Постанова № 50943471, 07.11.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.11 Справа № 5015/2110/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

ОСОБА_1,

при секретарі Олійник І.О.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2

від відповідача ОСОБА_3

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Форт-Агро Буд, б/н від 30.06.2011р.

на рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2011 року (підписане 15.06.2011 року), суддя Гоменюк З.П.

у справі №5015/2110/11

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_5, м.Стрий

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Форт-Агро-Буд, смт.Дашава

про стягнення 71 312,26 грн.

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 09.06.2011 року по справі № 5015/2110/11 позов ПП ОСОБА_5 задоволено частково, стягнено з ТзОВ Форт-Агро-Буд на користь ПП ОСОБА_5: 35 600,00 грн. - основного боргу, 11560,66 грн. - пені, 745,20 грн. - інфляційних втрат, 285,06 грн. - 3% річних. В частині стягнення решти суми пені в розмірі 23121,34 грн. - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення враховуючи положення ст.193 ГК України, ст.ст. 526, 530 ЦК України та умови договору про надання транспортних послуг від 20.10.2010 року. Поряд з цим, суд беручи до уваги положення ст.625 ЦК України вважає правомірними заявлені до стягнення - 745,20 грн. інфляційних втрат, 285,06 грн. 3% річних. Посилаючись на ст.ст.230, 231, 233 ГК України та умови договору, а також п.3 ст.83 ГПК України судом стягнено 11560,66 грн. пені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Форт-Агро-Буд»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2011 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ПП ОСОБА_5 відмовити повністю, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що позивачем в порушення ст.56 ГПК України не надіслано на адресу відповідача документи додані до позовної заяви, а також на те, що судом безпідставно не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і прийнято рішення за його відсутності.

17.10.2011 року ТзОВ «Форт-Агро-Буд»подано доповнення до апеляційної скарги, в якому останнє зазначає, що транспортні послуги позивачем відповідачу у грудні 2010 року не надавались, а акти виконаних робіт не підписані власноруч директором відповідача, на них проставлено факсиміле. Поряд з цим, відповідачем визнано надання позивачем послуг у липні на суму 33600 грн., з яких відповідачем оплачено 30000 грн.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги та доповнення до неї підтримала. Поряд з цим, подала суду клопотання, в якому посилаючись на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»зазначає про неправомірність стягненої судом пені та наводить розрахунок пені із суми заборгованості в розмірі 3600 грн., яку визнає відповідач.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апелянта заперечив, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Одночасно, позивачем подано суду конкретизований розрахунок пені та шляхові листи за грудень 2010 року, оригінали яких оглянуто судом, копії долучено до матеріалів справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

20.10.2010 року між ПП ОСОБА_5 (в тексті договору підприємець) та ТзОВ «Форт-Агро-Буд»(в тексті договору замовник) укладено договір на надання транспортних послуг, відповідно до умов якого, а саме п.1.1, 1.2 підприємець надає, а замовник використовує автокран КС-6571А (в/п 40 тонн) по ціні 200 грн. за одну годину роботи (без врахування паливно-мастильних матеріалів) для виконання робіт по переміщенню вантажів на обєктах будівництва. За експлуатацію автотранспорту замовник перераховує підприємцю кошти обумовлені даним договором. Оплата за послуги проводиться згідно підписаних замовником шляхових листів.

Відповідно до п.п.2.1.1., 2.1.2 підприємець зобовязується виділити замовнику в його підпорядкування автокран КС 6571А в технічно справному стані. Надати замовнику акти виконаних робіт на оплату згідно відпрацьованих робочих м/год.

Згідно із п.2.2.1 замовник (ТзОВ «Форт-Агро-Буд») зобовязувався своєчасно проводити розрахунки за користування автокраном згідно підписаних шляхових листів не менше восьми м-годин в день.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін розрахунків між замовником та підприємцем встановлюється до 5-го числа кожного місяця, а згідно п.3.2 договору встановлено види розрахунків перерахунок коштів на розрахунковий рахунок підприємця або готівкою.

У п.3.3 договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі 1,0 % від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту прийому виконаних робіт від 30.11.2010 року в листопаді 2010 року позивачем надано відповідачу транспортні послуги на суму 33600 грн., за які відповідачем проведено часткову проплату в розмірі 30000 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк. справи 15 16). Несплаченими є надані послуги за листопад 2010 року на суму 3600 грн. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується.

Поряд з цим, позивачем надано відповідачу транспортні послуги у грудні 2010 року на суму 32000 грн., в підтвердження чого представлено акт приймання виконаних робіт від 30.12.2010 року, який підписано представниками сторін та скріплено відтисками печаток підприємця та товариства. Зазначені послуги не оплачені відповідачем.

Апелянт (відповідач) заперечує отримання транспортних послуг в грудні 2010 року та зазначає, що акт приймання виконаних робіт від 30.12.2010 року не підписано власноруч директором товариства, а на ньому проставлено факсиміле.

Посилання відповідача на проставлений факсимільний підпис на акті приймання виконаних робіт, як на підставу звільнення від виконання зобовязань, не приймається судом до уваги, оскільки підпис на акті виконаних робіт від 30.12.2010 року скріплений печаткою відповідача. Крім того, відповідач не довів факту незаконного використання печатки товариства та факсимільного підпису уповноваженої особи відповідача.

Одночасно, слід зазначити, що позивачем представлено суду шляхові листи вантажного автомобіля №66 від 01-11.12.2010 року, №69 від 13-25.12.2010 року, №70 від 20-31.12.2010 року, які свідчать про надання транспортних послуг у грудні 2010 року.

Позивачем надсилалась на адресу відповідача вимога від 04.03.2011 року вих.№1 на суму 35600 грн., проте, така залишена останнім без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та правочинів.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 35 600,00 грн. (3600 грн. + 32000 грн.) підтверджена матеріалами справи та правомірно стягнена господарським судом. Відповідачем доказів сплати вказаної суми основного боргу та доказів, які свідчили б про відсутність такого суду не подано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, який наведений в позовній заяві (арк. справи 7), господарським судом правомірно стягнено з відповідача на користь позивача - 745,20 грн. інфляційних втрат, 285,06 грн. 3% річних.

Відповідно до п.3.3 договору на надання транспортних послуг від 20.10.2010р. за несвоєчасне проведення розрахунків замовник (відповідач) сплачує пеню в розмірі 1,0% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 34682 грн. пені за період з 05.12.2010 року по 01.04.2011 року.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Не заслуговує на увагу посилання скаржника на те, що судом неправильно застосовано приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" при визначенні розміру пені.

Господарським процесуальним кодексом України визначено обовязковість вказівок Верховного Суду України (Розділ XII2), та з його змісту вбачається, що суди мають однаково застосовувати положення норм матеріального права з метою дотримання законності при здійсненні судочинства.

Переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2008р. зі справи Господарського суду Автономної Республіки Крим №2-3/4423-2007 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України зазначила у своїй постанові від 20.05.2008р., що відносно господарських договорів спеціальними є норми, закріплені у Цивільному кодексі України, який уведено в дію з 1 січня 2004 року, а положення законів повинні застосовуватися з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Відтак, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визначила пріоритет Цивільного кодексу України над законом, який був прийнятий до прийняття цього кодексу.

А відтак, відсутні правові підстави вважати, що судом неправильно застосовано приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", оскільки пріоритетним у спірних правовідносинах щодо виконання умов договору, укладеного між сторонами, є положення Цивільного кодексу України, який прийнято після прийняття Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань".

Згідно із ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, господарський суд обґрунтовано посилаючись на положення п.3 ст.83 ГПК України прийшов до висновку, про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені до суми 11560 грн. 66 коп. (1/3 заявленого розміру), оскільки співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов'язання не є співрозмірними.

Не приймаються до уваги твердження скаржника про те, що позивачем в порушення ст.56 ГПК України не надіслано на адресу відповідача документи додані до позовної заяви, оскільки згідно вказаної статті ГПК України такі документи надсилаються стороні у разі, якщо вона цих документів немає.

Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно не відкладено розгляду справи за його клопотанням та прийнято 09.06.2011 року рішення за відсутності представника відповідача, слід зазначити, що відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи 25.05.2011 року відкладався в звязку з неявкою представника відповідача, а відтак останній мав можливість подати відзив на позовну заяву, проте, таким правом не скористався.

З огляду на наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2011р. у справі № 5015/2110/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Форт-Агро Буд без задоволення.

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Форт-Агро-Буд» довідку на повернення витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. 00 коп. як помилково сплачених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

ОСОБА_1