позови про право власності на самовільно споруджені жилі будинки або прибудови, в тому числі пов'язані з купівлею-продажем, міною, даруванням, спадкуванням останніх, суди повинні враховувати, що щодо таких жилих будинків і прибудов не виникає прав і обов'язків власника ні в осіб, які їх спорудили, ні в осіб, які уклали щодо них угоди. Самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об'єктом права приватної власності.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56.

Згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року(була чинною до 13 грудня 1995 року), реєстрації підлягають усі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать, зокрема, громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Пунктом 7 вказаної Інструкціїзазначено, реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів).

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що збудовані до 05.08.1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будинку, що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05.08.1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

Відповідно до п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, п.45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку відчужувану на підставі запису в по господарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку; розмін загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносились також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обовязковим.

Відповідно до положень ст.ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, як на підставу для задоволення позовних вимог про встановлення факту належності спадкодавцю спірного домоволодіння, ОСОБА_2 надав суду рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської райради депутатів трудящих м.Дніпропетровська № 1003 від 17.05.1973 року про виділ спадкодавцю ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для зведення будинку, акт відводу зазначеної земельної ділянки від 10.08.1973 року та технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1.

Однак, довідку виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку; розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки, яка у розумінні п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, є підтвердженням належності будинку позивач ОСОБА_2 суду не надав. Крім того, позивачем не надано акт введення в експлуатацію спірного домоволодіння, як це передбачено Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року(була чинною до 13 грудня 1995 року).

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту належності спірного домоволодіння спадкодавцю.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що спірне домоволодіння, побудоване його батьком - спадкодавцем, є самочинним будівництвом, оскільки будівництво і реконструкція будинку мали місце до 05.08.1992 року і БТІ видало технічний паспорт на нього, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки зазначені обставини у контексті положень ЦК Української РСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР» не є підставою для визнання права власності особи на житловий будинок.

Крім того, правильним, на думку колегії суддів, є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування з огляду на наступне.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності. Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна, а не його належність спадкодавцю.

Отже, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно суду слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинків, а також положеннями ЦК Української РСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР».

Статтею 524 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст.525 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Згідно ст. 529 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Статтею 548 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) обумовлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

На підставі ст. 549 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що спадщина після смерті батька позивача ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

На підставі ч. 1 ст. 529 ЦК України (у редакції 1963 року) позивач ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом першої черги.

Відповідно до записів у домовій книзі, позивач ОСОБА_2 на момент смерті спадкодавця був зареєстрований з ним за однією адресою по АДРЕСА_1.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровької державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. від 06.09.2013 року позивачу ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадкодавця відсутнє право власності на спадкове майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування.

Матеріалами справи встановлено, що спірний будинок на цей час не прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку, тому не є об'єктом права власності.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, обґрунтовані висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині судового рішення.

При ухваленні судового рішення також правильно застосовані норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: Н.М. Деркач М.Ю. Петешенкова О.М. Осіян