Ухвала суду № 50929990, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/31551/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу науково-технічне підприємство "Котлоенергопром" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі № 2а-13007/11/2070

за позовом Акціонерного товариства закритого типу науково-технічне підприємство "Котлоенергопром"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2011 № 0003142305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 37 500 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюване податкове повідомлення - рішення, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ), було прийнято на підставі акту від 29.06.2011 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Костарика-10" за період з 01.12.2010 по 31.12.2010.

У ході вказаної перевірки державний податковий орган дійшов висновку про збільшення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ за грудень 2010 року на суму 30 000,00 грн. внаслідок того, що платником податків порушено статті 203, 215, 216, 218 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

У цій справі, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено факт вчинення господарських операцій із ТОВ "Костарика-10", оскільки на час проведення перевірки придбані результати робіт не використані в господарські діяльності позивача, а акти приймання - передачі робіт мають недолік - відсутнє число місяця, що унеможливлює, на думку суду, встановити настання першої події для цілей оподаткування.

Проте такий висновок є передчасним з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично висновки державного податкового органу щодо допущених Товариством порушень податкового законодавства мотивовані результатами перевірки контрагента позивача (ТОВ "Костарика-10"), викладеними у акті від 24.03.2011 № 294/23-104/37365226, якою встановлено, що усі операції купівлі-продажу ТОВ "Костарика-10" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача", оскільки останнє не має матеріально - технічних, трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності. Також податковим органом зазначено, що ТОВ "Костарика-10" не надано первинних документів щодо обліку задекларованих господарських операцій.

Згідно з приписами п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Водночас, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в заповненні первинних документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування платником податків даних свого податкового обліку.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту судам належить з'ясовувати, зокрема: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій власне платника податку та врахувати, що Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарів або послуг у своїй діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Також судам слід врахувати, що чинне податкове законодавство на момент виникнення спірних правовідносин не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету. Питання податкової дисципліни поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Також не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача.

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, висновок суду про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі усіх доказів в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації для здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При вирішення спору судам також варто врахувати, що в разі надання податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих податковим органом доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків (зокрема, через недостовірність первинних документів).

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу науково-технічне підприємство "Котлоенергопром" задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі № 2а-13007/11/2070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко