Рішення № 50991349, 18.09.2015, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3434/15-ц

2/215/1644/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2015 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

в складі: головуючого судді Лиходєдова А.В.,

при секретарі Поліян І.В.,

згідно вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя, внаслідок професійного захворювання,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 р. позивач звернувся до суду зі вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 27 років 11 місяців працював паяльщиком майстерні з технічного обслуговування і поточного ремонту ГТЦ № 1 ПАТ «Північний ГЗК». У лютому 2015 р. рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту йому встановлені професійні захворювання. 16.04.2015 р. був складений акт розслідування причин виникнення професійного захворювання. 16.06.2015 р. за висновком МСЕК йому встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 35 % первинно, з 25.05.2015 р. безстроково. У звязку з професійними хворобами йому спричинена моральна шкода, так як змінилися його звичний спосіб та якість життя. Він не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, фізичний біль, обґрунтовані важкістю хвороб, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги вираженої у почуттях розпачу на фоні сильних больових відчуттів у спині. За станом здоровя не має можливості повноцінно забезпечувати свою родину. Перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватися, оскільки повне одужання неможливе, спричиняє моральні страждання. Просить стягнути з відповідача 243000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позивач та його представник в судове засідання не зявилися, представник позивача надала заяву про підтримку позову та розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не зявилася, надала заяву про розгляд справи без іі участі та письмові заперечення на позов, в яких вказує що незважаючи на значні фінансові вкладення в удосконалення виробничих процесів, повне усунення шкідливих та небезпечних виробничих факторів у гірничодобувній промисловості та їх впливу на здоровя працівників є неможливим. Тому, ПАТ «ПівнГЗК» повідомив Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України про неможливість повного усунення небезпечних та шкідливих умов праці на своєму виробництві і отримав тимчасовий Дозвіл Криворізького гірничопромислового територіального управління Держгірпромнагляду на здійснення такої діяльності. Під час прийому позивача роботу, а також після кожної атестації робочих місць, які проводились у 1994, 2000, 2005, 2010 роках, відповідач ознайомив його під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я; а також про його право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору. Таким чином, позивач, знаючи і розуміючи, що умови праці на його робочому місці є шкідливими і небезпечними, що може призвести до ушкодження здоров я внаслідок тривалої роботи в таких умовах, свідомо погоджувався на таку роботу, маючи на увазі отримання підвищеної заробітної плати, встановлених законодавством пільг і компенсацій та право на пенсію на пільгових умовах у більш ранньому віці.

Оскільки чинне законодавство не встановлює будь-якої прямої заборони чи обмеження тривалості роботи працівників у шкідливих умовах праці, відповідач вважає, що працівник повинен сам дбати про власне здоров я і обмежувати час своєї роботи в таких, умовах праці. У свою чергу, роботодавець не може припинити трудові відносини з працівником інакше, як з підстав, передбачених законодавством.

Таким чином, оскільки тривалість роботи працівника в шкідливих умовах праці, яка збільшує рівень професійного ризику, залежить від нього самого, слід зробити висновок, що існує причинно-наслідковий зв'язок між професійним захворюванням і діями самого потерпілого, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах, а не тільки діями роботодавця, який не має можливості усунути шкідливі виробничі чинники з незалежних від нього причин.

Як видно з позовної заяви, оцінюючи розмір моральної шкоди у сумі 243 600 грн., позивач виходив із норми, передбаченої п. 3 статті 34 Закону України №1105 «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання». Проте, застосування зазначеної норми у даних правовідносинах є неправомірним, оскільки:

- вона регулювала обовязок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві по відшкодуванню моральної шкоди потерпілим, а не обовязок роботодавця по і відшкодуванню моральної шкоди працівнику;

- вона втратила чинність ще у березні 2007 р. на підставі ЗУ від 23.02.2007 р. №717.

Заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди 243600 грн. на думку відповідача не відповідає вимогам розумності і справедливості і не враховує критерії, вироблені на підставі судової практики за аналогічними спорами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.11.1981 р. по 06.04.1999 р. та з 14.07.2004 р. по 18.06.2015 р. працював паяльщиком майстерні з технічного обслуговування і поточного ремонту ГТЦ № 1 ПАТ «Північний ГЗК». (а.с. 33-37). Працюючи протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів, позивач отримав професійні захворювання та висновком МСЕК від 16.06.2015 р. йому встановлено втрата професійної працездатності у розмірі 35 % первинно, з 25.05.2015 р., безстроково. (а.с. 9).

З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, складеного 16.04.2015 р. слідує, що позивачу встановлено діагноз: 1) радикулопатія шийна і попереково-крижова переважно справа з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, мязово-тонічним та периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), остеоартрозу ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.) суглобів; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пилової бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група А. ЛН першого ст.(а.с. 5-8).

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Суд вважає, що зазначеного обовязку відповідач не виконав.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, складеного 16.04.2015 р., причиною виникнення професійних захворювань позивача є перевищення гранично допустимої концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, в результаті порушення керівництвом структурного підрозділу підприємства, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Посилання представника відповідача на те, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці, та що саме його дії стали причиною професійного захворювання, безпідставні та суперечать викладеному.

Отже, враховуючи те, що позивачу встановлено 35 % втрати працездатності первинно, а також характер захворювання, пов'язаного з спричиненням профзахворюванням фізичних і моральних страждань позивачу, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування з боку відповідача моральної шкоди, так як факт заподіяння позивачеві моральної шкоди наявний. Вінзмушений змінити звичний спосіб життя постійно лікуватися, не має можливості повноцінно забезпечувати свою родину, повне одужання неможливе. Всі ці обставини дуже ускладнюють його життя, створюючи почуття пригніченості, психологічного дискомфорту, що призводить до моральних страждань та переживань, значним чином змінили порядок його життя, порушили його нормальні життєві звязки, для чого він повинен прикладати значні додаткові зусилля для свого життя.

Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що позивач просить стягнути, необґрунтовано завищений. Тому вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд враховуючи роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», характер та глибину його фізичних, душевних страждань від одержаного профзахворювання, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних змін його життєвих зв'язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, вважає, що для відшкодування моральної шкоди на користь позивача потрібно стягнути з відповідача 35000 грн. за встановлені 35 % втрати професійної працездатності. При цьому суд виходить з міркувань розумності,виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати 243 грн. 60 коп. судового збору.

На підставі викладеного, ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 60, 169, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя, внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 - 35000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя, внаслідок професійного захворювання, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп..

Рішенняможе бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-и денний строк з дня його проголошення. Особа, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: