Постанова № 50969501, 21.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2015 р. Справа № 922/3480/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, (довіреність №157 від 28.01.2015 р.);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність б/н від 30.06.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№4478Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року у справі №922/3480/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Кіатон", м. Харків;

про стягнення 19910,35 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Кіатон", м. Харків;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ;

про стягнення 84174,70 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача 10 121,91грн. заборгованості за лізинговими платежами, 2 585,63грн. пені, 226,01грн. 30% річних, 6 976,80грн. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу №130730-53/ФЛ-Ю-А від 30.07.2013р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2015 року у справі №922/3480/15 прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом у справі №922/3480/15 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Кіатон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про стягнення 84 174,70грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року у справі №922/3480/15 (суддя Лавренюк Т.А.) провадження за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Кіатон" припинено. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Кіатон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" відмовлено повністю.

Відповідач за первісним позовом з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права та неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи. Просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року у справі №922/3480/15, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. Судовий збір по справі просить покласти на позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.09.2015 року.

18.09.2015 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13204), де він просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх в судовому засіданні уповноважених представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Кіатон" укладено договір фінансового лізингу № 130730-53/ФЛ-Ю-А (далі договір), відповідно до умов якого позивач за первісним позовом (Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг") зобов'язався набути у свою власність та передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а відповідач за первісним позовом (Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Кіатон") прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Кіатон" переходить право власності на предмет лізингу.

Строк користування Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Кіатон" предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але у будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Сторонами складено та підписано специфікацію, в якій сторони погодили предмет лізингу, його найменування, марка, модель, комплектацію, рік випуску, ціну одиниці, кількість і загальну вартість, а саме: автомобіль Skoda Rapid Ambition 1.6 TDI, хетчбек-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2013, дата реєстрації 20.08.2013р., номер кузова (шасі, рами, заводський) TMBAL2NH7DB101486, номер двигуна НОМЕР_2 на загальну суму 145 350,00грн.

У ст.2 загальних умов договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: відповідач за первісним позовом зобов'язався сплатити авансовий платіж протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку (п.2.4 загальних умов договору).

За умовами п.2.4 загальних умов договору, всі чергові лізингові платежі, відповідно до графіку сплати лізингових платежів за загальних умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Кіатон" зобов'язалось сплачувати у число сплати в кінці кожного періоду лізингу, починаючи з наступного календарного місяця за календарним місяцем, в якому був підписаний акт.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що між сторонами підписано графік сплати лізингових платежів, який складається з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу.

Позивач за первісним позовом на виконання умов договору передав у платне володіння та користування відповідачу за первісним позовом предмет лізингу згідно специфікації, що підтверджується актом прийому-передачі від 21.08.2013р.

Відповідач за первісним позовом взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, лізингові платежі здійснював несвоєчасно, у зв'язку з чим, на момент звернення позивача з позовом до суду, у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 10 121,91грн.

Оскільки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Кіатон" було порушено грошове зобов'язання в частині оплати лізингових платежів, позивач на суму основного боргу нарахував останньому 30% річних в розмірі 226,01грн., пеню в розмірі 2585,63грн. та штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в розмірі 6976,80грн.

Припиняючи провадження у справі за первісним позовом в частині стягнення суми боргу в розмірі 10121,91грн., 30% річних в розмірі 226,01грн., пені в розмірі 2585,63грн. та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в розмірі 6976,80грн., суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач за первісним позовом після звернення позивача з позовом до суду, перерахував на розрахунковий рахунок останнього грошові кошти в розмірі 23842,41грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 567 від 17.06.2015р. на суму 5000,00грн. та копією квитанції від 03.07.2015р. на суму 18842,41грн., тож в цій частині провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що позивач за зустрічним позовом помилково вважає про наявність в нього права вимагати від лізингоодержувача сплачені ним за договором лізингу лізингові платежі.

Такий висновок суду першої інстанції є правомірним, з огляду на таке.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст.2 зазначеного вище закону, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як вірно встановлено місцевим судом, позивач за зустрічним позовом в порушення умов договору та приписів наведених вище правових норм свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів своєчасно не виконав.

Пунктом 6.6 загальних умов договору сторони погодили, що у разі порушення лізингоодержувачем умов пунктів 6.5, 9.3 загальних умов, умов додатку "Страхування" до договору лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитися (розірвати) від договору та вилучили предмет лізингу у лізингоодержувача.

За приписами ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У ч. 3 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Виходячи із наведених норм та загальних правил до договору фінансового лізингу, 15.06.2015р. відповідач за зустрічним позовом надіслав позивачу за зустрічним позовом повідомлення № 841 про розірвання (відмову від) договору, в звязку з наявністю прострочення по сплаті лізингових платежів понад 30 днів та повернення предмета лізингу.

Таким чином, судом встановлено, що договір фінансового лізингу №130730-53/ФЛ-Ю-А від 30.07.2013р. є розірваним, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору якщо інше не встановлено договором або законом (ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.6.6.4 загальних умов договору погодили, що вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів (в т.ч. викупного платежу), передбачених договором.

Згідно п.6.7 загальних умов договору у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавства України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Кіатон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про стягнення заборгованості в розмірі 84174,70грн. за договором фінансового лізингу № 130730-53/ФЛ-Ю-А від 30.07.2013р. задоволенню не підлягають.

Безпідставними є посилання відповідача в апеляційній скарзі, що місцевим судом не було з'ясовано обставину чи перейшло право власності до відповідача. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції чітко встановив та безпосередньо зазначив, що Договір фінансового лізингу є розірваним в зв'язку із тривалою несплатою Відповідачем лізингових платежів. Відповідно і право власності на предмет лізингу до Відповідача не перейшло.

Відповідач посилається на умови ст. 693 ЦК України як на підставу для повернення сплачених коштів. Проте правова норма не є імперативною і не може застосовуватися для умов спірного Договору лізингу та зокрема правовідносин фінансового лізингу.

Колегія суддів, що правовідносини між сторонами врегульовані спеціалізованим законом «Про фінансовий лізинг» в якому відсутня норма про повернення раніше сплачених лізингових платежів у випадку дострокового припинення (розірвання) Договору фінансового лізингу. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Керуючись ст. 627 ЦК України, Сторони пунктом 6.7. Загальних умов визначили, що у випадку вилучення Предмета лізингу, припинення або розірвання Договору, з причин зазначених у даному Договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктом 6.6.4. Загальних умовах передбачили, що вилучення Предмета лізингу, припинення або розірвання Договору не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів (в т.ч. Викупного платежу), передбачених Договором.

Таким, чином, Сторони однозначно передбачили, що розірвання договору ніяким чином не звільняє Відповідача від зобовязання щодо сплати всіх нарахованих Позивачем платежів.

Відповідач, посилаючись на ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», вважає, що він, як Лізингоодержувач за договором фінансового лізингу, має право вимагати від Позивача, як Лізингодавця, повернення лізингових платежів, сплачених в рахунок відшкодування вартості майна (предмету лізингу). Проте дана стаття такі умови не містить.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Що ж стосується посилання відповідача на висновок Верховного Суду України, викладений в Постанові від 01.10.2013року по справі № 11/5005/2290/2012 та в Постанові від 29.10.2013р. по справі № 7/5005/2240/2012, то колегія суддів зазначає, що в даному судовому акті Верховного Суду України, на який посилається відповідач, договір фінансового лізингу не містить таких умов, як договір фінансового лізингу, який є предметом розгляду у даній справі, а саме: умови щодо обов'язку лізингоодержувача (відповідача) сплатити платежі, а тому, незважаючи на подібність предметів спору у даній справі та справі № 11/5005/2290/2012, мають місце різні фактичні обставини, що не свідчить про протилежність правової позиції прийнятій у даній справі судового рішення та правової позиції, викладеній в даній постанові Верховного Суду України .

Аналогічний висновок міститься у постанові Вищого Господарського суду України від 12.03.2014р. по справі №5011-3/13446-2012.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року у справі №922/3480/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року у справі №922/3480/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.09.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.