Постанова № 50969459, 21.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2015 р. Справа № 922/3099/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3575Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант", м. Київ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Инвест", м. Харків;

про стягнення 154212,95 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Инвест" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 154212,95 грн. заборгованості, з яких: 120775,74 грн. сума основного боргу, 19071,07 грн. пеня та інфляційні в сумі 14366,14 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Инвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" суму основного боргу у розмірі 120775,74 грн., суму пені у розмірі 17953,62 грн., суму інфляційних у розмірі 14366,14 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 3061,91 грн. В решті позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 19.08.2015 року.

14.08.2015 року позивач надав до канцелярії суду відзив апеляційну скаргу (вх.№11911), в зазначив, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню в повному обсязі, а лише в частині зменшення суми пені. Просить визначити пеню в розмірі 17953,62 грн. В частині визнання основного боргу, інфляційних втрат та судового збору просить рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15 залишити без змін.

Ухвалою суду від 19.08.2015 року задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 07.09.2015 року.

Ухвалою суду від 07.09.2015 року задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду апеляційної скарги та про відкладення розгляду справи, строк розгляду апеляційної скарги продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 21.09.2015 року.

Представники сторін в судове засідання 21.09.2015 року не з’явились, про причини неявки не повідомили, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.№13201 18.09.2015 року) про продовження строку розгляду апеляційної скарги на 15 днів та про відкладення розгляду справи. Дане клопотання відповідач мотивує тим, що сторони знаходяться з процесі укладання мирової угоди та їм потрібен час на узгодження всіх її умов.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначене клопотання вже задовольнялось судом. Згідно з вимогами статті 102 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Ухвалою суду від 07.09.2015 року строк розгляду апеляційної скарги вже було продовжено на 15 днів.

Відповідно до пункту 3.9.2 ч. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов’язковою, позицію відповідача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди. (абз.4 п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається яз матеріалів справи, 09.10.2013 р. між сторонами був укладений договір № 36/13-ХС (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язувався в порядку та на умовах визначених договором, передати у власність відповідача (покупця) металопродукцію (товар), а відповідач зобов'язувався своєчасно приймати товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

Згідно п.2.1. договору, загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим договором, зазначається у рахунках - фактурах постачальника, які мають силу специфікації, або в інших додатках до цього договору та визначаються у видаткових накладних.

Пунктом 3.6. договору було передбачено, що відповідач сплачує вартість отриманого товару в обсязі 70% від суми відвантаженого товару у рамках поточного календарного місяця, решту 30% відповідач сплачує в наступному календарному місяці. Виняток складаються: квартал, півріччя, кінець поточного року (звітні періоди) тоді відповідач зобов'язаний оплатити всю наявну заборгованість перед позивачу згідно акта розрахунків, до останнього робочого дня періоду.

Відповідно до умов договору, в період з 16.06.2014 р. по 05.12.2014 року позивач передав у власність, а відповідач отримав, згідно видаткових накладних: № 12374 від 16.06.2014 на суму 184413,00 грн., № 12319 від 16.06.2014 на суму 156060,00 грн., № 13806 від 01.07.2014 на суму 14465,90 грн., № 14759 від 08.07.2014 на суму 13626,70 грн., № 16353 від 24.07.2014 на суму 27137,60 грн., № 16686 від 29.07.2014 на суму 1025,00 грн., № 17663 від 06.08.2014 на суму 228174,50 грн., № 17749 від 07.08.2014 на суму 14024,90 грн., № 20297 від 02.09.2014 на суму 32018,25 грн., № 23057 від 26.09.2014 на суму 28180,70 грн., № 27328 від 10.11.2014 на суму 14742,90 грн., № 29979 від 05.12.2014 на суму 34019,88 грн., та довіреностей на отримання товару № 83 від 01.06.2014, № 97 від 01.07.2014, № 127 від 01.08.2014, № 149 від 01.09.2014, № 195 від 03.11.2014, № 218 від 02.12.2014 металопрокат (товар) на суму 747889,33 грн. з ПДВ. Також, Позивачем виписано товарно-транспортні накладні: № 00005819 від 16.06.2014, № 00005801 від 16.06.2014, № 00006371 від 01.07.2014, № 00006307 від 08.07.2014, № 00006665 від 24.07.2014, № 00006756 від 29.07.2014, № 00006951 від 06.08.2014, № 00006981 від 07.08.2014, № 00007479 від 02.09.2014, № 00008050 від 26.09.2014, № 00009051 від 10.11.2014, № 00009787 від 05.12.2014.

Відповідачем було сплачено за цей період 627113,59 грн., у зв'язку з чим сума несплаченого товару становить 120775,74 грн., що й не заперечувалося відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 120775,74 грн., з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що основна заборгованість у розмірі 120775,74 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження сплати вказаної заборгованості, або доказів, які б спростовували існування цієї заборгованості.

Пунктом 6.3. договору було передбачено, що у разі несвоєчасної оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму пені, в обсязі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що враховуючи норми діючого законодавства та умови п. 6.3. договору щодо нарахування пені, розрахунок пені позивачем було зроблено не вірно, у зв'язку з тим, що нарахування позивачем пені здійснювалося не на протязі 6-і місяців, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України судом була перерахована сума пені та прийнято розрахунок пені відповідача, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума пені у розмірі 17953,62 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, інфляційні в сумі 14366,14 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, правомірним є висновок місцевого суду, щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, у зв’язку з його безпідставністю.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі в сумі 120775,74 грн., інфляційних втрат в розмірі 14366,14 грн., та пені р. в сумі 17953,62 грн., враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару, або інших обґрунтованих заперечень проти позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на зменшення основної суми заборгованості, оскільки, як вбачається з наданого відповідачем платіжного доручення №197 від 18.09.2015 року, оплата в сумі 9700,00 грн. згідно договору №36/13-ХС від 09.10.2013 року, була здійснена 18.09.2015 року, тобто після винесення судом першої інстанції рішення у справі.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2015 року у справі №922/3099/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 22.09.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.