Ухвала суду № 50930278, 16.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2015 р. м. Київ К/800/51449/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів при секретарі судового засідання за участю представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Єрьоміна А.В., ОСОБА_5 ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів пред'явило позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 11200 грн. та 194,88 грн. пені в дохід Державного бюджету України.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь бюджету міста Ковеля за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році адміністративно-господарські санкції в сумі 11200 грн., пені в сумі 194,98 грн., а всього 11394 грн. 88 коп.

Не погоджуючись із прийнятими рішенням судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 28 березня 2013 року відповідач подав до Фонду соцзахисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у ФОП у 2012 році становила 9 осіб, з них 0 інвалідів.

12 липня 2013 року листом № 879/06-07 Ковельський міськрайонний центр зайнятості повідомив позивача, що ФОП ОСОБА_1 до центру зайнятості з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, у 2012 році не звертався.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХII та зазначив, що відповідачем не було виконано всі заходи по створенню робочих місць для інвалідів та їх працевлаштуванню та не дотримано вимог, встановлених статтею 19 Закону, а саме не було в 2012 році створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

ФОП ОСОБА_1 форму звітності № 3-ПН до відповідних служб зайнятості про наявність вакансій для інвалідів не подавав, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та наявність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції із висновком суду першої інстанції погодився та залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується із огляду на наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII (далі - Закону України № 803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Пунктом 2.1. наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ІП «Звіт про наявність вакансій» передбачено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 затверджено форму звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із системного аналізу зазначених норм колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 19 листопада 2013 року, 28 січня, 11 лютого 2014 року (№№ 21-397а13, 21-476а13, 21-485а13 відповідно).

Як вбачається із матеріалів справи 28 березня 2013 року відповідач подав до Фонду соцзахисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ФОП у 2012 році становила 9 осіб, з них 0 інвалідів.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом першого кварталу 2012 року у ФОП ОСОБА_1 було звільнено 58 працівників, з них переведено до ТОВ «Негабарит-Сервіс» 54 найманих працівників - 33 найманих працівників було переведено у січні 2012 року, 14 найманих працівників було переведено у лютому 2012 року, 7 осіб - у березні 2012 року.

Станом на 01 серпня 2012 року у ФОП ОСОБА_1 працювало 2 найманих працівників.

У першому кварталі 2012 року ФОП ОСОБА_1 припинив здійснення основного виду своєї діяльності - вантажний автомобільний транспорт. Усе майно ФОП ОСОБА_1, що використовувалося для здійснення підприємницької діяльності було відчужене або передане в оренду іншим суб'єктам господарювання.

27 травня 2013 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів направило позивачу претензію, якою повідомлено, що відповідно до статті 20 Закону № 875-ХII, поданого позивачем Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік сума адміністративно-господарських санкцій станом на 27 травня 2013 року складає 11200,00 грн., та пені 94,08 грн., а всього 11294,08 грн., яку позивачу необхідно сплатити не пізніше 27 червня 2013 року.

20 червня 2013 року позивачем направлено на адресу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідь на претензію, зі змісту якої слідує, що протягом 2012 року штатна численність найманих працівників ФОП ОСОБА_1 скоротилася з 48 чоловік станом на 01 січня 2012 року до 2 чоловік станом на 31 грудня 2012 року.

Позивач пояснив, що протягом року виконував норматив з працевлаштування інвалідів у повному обсязі.

Розглядаючи справу суд першої інстанції зазначених обставин не дослідив, штатну численність найманих працівників у 2012 році у ФОП ОСОБА_1 не встановив, наявність обов'язку щодо створення робочих місця для працевлаштування ФОП ОСОБА_1 протягом 2012 року, зокрема протягом березня-грудня 2012 року не дослідив.

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та недоліків рішення суду першої інстанції не усунув.

Від встановлення даних обставин залежить розмір застосованих до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так як судами не були дослідженні вказані обставини, відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і винести законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді