Постанова № 50971513, 24.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8423/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф», Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 листопада 2009 року № 0001522306/0, № 0001512306/0, № 0001902220/0.

Під час судового розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги та просив суд скасувати також податкові повідомлення-рішення від 12.02.2010 року № 0001522306/1, від 14.04.2010 року № 0001522306/2, від 11.06.2010 року № 0001522306/3, від 12.02.2010 року № 0001512306/1, від 14.04.2010 року № 0001512306/2, від 11.06.2010 року № 0001512306/3, від 12.02.2010 року № 0001902202/1, від 14.04.2010 року № 0001902202/2, від 11.06.2010 року № 0001902202/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2010 року позов задоволений частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 30.11.2009 року № 0001902202/0, від 12.02.2010 року № 0001902202/1, від 14.04.2010 року № 0001902202/2, від 11.06.2010 року № 0001902202/3. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф»та Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва подано апеляційні скарги, в яких ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2010 року та прийняття нового судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ТОВ «Торговий дім «Скіф»підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року.

За результатами перевірки складений акт від 17 листопада 2009 року № 678/1-23-03-33146061, яким встановлені порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1., п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 283 664,00 грн.; пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 193 963,00 грн., ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2009 року № 0001522306/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 283 664 грн., та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 134660,25 грн., податкове повідомлення-рішення від 30.11.2009 року №0001512306/0, яким визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 193963,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 96981,50 грн., та податкове повідомлення-рішення від 30.11.2009 року №0001902220/0, яким визначено штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 87153,70 грн.

За результатами оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

З метою визначення граничного строку сплати податкового зобовязання відповідно до Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року № 29, відповідачем надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення від 12.02.2010 року № 0001522306/1, від 14.04.2010 року № 0001522306/2, від 11.06.2010 року № 0001522306/3, від 12.02.2010 року № 0001512306/1, від 14.04.2010 року № 0001512306/2, від 11.06.2010 року № 0001512306/3, від 12.02.2010 року № 0001902202/1, від 14.04.2010 року № 0001902202/2, від 11.06.2010 року № 0001902202/3, в яких суми податкових зобовязань залишені без змін.

Перевіряючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 283 664,00 грн., у звязку з включенням до складу валових, витрат по передпродажній підготовці товарів та замовленню послуг, а також віднесенням до складу валових, витрат по купівлі іноземної валюти за курсом комерційного банку. Висновок про заниження податку на додану вартість зроблений у звязку з тим, що придбані позивачем послуги не стосувалися господарської діяльності останнього. Висновок щодо порушення позивачем ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зроблений у звязку з тим, що позивач сплатив податок з доходів нерезидентів не в момент виплати такого доходу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки з ЄДРПОУ основним видом господарської діяльності позивача в період, який перевірявся, була оптова торгівля меблями, покриттями для підлоги та неелектричними побутовими приладами (КВЕД 51.47.1). Позивачем 01 січня 2008 року укладено з ТОВ «Епіцентр К»договір поставки № 628/80/80. За цим договором позивач здійснював систематичну та регулярну поставку ТОВ «Епіцентр К»кухонних меблів, покриття, та інших товарів, цей висновок, серед іншого, підтверджується журналом проводок за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року. Також позивачем укладено з ЗАТ «Нова Лінія»04 травня 2006 року договір поставки № 334/80504Р та 04 січня 2008 року договір поставки №8005/080101. Позивач за названими договорами поставляв ЗАТ «Нова Лінія»кухонні меблі та інші товари, що також підтверджується журналом проводок за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року. Відповідачем встановлено, що дохід від реалізації власного товару позивач отримував від зазначених контрагентів.

На виконання договору поставки № 628/80/80 від 01 січня 2008 року позивачем укладено з ТОВ «Епіцентр К»договір №№2233/80 про надання послуг з організації просування товарів від 01 листопада 2007 року, і відповідно з метою виконання догорів поставки №334/80504Р від 04 травня 2006 року та №8005/080101 від 04 січня 2008 року позивачем укладено з ЗАТ «Нова Лінія»договори від 01 січня 2009 року №8005/090101-9, від 01 квітня 2009 року №334/90101у, від 01 січня 2008 року №8005/080101У та від 01 січня 2007 року №334/70801У. Відповідно до умов договорів факт надання послуг за ними підтверджується актами, інших документів не вимагається.

Предметом наведених вище договорів визначалося надання інформаційно-консультаційних послуг щодо способів та методів реалізації непродовольчих товарів, надання консультацій стосовно періодів проведення рекламних заходів по просуванню товарів, надання інформації про зміни попиту на товари та інші послуги щодо просування товарів та їх передпродажної підготовки. Позивач поставляв власні товару, а ЗАТ «Нова Лінія»та ТОВ «Епіцентр»надавали передпродажні послуги та послуги по просуванню товарів у своїх торговельних мережах.

Надання послуг з просування товарів підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані позивачем з ЗАТ «Нова Лінія»: ОБ-00002855 від 31 травня 2009 року, ОБ-00002183 від 30 квітня 2009 року, ОБ-00001542 від 31 березня 2009 року, ОБ-00001618 від 31 березня 2009 року, ОБ-00001617 від 31 березня 2009 року, ОБ-00000924 від 28 лютого 2009 року, ОБ-00001101 від 31 грудня 2008 року, ОБ-00000923 від 28 лютого 2009 року, ОБ-00000509 від 30 листопада 2008 року, ЦОЧ81031566 від 31 жовтня 2008 року, ЦОЧ80930560 від 30 вересня 2008 року, ЦОЧ80630531 від 30 червня 2008 року, ЦОЧ 80831567 від 31 серпня 2008 року, ЦОЧ80731560 від 31 липня 2008 року, ЦОЧ80531511 від 31 травня 2008 року, ЦОЧ80430499 від 30 квітня 2008 року, ЦОЧ80331494 від 31 березня 2008 року, ЦОЧ80229448 від 29 лютого 2008 року, БЦО0001807 від 31 грудня 2007 року, БЦО0001808 від 31 грудня 2007 року, ЦОЧ80131404 від 31 січня 2008 року. Фактична оплата позивачем послуг, наданих ЗАТ «Нова Лінія», за підписаними актами підтверджується виписками з банківського рахунку. Всього послуг надано на суму 535 700,00 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 89 283,33 грн. ЗАТ «Нова Лінія», як платник податку на додану вартість, на підставі договорів про надання послуг, направляло позивачу податкові накладні податковий кредит, за якими підтверджений на загальну суму 89 283,33 грн.

Позивачем з ТОВ «Епіцентр К»в період, який перевірявся, підписані акти виконаних робіт (надання послуг): № Ком/01-0000398 від 24 грудня 2007 року, № Ком/01-0000583 від 09 січня 2008 року, № Ком/01-0001482 від 21 лютого 2008 року, № Ком/01-0001480 від 21 лютого 2008 року, № Ком/01-0002683 від 06 травня 2008 року, № Ком/01-0002992 від 02 червня 2008 року, № Ком/01-0002993 від 03 червня 2008 року, № Ком/01-0004346 від 31 липня 2008 року, № Ком/01-0004449 від 04 серпня 2008 року, № Ком/01-0004514 від 06 серпня 2008 року, № Ком/01-0006113 від 24 жовтня 2008 року,№ Ком/01-0006114 від 29 жовтня 2008 року, № Ком/01-0006454 від 24 листопада 2008 року, № Ком/01-0006890 від 17 грудня 2008 року, № Ком/01-0006889 від 17 грудня 2008 року, № Ком/01-0006919 від 18 грудня 2008 року. Фактична оплата позивачем послуг ТОВ «Епіцентр К»підтверджується виписками з банківського рахунку. Всього послуг надано на суму 549 861,59 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 91 643,59 грн. Оскільки ТОВ «Епіцентр К»було платником податку на додану вартість, воно правомірно виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 91 643,59 грн.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені первинні документи не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». В акті перевірки відповідач не оспорював оформлення позивачем, ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія»первинних документів, в тому числі податкових накладних та актів виконаних робіт (наданих послуг). Доказів того, що ТОВ «Епіцентр К» та ЗАТ «Нова Лінія»фактично не надавали позивачу послуги відповідачем представлено не було, також в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували подібні обставини.

Відповідно до приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити окремими рядками відповідні реквізити. Згідно пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»встановлює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Перевіривши первинні документи обліку, а також документи, які підтверджують здійснення позивачем платежів на користь ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія», колегія суддів встановила, що первинні документи підписані позивачем з ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія»є підставою для відображення господарських операцій як у бухгалтерському, так і в податковому обліку та містяться всі необхідні реквізити, натомість висновок суду першої інстанції про відсутність в документах посилання на зміст та обсяг господарських операцій не ґрунтується на матеріалах справи.

Валові витрати позивача, які він поніс з оплати послуг ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія», підтверджені платіжними документами та належним чином оформленими первинними документами актами, додаткових документів щодо ідентифікації послуг Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не вимагається. Оскільки ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія», були платниками податку на додану вартість, вони мали повне право виписувати позивачу податкові накладні, згідно яких останній формував податковий кредит.

Колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції про те, що відсутні докази на підтвердження надання ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія»послуг до моменту поставки товару. Як свідчать матеріали справи позивач здійснював регулярну та систематичну поставку товару ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія»в значних обсягах, це знаходить своє підтвердження як в акті перевірки так і в журналах проводок.

Під час поставки товару позивач замовляв і оплачував ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія»послуги, які також надавалися останніми регулярно та систематично. Предметом послуг визначалося просування товару позивача в торгових мережах ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія», отже ці послуги були направлені на збільшення реалізації товару та відповідно збільшення доходу позивача. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як свідчать договори та первинні документи, послуги, які надавалися ТОВ «Епіцентр К» та ЗАТ «Нова Лінія», були направлені на отримання позивачем доходу в грошовій формі шляхом збільшення реалізації його товару через торгівельні мережі, отже такі послуги стосувалися господарської діяльності позивача.

Обєктом оподаткування згідно ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є прибуток, визначений шляхом зменшення суми скорегованого валового прибутку на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати на передпродажну підготовку включається до складу видатків на збут, що підтверджується правилом пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ставить в залежність право на включення витрат платника податків на проведення передпродажних заходів стосовно товарів від передачі права власності на товар щодо якого такі послуги надаються.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі не дозволяється. Згідно з пп. 11.2.1 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або датою списання коштів з банківських рахунків (видачи з каси) на оплату послуг, або датою фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг), тобто датою підписання акта виконаних робіт.

Пунктом 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначені випадки, коли витрати не відносяться до складу валових. У вказаному пункті відсутні випадки про заборону включення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем у ТОВ «Епіцентр К»та ЗАТ «Нова Лінія» послуг з просування товарів та інших послуг.

Правила формування податкового кредиту визначені п. п. 7.4 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши відповідні суми за отримані послуги з просування товарів та їх передпродажної підготовки на підставі договорів та актів виконаних робіт, отримав податкові накладні, висновок суду першої інстанції про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості таких послуг та формування податкового кредиту є неправильний і таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Також не відповідає матеріалам справи висновок про відсутність зв'язку між наданими послугами та господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів встановила, що висновок відповідача про порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1., пп. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині завищення валових витрат на суму 904 636,00 грн., та заниження податку на додану вартість на суму 193 963,00 грн., не ґрунтується спростовується матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в період який перевірявся, позивачем та ВАТ «Сведбанк»укладений кредитний договір № 818-Н від 20 червня 2008 року із змінами і доповненнями згідно додаткової угоди №1 від 01 серпня 2008 року та додаткової угоди №2 від 22 вересня 2008 року. За умовами кредитного договору позивачу відкрита кредитна лінія в іноземній валюті з платою за користування у вигляді 13 процентів річних. Цільовим призначенням кредиту визначалося поповнення обігових коштів. Сплата процентів за користування кредитною лінією та повернення кредиту здійснювалось в іноземній валюті. За умовами кредитного договору з метою сплати процентів за користування кредитом позивач купляв у ВАТ «Сведбанк»іноземну валюту. Проценти за користування кредитною лінією сплачувалися позивачем вчасно, що підтверджується довідкою ВАТ «Сведбанк»від 27 квітня 2010 року вих. № 694/06. Поточна заборгованість по сплаті процентів у позивача не виникало.

Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати ним процентів за борговими зобов'язаннями визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 5.5.1 якого передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.3.4. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.

Підпунктом 7.3.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.3.3. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення). Облік балансової вартості заборгованості за пп. 7.3.3. ст. 7 Закону ведеться лише в частині простроченої заборгованості по процентам. Заборгованість по своєчасно сплаченим процентам не впливає на оподаткування.

З матеріалів справи вбачається, що за період з липня 2008 року по липень 2009 року позивач включав до валових витрат відємні різниці між курсом комерційного банку та офіційним курсом Національного банку України.

Курсова різниця відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів»це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Витрати від курсових різниць відображалися в обліку позивача у зв'язку із здійснення конверсійних (обмінних) операцій протягом звітних періодів, а тому, відповідно до вимог п. 7.3.3. п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включалися позивачем до складу валових витрат.

Крім того, з акта перевірки неможливо визначити яким чином відповідачем проведений розрахунок завищення витрат на суму 65 383 грн., тому за відсутності інших доказів такий розрахунок не може бути прийнятий до уваги.

Податковим розясненням Державної податкової адміністрації України (лист від 14 червня 2007 року №230/4/15-210) вказується на правомірність включення до складу валових витрат відємного значення курсових різниць в результаті здійснення обмінних операцій.

Отже, висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.3.3. п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат на суму 65383,00 грн., не ґрунтується на матеріалах справи та податковому законодавстві.

Колегія суддів також прийшла до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача штрафу у сумі 87153,70 грн., відповідно до пп. 17.1.9. п.17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено з Skyline Corporation (республіка Сейшельські острови) договір позики №1 від 30 січня 2007 року та № 2 від 18 липня 2007 року. Позивач здійснював нарахування процентів за користування позикою та розраховував належний до сплати податок з доходу Skyline Corporation.

Також в матеріалах справи наявні платіжні доручення, заяви про перерахування готівки та виписки з банківського рахунку, які підтверджують сплату доходу на користь Skyline Corporation з утриманням позивачем податку з таких доходів. Відповідач не заперечує, що позивач сплатив податок на дохід Skyline Corporation у належному розмірі до Державного бюджету України.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

За змістом п. 16.13 ст. 16 названого Закону відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Таким чином, підставою для застосування до платника штрафу в порядку наведеної норми Закону є здійснення грошової виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу). Оскільки податок з доходу Skyline Corporation був нарахований, утриманий та в подальшому сплачений позивачем, відсутні підстави для застосування до позивача штрафу згідно пп. 17.1.9. п.17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно п. 6.1. ст. 6 Закону у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 30.11.2009 року № 0001902220/0 відповідач в якості підстави для застосування штрафу вказує ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що не може вважатися належним посиланням на норму податкового закону.

Підставою для нарахування штрафних санкцій відповідно до п.17.1. ст. 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є порушення податкового законодавства. Оскільки встановлено, що в діях позивача відсутні порушення податкового законодавства, як наслідок, відсутні і підставі для нарахування штрафних санкцій згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф».

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, у звязку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2010 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скіф»- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва:

-від 30.11.2009 року № 0001522306/0;

-від 12.02.2010 року № 0001522306/1;

-від 14.04.2010 року № 0001522306/2;

-від 11.06.2010 року № 0001522306/3;

-від 30.11.2009 року № 0001512306/0;

-від 12.02.2010 року № 0001512306/1;

-від 14.04.2010 року № 0001512306/2;

-від 11.06.2010 року № 0001512306/3;

-від 30.11.2009 року № 0001902202/0;

-від 12.02.2010 року № 0001902202/1;

-від 14.04.2010 року № 0001902202/2;

-від 11.06.2010 року № 0001902202/3.

Повний текст постанови виготовлений 28 лютого 2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.Г. Хрімлі

СуддіН.М. Літвіна

ОСОБА_3