Постанова № 50920833, 12.12.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.11 Справа № 5015/3889/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Якімець Г.Г.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

розглянувши апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 36-вих.-1416 від 07.10.2011 року

на рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2011 року

у справі 5015/3889/11

за позовом: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2., м. Львів

про демонтаж самочинно встановленого літнього майданчика

За участю представників:

від позивача не зявився (належно повідомлений);

від відповідача ОСОБА_3М представник (довіреність в матеріалах справи).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2011 року у справі № 5015/3889/11 (суддя Матвіїв Р.І.) відмовлено в задоволенні позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про демонтаж самочинно встановленого літнього майданчика, що знаходиться за адресою: вул. ОСОБА_4. 93 у м. Львові.

Присуджено до стягнення з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в доход державного бюджету 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. вартості інформаційно-технічних витрат.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст.ст. 8,19 ОСОБА_5 України, ст. ст. 22, 116, 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Скаржник вказує, зокрема, що у відповідача відсутній дозвіл на встановлення малої архітектурної форми, посилається на п. 1.10 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою ЛМР від 21.04.11р. № 376, та п.п.6.4, 6.4.1, 4.1 Порядку отримання дозволів на встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля обєктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності. Апелянт вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення дійшов хибних висновків щодо невідповідності Правил благоустрою м. Львова Закону України «Про благоустрій населених пунктів»та невідповідність Порядку отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля обєктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». ОСОБА_2 того, вказує, що ні ухвали Львівської міської ради, якими затверджені названі Правила та Порядок, ні розпорядження Шевченківської районної адміністрації №431 від 27.05.2011р. «Про демонтаж самочинно встановленого літнього майданчика на пр. В.Чорновола,93»не були визнані судом незаконними.

Відповідач, правом наданим ст.96 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційну скаргу суду не надав, проте в судових засіданнях представник відповідача заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, та зазначив, що чинним законодавством не передбачено отримання дозволів на встановлення літніх майданчиків, крім того, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції спірний майданчик демонтований, оскільки розміщення останнього носить сезонний характер.

Позивач явки повноважного представника у судове засідання 12.12.11р. не забезпечив, надіслав клопотання (вх.9754 від 12.12.11р.) про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю представника в інших судових засіданнях.

Відповідно до п.3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду від 18.09.97 р. N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

З огляду на викладене, а також зважаючи на документальну непідтвердженість клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні останнього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 травня 2011 року при обстеженні території Шевченківського району м. Львова працівниками відділу соціально-економічного розвитку Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради спільно з представником КП «Адміністративно-технічне управління» виявлено, що фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 самочинно встановлено літній майданчик біля супермаркету «Арсен», за адресою: вул. ОСОБА_4. 93 у м. Львові.

Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, від 27.05.2011р. № 431 «Про демонтаж самочинно встановленого літнього майданчика на ОСОБА_4,93»з підстав відсутності дозволу на розміщення малої архітектурної форми зобовязано підприємця ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлений літній майданчик на вул. В.Чорновола, 93 у м. Львові в термін до 08.06.2011 року.

У встановлений розпорядженням строк літній майданчик не був демонтований, що підтверджується Актом обстеження від 09.06.2011р., складеним працівниками відділу соціально-економічного розвитку районної адміністрації та представником КП «Адміністративно-технічне управління».

З матеріалів справи вбачається, що літній майданчик встановлений відповідачем на земельній ділянці, що перебуває в користуванні ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», в якого відповідач згідно з договором №ГО-062-А»-50 від 28.02.2011р. орендує частину приміщення та території ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек».

Відповідно до п.2.1 Договору сторона-2 може використовувати службове приміщення для провадження діяльності (розміщення обєкта) ресторанного господарства.

Згідно із п.2.2 Договору сторона-2 може використовувати обєкт, зокрема, для розміщення літнього майданчика.

Сторона-2 (відповідач) має право користуватись службовим приміщенням та обєктом з 21 квітня 2011р. по 30 вересня 2011р. (п.2.3 Договору).

У звязку з тим, що відповідачу не видавався Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради дозвіл на встановлення літнього майданчика, позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про примусовий демонтаж самочинно встановленого літнього майданчика.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 8 ОСОБА_5 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види.

Згідно з п.10 ч.1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», в редакції від 08.12.2009р., до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової участі їх власників в утриманні об'єктів благоустрою.

Водночас, з 12.03.2011р. набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»від 17.02.2011р. №3038-VI, яким внесено зміни до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Так, згідно з пунктом 21 Розділу V»Прикінцеві положення»Закону №3038-VI пункт 10 частини першої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" викладено в новій редакції, а саме: "визначення обсягів пайової участі власників будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою". ОСОБА_2 того, частину третю статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", яка регулює Правила благоустрою території населеного пункту, порядок їх розроблення, зміст, тощо, доповнено новим абзацом наступного змісту:

"Правила не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи";

Отже, змінами в Закон України "Про благоустрій населених пунктів" скасовано повноваження сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів в частині надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.

Згідно з ч.2 ст.19 ОСОБА_5 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.

За статтею 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Тобто, певний обов'язок особи має ґрунтуватися на підставах, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України; за частинами 3 та 4 вказаної статті цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів державної влади, органів влади Автономної Республіки ОСОБА_2 або органів місцевого самоврядування.

За приписами статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно проживають на відповідній території, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах наданих їм повноважень.

Відповідно за статтею 18 вказаного Закону відносини органу місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній та на податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органом місцевого самоврядування законом.

Слід зазначити, що статтею 10 Закон України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема, віднесено затвердження правил благоустрою територій та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.

Позивач у позовній заяві посилається на п.1.10 Правил благоустрою міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011р.№376( далі Правила), згідно з яким відкритий літній майданчик - це стаціонарний або тимчасовий (щоденного демонтажу) пункт ресторанного господарства, який розташовується виключно біля стаціонарного закладу (ресторану, кафе, бару, їдальні) у теплий період року з 1 квітня по 1 листопада і не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей. Самочинне встановлення (малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами) це встановлення малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами, дозвіл на встановлення яких не видавався або закінчився і не був продовжений у передбачені терміни або був скасований у встановленому порядку. ОСОБА_2 того, у позовній заяві позивач посилається на Порядок отримання дозволів на встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля обєктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009р..№ 2452( далі Порядок).

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що названі вище Правила та Порядок не визнані судом незаконними.

Однак, як зазначено вище, ст. 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що Правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) як нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою, не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Слід зазначити, що відповідно до п.1 ч.1 ст.16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»на об'єктах благоустрою забороняється, зокрема, виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до даних правовідносин п.1.10 Правил благоустрою та п.6.2, 6.4 Порядку як таких, що не відповідають вимогам законів України, особливо враховуючи відсутність на даний час акту, прийнятого на виконання вимог 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури щодо порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що наявність дозволу на розміщення тимчасових споруд торговельного призначення у Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що видаються виключно через дозвільні центри, затвердженому Постановою КМУ від 21 травня 2009 р. N 526, не створює для відповідача обовязку отримувати такий дозвіл, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним актом нижчої юридичної сили від закону і в частині необхідності отримання дозволу суперечить Закону про дозвільну систему, а тому не може бути застосована судом.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що в частині отримання дозволу на встановлення відкритого літнього майданчика Правила благоустрою міста Львова суперечать Закону України "Про благоустрій населених пунктів", а Порядок отримання дозволів на встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля обєктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності суперечить Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»", оскільки чинним законодавством не передбачено отримання такого дозволу.

Згідно із статтею 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі ОСОБА_5 України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, посилання скаржника на Правила, Порядок та розпорядження є безпідставними і необґрунтованими.

З огляду на викладене та враховуючи те, що підставою позову про демонтаж літнього майданчика є його встановлення без відповідного дозволу, отримання якого ч?инним законодавством не передбачено, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі, як на підставу своїх вимог і заперечень, не доведено наявності підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги.

Апеляційний суд вважає, що господарським судом Львівської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, отже, рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2011 року у справі №5015/3889/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

суддя Зварич О.В.

суддя Якімець Г.Г.

постанова підписана

19.12.2011р.