Ухвала суду № 50930308, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/64735/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ладобуд»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012

у справі №2а-6269/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ладобуд»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.06.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва від 13.04.2011 №00014023302/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.06.2011 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ладобуд» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2010 по 30.04.2010 при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за результатами якої складено акт № №3734/23-02/32620212 від 05.04.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп. 7.2.3, п.7.2, пп. 7.2.6 , п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року на суму 56067,0грн..

Дані порушення, на думку податкового органу виникли через що в провадженні СУ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа №69-107 за ч.5 ст.191, ч.2 ст.205 КК України, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_2 Зокрема, в ході досудового слідства встановлено, що громадянин ОСОБА_2 є формально засновником та директором ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та ніяких документів фінансово господарської діяльності підприємства від імені даного товариства не підписував, тому договір, укладений між позивачем і ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є нікчемним.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 №0001402302/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70083,75 грн., з яких 56067,00 грн. основного платежу та 14016,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та TOB «С.Дж.Р.Груп» було укладено договір 02-10 від 28.01.2010, на виконання якого було підписано акт приймання виконаних робіт за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року , довідки про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма КБ-3) за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, видані податкові накладні №1859 від 25.02.2010, №2593 від 18.03.2010, №2842 від 26.03.2010, №2936 від 30.03.2010, №3363 від 09.04.2010 на загальну суму 336400,00 грн., в т.ч. ПДВ 56066,67 грн., згідно яких суму ПДВ в розмірі 56066,67 грн. віднесено до складу податкового кредиту за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року.

Судом першої інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищезазначеним контрагентом, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платником податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Натомість, позивачем надано постанову від 27.04.2011 по кримінальній справі №69-107, якою кримінальну справу, порушену відносно ОСОБА_2 та невстановлених осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України - закрито за відсутністю складу злочину.

Наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.?

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного суду України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ладобуд» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.06.2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун