Рішення № 50933011, 02.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015Справа №910/6634/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Квіти України», м.Київ, ЄДРПОУ 16288397

до відповідача: Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ, ЄДРПОУ 14364757

про стягнення 147 706,18 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бойко С.О. - по дов.; Семенова Н.І. - гол.бух.

від відповідача: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 13.05.2015р. та 14.05.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Квіти України», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 147 771,08 грн.

08.04.2015р. Приватним акціонерним товариством «Квіти України» подано до господарського суду заяву б/н від 08.04.2015р., в якій позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 147 706,18 грн., з яких заборгованість з орендної плати в сумі 140 986,02 грн. та заборгованість за послуги теплопостачання в розмірі 6720,16 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 08.04.2015р. Приватного акціонерного товариства «Квіти України» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. оренди нежитлового приміщення в частині внесення орендної плати в обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 12.05.2015р., поясненнях б/н від 12.05.2015р., відзиві №3 від 14.05.2015р. та у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення та наголосив, що Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було в повному обсязі виконано свої грошові зобов'язання за договором №1-11/13-2 від 01.11.2013р.

У судовому засіданні 02.06.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 18.06.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача у судове засідання 02.06.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідачем вже неодноразово було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/6634/15-г здійснюється з 18.03.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 02.06.2015р. так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.11.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Квіти України» (орендодавець) та Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (орендар) було укладено договір №1-11/13-2 оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1 якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування частину шестиповерхового нежитлового приміщення, а саме частину другого поверху площею 173,2 кв.м, яка визначена на плані-схемі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Артема, 49, вчасно та в повному обсязі оплачувати всі платежі, передбачені умовами правочину, та повернути об'єкт оренди по закінченню строку оренди у належному стані.

За умовами п.5.1 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. орендар сплачує орендодавцю за користування об'єктом оренди плату, розмір якої встановлюється у розмірі суми у гривні, грошовий еквівалент якої в доларах США складає 34 долари США за 1 кв.м за курсом Національного банку України, що діє на момент оплати, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди (п.4.1 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р.).

У п.4.2 укладеного між сторонами правочину зазначено, що строк оренди встановлюється з дати передачі орендодавцем об'єкту оренди орендарю за актом прийому-передачі в орендне користування та складає два роки і одинадцять місяців.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1-11/13-2 від 01.11.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нерухомого майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як зазначалось вище, об'єктом оренди за договором №1-11/13-2 від 01.11.2013р. є частина шестиповерхового нежитлового приміщення, а саме частина другого поверху площею 173,2 кв.м, яка визначена на плані-схемі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Артема, 49.

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає об'єкт оренди у день підписання договору. При передачі об'єкта сторони складають акт прийому-передачі, який підписується представниками сторін та скріплюється печатками контрагентів.

Як свідчать матеріали справи, 01.11.2013р. Приватним акціонерним товариством «Квіти України» було передано, а Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято у строкове платне користування частину шестиповерхового нежитлового приміщення, а саме частину другого поверху площею 173,2 кв.м, яка визначена на плані-схемі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Артема, 49. Обставини щодо передачі вказаного нежитлового приміщення в оренду відповідачу підтверджуються наявним в матеріалах справи актом б/н від 01.11.2013р. прийому-передачі нежитлового приміщення в орендне користування. Наведений акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання. В акті сторонами погоджено, що об'єкт оренди передається у задовільному санітарному та технічному стані.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Квіти України» було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Спільному українсько-німецькому підприємству «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. нежилого приміщення в оренду.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначалось вище, за умовами п.5.1 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. орендар сплачує орендодавцю за користування об'єктом оренди плату, розмір якої встановлюється у розмірі суми у гривні, грошовий еквівалент якої в доларах США складає 34 долари США за 1 кв.м за курсом Національного банку України, що діє на момент оплати, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.

Наразі, з приводу визначення розміру орендного платежу за договором в іноземній валюті господарський суд зауважує наступне.

Як вказувалось вище, за приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №12/109-12.

Податок на додану вартість розраховується за ставкою 20% згідно Податкового кодексу України. Контрагенти домовились, що вони можуть переглянути суму орендної плати в разі зміни курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж на 10% від курсу на дату укладання договору. Визначені зміни оформлюються окремою додатковою угодою (п.п.5.2, 5.3 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р.).

Пунктом 5.4 спірного правочину визначено, що орендна плата сплачується орендодавцю не пізніше п'ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим. Орендна плата сплачується на підставі рахунку, що виставляється орендодавцем. Якщо останній день, в якому повинна бути здійснена оплата, припадає на офіційний святковий (неробочій) або вихідний (субота, неділя) день, в цьому випадку останнім днем здійснення оплати вважається перший наступний робочий (банківський) день.

У п.5.5 укладеного між сторонами правочину зазначено, що орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцю вартість фактично спожитих комунальних та експлуатаційних послуг на підставі рахунків орендодавця.

Орендар зобов'язаний здійснювати оплату комунальних та експлуатаційних послуг (опалення, водопостачання, тощо) щомісячно до вісімнадцятого числа місяця, наступного за тим, в якому відбулось споживання орендарем відповідних послуг (п.5.7 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р.).

За умовами п.5.9 спірного правочину додатково орендар зобов'язується протягом двадцяти двох календарних днів з дня підписання правочину внести орендну плату за останній місяць оренди - гарантійний платіж, який утримується орендодавцем в якості забезпечення виконання зобов'язань орендаря за даним правочином. Розмір вищезазначеного гарантійного платежу визначається згідно п.5.1 договору. Жодні відсотки на гарантійний платіж не нараховуються та не сплачуються орендарем. Вказана сума буде врахована сторонами як орендна плата за останній місяць оренди.

01.06.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р., якою внесено зміни до п.5.1.1 вказаного правочину, зокрема, погоджено, що у випадку якщо офіційний курс долару США, встановлений Національним банком України по відношенню до гривні на момент здійснення оплати буде менше зазначеного у п.5.1, то орендна плата сплачується орендарем в розмірі, що означений у наведеному пункті. У випадку, якщо офіційний курс долару США, встановлений Національним банком України по відношенню до гривні буде менший, ніж визначено п.5.1, орендна плата сплачується в гривні по офіційному курсу Національного банку України на момент оплати.

У разі прострочення орендарем сплати орендної плати більш ніж на один тиждень, орендна плата розраховується за курсом Національного банку України, що діє на момент оплати (п.5.4 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р.).

Наразі, за користування об'єктом оренди у листопаді та грудні 2014р. позивачем нараховано орендну плату в розмірі 58 888 грн. за кожен з місяців.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним та в повному обсязі відповідає умовам укладеного між сторонами правочину в частині визначення еквіваленту долара США по відношенню до гривні за даними Національного банку України на дату виникнення зобов'язання з внесення орендної плати за кожен з місяців.

З огляду на умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення орендних платежів за користування об'єктом оренди у листопаді та грудні 2014р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем було лише часткового виконано свої зобов'язання з внесення орендної плати за користування об'єктом оренди у листопаді-грудні 2014р.

Зокрема, сплачено грошові кошти в якості орендної плати на загальну суму 40023,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками щодо розрахунків між сторонами за означеним правочином та платіжними дорученнями №3374 від 24.11.2014р, №3090589/5 від 24.11.2014р., №497 від 27.11.2014р., №ПН2123 від 28.11.2014р., №485 від 28.11.2014р., №1145 від 03.12.2014р. та №482 від 29.12.2014р.

Таким чином, орендарем не було у строки, визначені правочином, в повному обсязі внесено орендну плату за користування об'єктом оренди, що у відповідності до п.5.4 є підставою для перерахування несплаченої частини орендних платежів з урахуванням курсу долару США по відношенню до гривні Національного банку України, що діє на момент оплати.

Отже, користуючись правом, що визначене п.5.4 спірного правочину, позивачем з урахуванням часткових оплат було здійснено перерахунок суми орендної плати, що підлягає сплаті Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за користування об'єктом оренди у період з листопада по грудень 2014р., відповідно до якого за листопад 2014р. сума заборгованості становить 48 127,89 грн., а за грудень 2014р. - 92 858,13 грн.

При цьому, господарським судом прийнято до уваги пояснення представника позивача стосовно того, що орендна плата за січень 2015р. фактично погашена шляхом зарахування гарантійного внеску, сплаченого відповідачем на підставі п.5.9 договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р.

Після проведення перевірки наведеного розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Одночасно, як зазначалось вище, умовами спірного правочину на орендодавця покладено обов'язок відшкодовувати орендарю вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат, до яких належать, в тому числі, витрати на опалення.

Наразі, як свідчать матеріали справи на оплату послуг з теплопостачання за грудень 2014р. в сумі 3323,71 грн. та січень 2015р. на суму 3396,45 грн. Приватним акціонерним товариством «Квіти України» було виставлено Спільному українсько-німецькому підприємству «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю рахунки №СФ-0000176 від 29.12.2014р. та №СФ-0000002 від 26.01.2015р. Обставини щодо направлення означених рахунків на адресу відповідача, що відповідає зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підтверджуються описом вкладення №0405327016199, скріпленим печаткою відділення поштового зв'язку, та фіскальним чеком №8096 від 25.02.2015р.

Відповідачем під час розгляду спору заперечень з приводу отримання наведених вище рахунків висловлено не було, факту отримання у грудні 2014р. та січні 2015р. послуг з теплопостачання також не спростовано.

До того ж, про фактичне постачання теплової енергії, в тому числі, до частини приміщення, яким на підставі договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. користується відповідач, підтверджується представленими до матеріалів справи договором №033-0062-9 від 05.09.2002р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеним між Приватним акціонерним товариством «Квіти України» та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та актами приймання передачі теплової енергії за грудень 2014р. та січень 2015р., що складені у межах вказаного правочину.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного між позивачем та відповідачем правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг з опалення за грудень 2014р. та січень 2015р. на загальну суму 6720,16 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю свої зобов'язання з відшкодування вартості комунальних послуг, зокрема, опалення, спожитого у період з грудня 2014р. по січень 2015р., на загальну суму 6720,16 грн. виконано не було.

Наразі, представлені відповідачем разом з поясненнями б/н від 14.05.2015р. платіжні доручення №1415 від 02.12.2014р., №482 від 29.12.2014р., №2153 від 12.01.2015р., №2209 від 13.01.2015р., №2295 від 14.01.2015р., №2450 від 15.01.2015р., №1445 від 03.12.2014р. та квитанції №9691280-1 від 15.12.2014р., №1267 від 15.12.2014р., №12891322 від 04.02.2014р., №128/93426 від 05.12.2014р. господарський суд не приймає в якості належних та допустимих доказів внесення орендних платежів за листопад-грудень 2014р. та відшкодування вартості послуг з теплопостачання за грудень 2014р. та січень 2015р. з огляду на наступне.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з положеннями Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи -учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.

За приписами п.1.4 Постанови №174 від 01.06.2012р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в України» безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Разом з тим, п.1.3 Постанови №174 від 01.06.2012р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в України» передбачено, що касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Крім того, як зазначено в п.2.9 вказаної вище Постанови, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити

найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції

або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення).

Відповідно до положень Постанови №22 від 21.01.2004р. Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» банк має право здійснити переказ кожної суми за окремими розрахунковими документами з обов'язковим зазначенням у реквізиті «Призначення платежу» інформації, зазначеної платником у реквізитах «Платник» та «Призначення платежу» документа на переказ готівки. У платіжних дорученнях, меморіальних ордерах та платіжних вимогах-дорученнях вказаний реквізит заповнюється з урахуванням вимог, встановлених главою 3 даної інструкції. Одночасно, відповідно до п.3.8. вказаної Інструкції Національного банку України реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Як вказувалось вище, на підтвердження своєї правової позиції по суті спору відповідачем представлено до матеріалів справи платіжні доручення №1415 від 02.12.2014р., №482 від 29.12.2014р., №2153 від 12.01.2015р., №2209 від 13.01.2015р., №2295 від 14.01.2015р., №2450 від 15.01.2015р., №1445 від 03.12.2014р. та квитанції №9691280-1 від 15.12.2014р., №1267 від 15.12.2014р., №12891322 від 04.02.2014р., №128/93426 від 05.12.2014р., у призначенні платежу яких міститься посилання на спірний правочин.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та встановлення обставин щодо проведення банківськими установами переказу грошових коштів за означеними розрахунковими документами, судом ухвалою від 18.05.2015р. було зобов'язано, в тому числі, Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» та Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Євробанк» надати суду банківські виписки з відтиском печатки фінансових установ щодо розрахунків між Приватним акціонерним товариством "Квіти України" та Спільним українсько-німецьким підприємством "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за період з 01.11.2013р. по 27.05.2015р., а також довідку про рух коштів між вказаними особами за договором №1-11/13-2 від 01.11.2013р. оренди нежитлового приміщення.

Наразі, з представлених на виконання вимог суду документів, зокрема, довідки №01-23.1/2252-БТ від 26.05.2015р. Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Євробанк» та довідки №12200/1690-БТ від 27.05.2015р. Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» вбачається, що дійсне призначення у вищенаведених розрахункових документах це сплата за іншим договором, а саме за договором №1-11/13-1 від 01.11.2014р., а отже фінансові операції за вказаними документами було проведено саме на виконання означеного правочину.

До того ж, за пояснення представника позивача, грошові кошти, сплачені на підставі наведених розрахункових документів, було зараховано в якості оплати саме за договором №1-11/13-1 від 01.11.2014р., який і зазначений у графі «призначення платежу».

При цьому, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів звернення відповідача до банківських установ чи позивача з повідомленнями про зміну призначення платежу матеріали справи також не містять.

За таких обставин, враховуючи наведене вище у господарського суду відсутні підстави вважати, що грошові кошти, перераховані за платіжними дорученнями №1415 від 02.12.2014р., №482 від 29.12.2014р., №2153 від 12.01.2015р., №2209 від 13.01.2015р., №2295 від 14.01.2015р., №2450 від 15.01.2015р., №1445 від 03.12.2014р. та квитанції №9691280-1 від 15.12.2014р., №1267 від 15.12.2014р., №12891322 від 04.02.2014р., №128/93426 від 05.12.2014р. були сплачені відповідачем саме на виконання своїх грошових зобов'язань за договором №1-11/13-2 від 01.11.2013р.

Одночасно, заперечення відповідача щодо необґрунтованості стягнення орендної плати за січень 2015р. з огляду на повернення приміщення орендарем 26.01.2015р., суд до уваги також не приймає, оскільки фактично заборгованість з внесення плати за користування об'єктом оренди за договором №1-11/13-2 від 01.11.2013р. у наведений період не заявляється до стягнення позивачем, а рахунок на оплату теплопостачання за означений місяць було складено саме станом на 26.01.2015р., тобто, за період дійсного користування майном.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Квіти України» до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 140 986,02 грн. та заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 6720,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин умов договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. щодо форс-мажорних обставин, залишене судом без задоволення з огляду на те, що за умовами спірного правочину, а саме розділу 10, форс-мажорні обставини звільняють сторін від відповідальності за невиконання зобов'язань, а не від виконання обов'язку з внесення орендних платежів та оплати комунальних послуг. До того ж, суд зазначає, що означеним розділом договору №1-11/13-2 від 01.11.2013р. передбачено спеціальний порядок повідомлення про настання таких обставин та їх перелік. Однак, відповідачем належних доказів настання форс-мажору та повідомлення про це позивача до матеріалів справи не представлено.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог до 147 706,18 грн., судовий збір у розмірі 1,30 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 2954,12 грн. згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Квіти України», м.Київ до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 140 986,02 грн. та заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 6720,16 грн.

Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04053, м.Київ, Шевченківський район, пров.Нестеровський, буд.7/9, ЄДРПОУ 14364757) на користь Приватного акціонерного товариства «Квіти України» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.49, ЄДРПОУ 16288397) заборгованість з орендної плати в сумі 140 986,02 грн., заборгованість за послуги теплопостачання в розмірі 6720,16 грн. та судовий збір в розмірі 2954,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Квіти України» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.49, ЄДРПОУ 16288397) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1,30 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №73 від 04.03.2015р.

У судовому засіданні 02.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 08.06.2015р.

Суддя Любченко М.О.