Постанова № 50920884, 29.09.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.11 Справа № 5010/836/2011-2/42

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: головуючий суддя Гриців В.М., суддів Мурська Х.В., Давид Л.Л.,

при секретарі судового засідання Швець О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року у справі №5010/836/2011-2/42 порушеній за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 272031,77 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Круглова О.М.) рішенням від 14 червня 2011 року у справі №5010/836/2011-2/42 позов задовольнив частково: стягнув із відповідача на користь позивача 21604,28 грн. основного боргу, 1058,61 грн. інфляційних, 285,68 грн. - 3 % річних, 952,26 грн.. пені в розмірі 10 % річних, 277,41 грн. штрафних санкцій, 37137,06 грн. неустойки, 613,15 грн. витрат по сплаті державного мита та 53,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу. У решті позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Позивач (скаржник) вважає, що рішення підлягає скасуванню як необґрунтоване і незаконне. На думку позивача, вирішуючи господарський спір, місцевий господарський суд допустив неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд не повністю зясував обставини справи, дійшов до висновків, які не відповідали обставинам справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення збитків внаслідок понесення матеріальних витрат на примусове вилучення об'єкту лізингу у розмірі 17 300,00 грн., та збитків через фактичну втрату майна позивача у розмірі 191 887,70 грн.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, просить суд скасувати рішення суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 37137,06 грн. як безпідставно нарахованої, в іншому залишити без змін. На думку відповідача, суд допустив порушення норм матеріального права, безпідставно задовольнивши позов у частині нарахування неустойки, помилково застосовуючи норми Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини договору найму, а не норми цього кодексу, які регулюють правовідносини договору лізингу. Відповідач вважає незаконними та безпідставними вимоги позивача щодо відшкодування витрат на послуги ПП «Агенція «Безпека і Право»та виготовлення дублікатів ключів, а рішення місцевого господарського суду у цій частині - законним і обгрунтованим. Також безпідставною є позиція позивача, який помилково ототожнює поняття неповернення і фактичною втратою обєкта лізингу, чим обґрунтовує збитки у сумі 191887,7 грн., адже майно позивача знаходиться на його закритій території.

Розглянув матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухав пояснення представника позивача колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як встановлено ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 Цивільного кодексу України).

Статтею 42 ГПК України встановлено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна належними і допустимими доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з матеріалами справи товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»у квітні 2011 року звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на суму 272031,77 грн., в тому числі 21604,28 грн. заборгованості по лізингових платежах, 1058,61 грн. інфляційних, 3% річних в сумі 285,68 грн., пеню в розмірі 10 % річних в сумі 952,26 грн., штрафні санкції за вимоги щодо сплати у розмірі 1049,36 грн., 37137,06 грн. неустойки, 756,82 грн. збитків за виготовлення ключів, 17 300 грн. збитків у вигляді витрат на виконавчий напис нотаріуса, послуг спрямованих на забезпечення виконання умов Договору лізингу та суму лізингових платежів, що залишаються несплаченими у розмірі 191887,7 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року, в звязку з чим позивачу завдані до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Рішенням від 14 червня 2011 року господарський суд Івано-Франківської області частково задовольнив позов і стягнув із відповідача на користь позивача 21604,28 грн. основного боргу, 1058,61 грн. інфляційних, 285,68 грн. - 3 % річних, 952,26 грн. пені в розмірі 10 % річних, 277,41 грн. штрафних санкцій, 37137,06 грн. неустойки, 613,15 грн. витрат по сплаті державного мита та 53,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

Постановляючи рішення від 14 червня 2011 року господарський суд Івано-Франківської області встановив, що сторони 21 липня 2009 року уклали договір про фінансовий лізинг №00000802, за умовами якого лізингодавець (позивач) зобовязався надати у розпорядження відповідача обєкт лізингу транспортний засіб типу VW T5 Kombi, 2008 року виробництва, номер кузова №WV2ZZZ7HZ9H022230, реєстраційний знак №АА 0966 ММ, а лізингоодержувач (відповідач) зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невідємну частину договору. За актом прийому-передачі від 30 липня 2009 року позивач передав, а відповідач прийняв обєкт лізингу.

Разом із договором сторони підписали загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невідємну частину договору про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року, та разом іменуються, як Контракт.

Відповідно до положень п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, відповідач зобовязався здійснити щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Згідно з п.6.5. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.

Пунктом 8.2.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у випадку порушення строків оплати лізингових платежів відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 10% річних від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

Відповідно до п.12.6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу позивач має право в односторонньому порядку припинити дію договору, якщо відповідач не сплатив один наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов"язання зі сплати перевищує тридцять календарних днів.

За приписами частин 2, 3 статті 7 закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як встановлено ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Відповідач з 16 вересня 2010 року припинив сплату лізингових платежів. Тому позивач листом від 03 грудня 2010 року з посиланням на приписи ч.2.ст.7 закону України «Про фінансовий лізинг», п.п 8.3.2., 12.6.1., 12.9. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (невідємної частини договору про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року) повідомив відповідача про відмову від договору про фінансовий лізинг №00000802, укладеного сторонами 21 липня 2009 року, та вимагав у відповідача впродовж десяти днів з дня отримання цього повідомлення повернути обєкт лізингу транспортний засіб типу VW T5 Kombi, 2008 року виробництва, номер кузова №WV2ZZZ7HZ9H022230, реєстраційний знак №АА 0966 ММ. Лист відправлено відповідачу 07 грудня 2010 року, який відповідач отримав 15 грудня 2010 року.

Крім того, суд першої інстанції вказав і про виконавчий напис нотаріуса, вчинений 31 грудня 2010 року, який знаходиться на примусовому виконанні державної виконавчої служби і з огляду на приписи статті 7 закону України "Про фінансовий лізинг" теж є доказом відмови позивача від укладеного договору.

З наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року вважається припиненим з 15 грудня 2010 року коли відповідач довідався про відмову позивача від договору лізингу, як це передбачено частинами 2, 3 статті 7 закону України «Про фінансовий лізинг», та що заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з 16 вересня 2010 року до 15 грудня 2010 року становить 21604,28 грн., доказів сплати якої на час розгляду справи в суді відповідач не подав, а тому суд стягнув означену суму з відповідача. Відповідно й обгрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення 1058,61 грн. інфляційних, 3% річних в сумі 285,68 грн., 952,26 грн пені в розмірі 10 % річних, нарахованих на суму 21604,28 грн. за період прострочення з 15 вересня 2010 року до 15 березня 2011 року.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується і на приписах закону

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

В силу ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання (п.2.ст. 614 ЦК України).

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобовязання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 закону України Про фінансовий лізинг встановлено обовязок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами частин 2, 3 статті 7 закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як встановлено ст..651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до вимог ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21604,28 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з 16 вересня 2010 року до 15 грудня 2010 року та 1058,61 грн. інфляційних, 3% річних в сумі 285,68 грн., 952,26 грн пені, нарахованих на суму 21604,28 грн. за період прострочення з 15 вересня 2010 року до 15 березня 2011 року ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає закону.

Щодо позовних вимог про стягнення 756,82 грн. збитків за виготовлення ключів, 17300 грн. збитків у вигляді витрат на виконавчий напис нотаріуса, послуг спрямованих на забезпечення виконання умов договору лізингу та 191887,7 грн. суми несплачених лізингових платежів, які позивач вважає збитками.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вимог ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

В силу ч.5 ст.653 Цивільного кодексу України якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд першої інстанції констатував, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків;3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Факт понесення збитків у вигляді витрат на виконавчий напис нотаріуса та послуг спрямованих на забезпечення виконання умов договору про фінансовий лізинг №00000802 в сумі 17300 грн. позивач доводить договором про надання послуг №1 від 18 березня 2010 року, укладеним з ПП Інформаційна агенція Безпека та право та платіжними дорученнями № 21169 від 13 грудня 2010 року, №133 від 12 січня 2011 року, № 951 від 17 лютого 2011 року, № 2165 від 18 березня 2011 року.

За умовами договору про надання послуг №1 від 18 березня 2010 року Замовник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна") доручає, а Виконавець (ПП Інформаційна агенція Безпека та право) приймає на себе зобов"язання по здійсненню діяльності, спрямованої на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договорів фінансового лізингу, укладених між Замовником та Клієнтом, поверненню простроченої заборгованості або повернення предметів лізингу, що належать Замовнику на праві власності. Згідно п.4.3. цього ж Договору, Виконавець щомісячно, до 5 числа кожного місяця, зобов"язаний подати Замовнику звіт про виконання доручення за попередній місяць за формою, передбаченою додатком № 4 до цього Договору із додаванням відповідних документів та акт наданих послуг за формою передбаченою додатком №5 до цього Договору.

В матеріалах справи відсутні звіти, акти виконаних робіт, які б доводили виконану ПП Інформаційна агенція Безпека та право роботу на суму 17300 грн., спрямовану на забезпечення виконання саме зобовязань за договором про фінансовий лізинг №00000802; які саме послуги надавало ПП Інформаційна агенція Безпека та право. Позивач не пояснив і не довів, у чому саме полягає причинно-наслідковий зв'язок між необхідністю послуг ПП Інформаційна агенція Безпека та право та виконанням зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №00000802. Названі платіжні доручення не доводять факту понесення позивачем збитків саме через невиконання відповідачем договору про фінансовий лізинг №00000802.

Слід зазначити, що обовязок сторін належно виконувати умови укладених ними договорів випливає із загальних засад цивільного законодавства та забезпечується способами, визначеними законом й передбаченими, в даному випадку договором про фінансовий лізинг №00000802.

Крім того, приватним нотаріусом ОСОБА_3 31 грудня 2010 року вчинено виконавчий напис про повернення ОСОБА_2 обєкта фінансового лізингу автомобіля 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) №WV2ZZZ7HZ9H022230, реєстраційний номер №АА 0966 ММ, що був переданий у користування на підставі договору про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року та підлягає поверненню. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 2786 (т.1., а.с.70). Постановою від 10 січня 2011 року старшого державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання названого виконавчого напису нотаріуса (т.1., а.с.71). Отже всі необхідні виконавчі дії з виконання виконавчого напису нотаріуса повинен проводити державний виконавець на підставі, в порядку та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає закон України «Про виконавче провадження», статтею 1 якого встановлено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За приписами ст.2 названого закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Згідно із ст.17 закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як виконавчі написи нотаріусів.

В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ПП Інформаційна агенція Безпека та право у порядку, встановленому законом, отримувала доручення державного виконавця на проведення окремих виконавчих дій чи виконувала будь-які виконавчі дії або супроводжувала вчинення виконавчих дій, примусово вилучала обєкт лізингу.

В матеріалах справи відсутні й докази закриття виконавчого провадження з примусового виконання означеного виконавчого напису. А отже витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій повинні стягуватись з боржника згідно з ст. 41 закону України «Про виконавче провадження». А саме, про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

За наведеного твердження позивача, що понесені ним витрати на виготовлення ключів та оплата за послуги ПП Інформаційна агенція Безпека та право є збитками, завданими невиконанням відповідачем зобовязань за договором про фінансовий лізинг № 00000802 від 21 липня 2009 року та у звязку із примусовим виконання виконавчого напису нотаріуса, - не доведені належними і допустимими доказами й не ґрунтуються на законі. Витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, повинні стягуватись з боржника у порядку здійснення виконавчого провадження.

Відтак суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 756,82 грн. збитків за виготовлення ключів, 17300 грн. збитків у вигляді витрат на виконавчий напис нотаріуса, послуг спрямованих на забезпечення виконання умов договору про фінансовий лізинг.

Щодо 191887,7 грн. суми лізингових платежів, що залишаються несплаченими за договором про фінансовий лізинг № 00000802 від 21 липня 2009 року, які позивач вважає збитками.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції, окрім наведених вище приписів закону, виходив ще й з наступних підстав та обставин.

Пунктом 12.9. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, у разі припинення договору відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контракту, Лізингоодержувач зобов 'язаний повернути Об 'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу Порше Лізинг Україна впродовж - 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує компанії Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між: ринковою вартістю Об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для стягнення 191887,7 грн. збитків, оскільки позивач не довів, що 191887,7 грн. це сума реальних збитків, у контексті положень ст.22 Цивільного кодексу України, зокрема, втрати , яких позивач зазнав у звязку із пошкодженням чи знищенням речі чи витрати, які необхідні для відновлення порушеного права, чи доходи, які б позивач міг отримати (упущена вигода).

За твердженням позивача, збитки в сумі 191887,7 грн. це лізингові платежі за 31 місяць, які відповідач повинен був би сплачувати позивачу за договором про фінансовий лізинг № 00000802 від 21 липня 2009 року, якби договір не був припиненим з 15 грудня 2010 року, і ця сума включає як вартість втраченого майна (позивач вважає втраченим обєкт лізингу), так і суму не отриманої позивачем винагороди (упущена вигода). Якою конкретно є вартість втраченого майна, а якою сума упущеної вигоди позивач не називає.

Слід зазначити, що в матеріалах справи немає жодних доказів втрати обєкта лізингу, навпаки, є докази здійснення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса щодо вилучення обєкта лізингу. Крім того, як зазначено вище, саме позивач відмовився від договору про фінансовий лізинг та вимагає повернути обєкт лізингу.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач всупереч вимогам ст.ст. 22, 33, 34 ГПК України не довів, що заявлена сума 191887,7 грн. є реальними збитками Тому суд не знайшов законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Отже, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року в частині стягнення із відповідача на користь позивача 21604,28 грн. основного боргу, 1058,61 грн. інфляційних, 285,68 грн. - 3 % річних, 952,26 грн.. пені в розмірі 10% річних, та відмови в задоволенні позовних вимог постановлено на підставі дослідження поданих доказів, фактичних обставин справи та їх відповідної юридичної оцінки, правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Тому підстав для скасування оскарженого рішення в цій частині немає.

В частині ж стягнення 37137,06 грн. неустойки за неповернення об'єкта лізингу на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України та 277,41 грн. штрафних санкцій за невиконання платіжних вимог щодо сплати на підставі п.8.2.1 договору рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року не відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Як слідує з матеріалів справи, 37137,06 грн. неустойки це сума, нарахована позивачем у подвійному розмірі на суму несплачених лізингових платежів у сумі 18568,53 грн. за період з 01 січня 2011 року до 15 березня 2011 року. Правовою підставою стягнення означеної суми позивач називає статтю 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням зносу. У випадку якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Обєктом договору про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року є річ - транспортний засіб типу VW T5 Kombi, 2008 року виробництва, номер кузова № WV2ZZZ7HZ9H022230, реєстраційний знак №АА 0966 ММ. Грошові кошти (лізингові платежі) не є й не можуть бути обєктом лізингу. Відтак законні підстави для стягнення 37137,06 грн. неустойки відсутні.

Таким чином оскаржене рішення господарського суду Івано-Франківської області в частині стягнення 37137,06 грн. неустойки є незаконним і безпідставним.

Також відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій за невиконання надісланих позивачем платіжних вимог про сплату платежів.

Пунтом 8.3.1. контракту передбачено, що у разі прострочення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів протягом більш, як десять днів, позивач надсилає відповідачу платіжні вимоги про сплату цих лізингових платежів.

Дійсно, пунктом 8.2.2. контракту (загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу та договору про фінансовий лізинг) передбачає застосування «…штрафні санкції за вимоги щодо сплати надісланих Порше Лізинг України (п.8.3.1. контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу».

З викладених пунктів контракту випливає, що окрім пені у розмірі 10% від вчасно невиплаченої суми лізингових платежів (п.8.2.1.), штрафні санкції нараховуються ще й за те, що відповідач не оплатив надіслані позивачем платіжні вимоги,в яких вказана сума лізингових платежів.

Таке трактування зобовязання, прострочення виконання зобовязання та нарахування штрафних санкцій за невиконання зобовязання суперечить закону.

Як визначено статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Види забезпечення виконання зобовязання встановлені статтею 546 Цивільного кодексу України, й такими є неустойка (штраф, пеня), порука,гарантія, застава, при тримання, завдаток, а також встановлені договором або законом й інші види забезпечення виконання зобовязання.

За договором про фінансовий лізинг №00000802 від 21 липня 2009 року та відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингодавець (позивач) зобовязався надати у розпорядження відповідача обєкт лізингу транспортний засіб типу VW T5 Kombi, 2008 року виробництва, номер кузова № WV2ZZZ7HZ9H022230, реєстраційний знак №АА 0966 ММ, а лізингоодержувач (відповідач) зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невідємну частину договору.

Прострочення відповідачем виконання зобовязання з оплати лізингових платежів є невиконанням зобовязання за договором, за що й передбачено застосування пені у розмірі 10% річних від неоплаченої суми за кожен день прострочення (п.8.2.1.).

Оскаржене рішення в частині стягнення 277,41 грн. штрафу «…за направлені позивачем вимоги про сплату» суперечить закону.

Нарахування ж пені за прострочення лізингових платежів передбачено п.8.2.1. контракту (загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу та договору про фінансовий лізинг), про що вказано вище.

Відповідно до вимог ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Як визначено ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, в частині ж стягнення 37137,06 грн. неустойки та 277,41 грн. штрафних санкцій місцевий господарський суд неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, а викладені в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року у справі №5010/836/2011-2/42 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 37137,06 грн. неустойки та 277,41 грн. штрафних санкцій та судових витрат скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, м. Коломия, вул. Гончара, буд. 8-Б) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(ідентифікаційний код 35571472, м. Київ, вул. Колекторна, 1) 239,00 грн. державного мита і 20,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2011 року у справі №5010/836/2011-2/42 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддяГриців В.М.

суддяМурська Х.В.

суддяДавид Л.Л.