Ухвала суду № 50918897, 17.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1644/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області №0003312200 від 12 грудня 2014 року, №0003322200 від 12 грудня 2014 року, №0001041702 від 12 грудня 2014 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №0001211701 від 7 квітня 2015 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №37 від 12 грудня 2014 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Акта від 31 жовтня 2014 року №564/10-13-22-01-121/36460480 (т.1 а.с.12-22), з 15 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Тема-Б» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За висновками цього Акта, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» порушено вимоги:

- підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на 315521 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України і занижено податок на додану вартість на загальну суму 332128 грн. (за червень 2013 року - на 179955 грн., за липень 2013 року на 2018 грн., за серпень 2013 року на 150155 грн.);

- підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 3802,0 грн.;

- пункту 1 частини першої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» через констатацію заниження єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 10356,0 грн.

На підставі Акта перевірки позивача 12 грудня 2014 року ДПІ прийнято наступні рішення:

- №0003312200, яким нараховано грошові зобов'язання із податку на прибуток приватних підприємств у сумі 315521 грн. за основним платежем та 157761 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.8);

- №0003322200, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 332128 грн. за основним платежем та на 166064 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.7);

- №0001041702, яким збільшено грошове зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 3802 грн. за основним платежем та на 1901 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.9);

- №37 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 5178 грн. (т.1 а.с.10-11).

Вказані рішення оскаржувалися товариством в адміністративному порядку.

У рішенні про результати розгляду повторної скарги від 3 квітня 2015 року №7014/6/99-99-10-01-03-15 Державною фіскальною службою України податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року №0003312200, №0003322200, №0001041702 - залишені без змін, крім того, збільшено штрафні санкції із податку з доходів фізичних осіб у сумі 823,78 грн. (т.2 а.с.17-21).

На підставі Акта перевірки позивача та рішення про результати розгляду повторної скарги від 3 квітня 2015 року №7014/6/99-99-10-01-03-15, 7 квітня 2015 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001211701, яким збільшено суму грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 3802 грн. за основним платежем та на 2724,59 грн. за штрафними санкціями (т.2 а.с.16).

Стосовно податкових повідомлень-рішень №0003312200 та №0003322200 від 12 грудня 2014 року, суд зазначає наступне.

Названі повідомлення-рішення винесені на підставі висновків податкового органу про заниження податку на прибуток у сумі 315521 грн. та заниження податку на додану вартість на 332128 грн.

Так, на сторінках 7 та 13 Акта перевірки зазначено, що ТОВ «Тема-Б» не надано до перевірки звітів, висновків, розшифровок, інших документів, які підтверджують отримання послуг по перепродажній підготовці від ТОВ «Фоззі-Фуд», також невідомо кількість працівників, основних засобів задіяних в наданні цих послуг, та які б підтверджували зв'язок цих послуг із господарською діяльністю ТОВ «Тема-Б».

У зв'язку із цим Інспекцією констатовано, що до складу витрат віднесено ті, які не підтверджені відповідними первинними документами, що призвело до завищення показників у рядку 06.3 Декларацій «витрати на збут» всього у сумі 1660637 грн., а також, що Товариством безпідставно сформовано податковий кредит, задекларований у деклараціях з податку на додану вартість, за рахунок сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Фоззі-Фуд».

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» є юридичною особою, зареєстроване 06 квітня 2009 року, тобто є суб'єктом господарської діяльності. Основним видом його діяльності є неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

У ході судового розгляду встановлено, що 3 січня 2013 року між ТОВ «Тема-Б» та ТОВ «Фоззі-Фуд» укладено договір надання послуг мерчандайзингу №НФ-03/01 (т.1 а.с.34-36), за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання по наданню замовникові послуг з передпродажної підготовки товарів і мерчандайзингу, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити належним чином надані послуги.

Для цілей договору мерчандайзинг визначається як сукупність послуг по стимулюванню збуту товарів, придбаних виконавцем у замовника по розміщенню товарів на торговому обладнані (полиці, стенди) безпосередньо в місцях продажу, по рекламній діяльності відносно товарів в місцях продажу, з метою формування і підтримки попиту на товари на ринку, збільшення обсягів реалізації товарів кінцевим споживачам, і як наслідок збільшення доходів замовника від продажу таких товарів (пункт 1.2 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 3 січня 2013 року).

За визначенням у цьому договорі звіт - це інформація по запиту замовника про продажі продукції, в місцях продажу, де надаються послуги за цією угодою.

Також врегульовано, що виконавець зобов'язаний своєчасно і якісно надати замовникові погоджені послуги з мерчандайзингу. Надання послуг здійснюється відповідно до плану (планів) схеми (схем), на яких в обов'язковому порядку вказується схема (зображення) місць, де розміщуватиметься продукція. У разі відсутності таких планів - схем, виконавець розміщує продукцію за усним погодженням із замовником.

Вартість послуг визначається сторонами в кінці кожного місяця (кварталу), в якому такі послуги були надані і фіксуються в актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною договору.

У додатковій угоді до названого договору визначено перелік магазинів в торгівельних залах в яких надаються послуги мерчандайзингу (т.1 а.с.38-43).

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- плани-схеми по розміщенню фасованих круп (т.1 а.с.44-67);

- узгодження розрахунку вартості послуг (т.1 а.с.70-73);

- акти здачі прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.74-77);

- податкові накладні (т.1 а.с.78-83);

- звіти про продаж продукції за травень, липень 2013 року в мережі «Сільпо» (т.1 а.с.84-214);

- платіжні доручення на підтвердження оплати за отримані послуги (т.2 а.с.32-36).

Як доказ відображення операцій із ТОВ «Фоззі-Фуд» у бухгалтерському обліку подано журнал-ордер і відомість по рахунку 631 за травень, липень 2013 року (т.2 а.с.37-38).

З метою підтвердження відображення операцій позивача із ТОВ «Фоззі-Фуд» у податковій звітності, ТОВ «Тема-Б» до суду надано примірники декларацій із податку на додану вартість за травень, липень 2013 року (т.2 а.с.39-46).

ТОВ «Тема-Б» подано і копії довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість щодо ТОВ «Фоззі-Фуд», які надавались позивачу таким контрагентом перед підписанням договору із ним (т.2 а.с.47-48).

Також судом зясовано, що позивачем подавалися заперечення на Акт перевірки, разом і якими додавалися копії договору про надання послуг мерчандайзингу, плану-схеми розміщення товару, погодження розрахунку вартості послуг, звітів ТОВ «Фоззі-Фуд» про продаж товарів тощо (т.2 а.с.100-102).

Стосовно економічного ефекту від досліджуваних операцій, представник товариства пояснила, що чим більше послуг з мерчандайзингу замовлялося позивачем, тим більшим був сукупний дохід (у травні 2013 року розмір замовлених послуг становив 1079727,46 грн., доходи від продажу товару без податку на додану вартість у відповідності із декларацією 30385777 грн., доходи від продажу із таким податком 6077155 грн.; у липні 2013 року розмір замовлених послуг 1293770,14 грн., доходи від продажу товару без податку на додану вартість у відповідності із декларацією 54509787 грн., доходи від продажу із таким податком 10901957 грн., т.2 а.с.67).

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість закріплено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

Як закріплено у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

У той же час, визначення терміну «мерчандайзинг» як у Податковому кодексі України, так і в інших законодавчих відсутнє.

При цьому, у Листі ДПА України №806/6/23-4016/40 від 28 січня 2010 року вказано, що під мерчандайзингом слід розуміти частину процесу маркетингу, яка визначає методику продажу товару в магазині.

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та об'єкта оподаткування податком на прибуток; податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту із податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Встановлено, що податкові накладні та первинні документи за операціями позивача із ТОВ «Фоззі-Фуд» відповідають вимогам чинного законодавства. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку таких документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам Інспекція не надала.

Крім того, суд враховує положення статті 44 Податкового кодексу України, у відповідності до яких якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Зважаючи на викладені законодавчі приписи та встановлені у ході судового розгляду обставини, суд констатує, що докази протиправності формування позивачем витрат при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту із податку на додану вартість за операціями із ТОВ «Фозз-Фуд» щодо передпродажної підготовці товару (мерчандайзингу) - відсутні. При цьому, позивачем надано достатньо доказів щодо спростування висновків ДПІ викладених у Акті перевірки стосовно заниження суми податкового зобовязання із податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, у тому числі належно оформлених первинних документів, податкових накладних, документів на засвідчення оплати, відображення у податковому і бухгалтерському обліку операцій за договором від 3 січня 2013 року №НФ-03/01. У той же час, відповідач не надав доказів правомірності висновків про порушення позивачем в частині визначення зобовязань із податку на додану вартість та податку на прибуток, а також правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками таких висновків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення №0003312200 від 12 грудня 2014 року та №0003322200 від 12 грудня 2014 року підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року, а також рішення про застосування штрафних санкцій №37 від 12 грудня 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено на сторінках 17-18 Акта, перевіркою встановлено неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб, а також єдиного соціального внеску за лютий-квітень, червень-липень 2013 року з доходу отриманого як додаткове благо в сумі 25344,11 грн. з відповідального за фінансово господарську діяльність директора підприємства - ОСОБА_3 з коштів перерахованих за послуги мобільного зв'язку, а саме: до перевірки не надано деталізовані рахунки від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журнали обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером, що унеможливлює підтвердження витрат пов'язаних з господарською діяльністю, чим порушено підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 3802,0 грн.; пункт 1 частини першої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», через що встановлено заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 10356 грн.

При цьому, із запереченнями на Акт перевірки позивачем подавалися примірники наказів ТОВ «Тема-Б» від 31 грудня 2012 року №31/12/2012-1 «Про затвердження правил користування мобільним зв'язком» та №31/12/2012-3 «Про затвердження лімітів на користування послугами мобільного зв'язку» (т.1 а.с.226-228, т.2 а.с.55-59). У таких наказах товариством визначені правила користування працівниками підприємства мобільним зв'язком, закріплені за ними відповідні номери мобільних телефонів та встановлені дозволені ліміти вартості послуг мобільного зв'язку для кожного; зокрема, директору товариства ОСОБА_3 наданано мобільний телефон із номером « НОМЕР_1», який є власністю ТОВ «Тема-Б» і яким він міг користуватися виключно в господарських цілях підприємства; тут же передбачено ліміт на користування відповідними послугами у сумі 3000 грн.

Також з'ясовано, що позивач користується послугами мобільного зв'язку на підставі Генеральної угоди №КК761/2007 від 20 серпня 2007 року із ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» (т.2 а.с.26-27) та Угоди про введення спеціального режиму надання послуг стільникового мобільного зв'язку від 30 грудня 2010 року (т.2 а.с.24-25), у відповідності до яких за ТОВ «Тема-Б» закріплюється особовий рахунок №366525, за яким у оператора обліковуються група номерів мобільних телефонів, які належать позивачеві та використовуються його співробітниками.

Як видно із наявних у матеріалах справи деталізованих рахунків ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», загальний розмір витрат на послуги мобільного зв'язку у період з лютого 2013 року по квітень 2013 року та за червень-липень 2013 року по номеру НОМЕР_1, закріпленого за директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_3, складає 203,90 грн. (т.1 а.с.215-225).

На підтвердження зв'язку витрат позивача на послуги мобільного зв'язку із його господарською діяльністю, окрім названих вище наказів, угод і рахунків, товариством «Тема-Б» подано копії податкових накладних та посадову інструкцію директора підприємства.

При цьому, податковий орган не надав на вимогу суду документів, які підтверджують отримання ОСОБА_3 послуг мобільного зв'язку на суму 25344,11 грн., як і пояснень на підставі чого ДПІ вказано саме такий розмір послуг.

За змістом підпункту г) підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних відносин, адміністративні витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати) відносяться до складу інших витрат платника податків.

За визначенням у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);

Згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, у чинному законодавстві України відсутній перелік документів, які б підтверджували зв'язок витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26 лютого 2010 року №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв'язок витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю суб'єкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв'язку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного зв'язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуваємих телефонів, правила користування мобільним зв'язком, затвердження керівником, і тому подібне.

Крім того, як відображено на сторінці 5 Акта перевірки, податковий орган дійшов висновку про правомірність у періоді, що перевірявся, формування позивачем суми витрат «адміністративні витрати» до складу яких на час виникнення спірних відносин входили витрати на послуги мобільного зв'язку (т.1 а.с.16).

У ході розгляду справи встановлено, що висновки податкового органу про те, що грошові кошти у розмірі 25344,11 грн. сплачені позивачем оператору мобільного зв'язку, є доходом, який отримано як додаткове благо директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_3, були предметом судового розгляду Київського окружного адміністративного судом при розгляді справи №810/769/15 за позовом ТОВ «Тема-Б» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31 жовтня 2014 року №24 (Ф-603).

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у справі №810/769/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (т.2 а.с.104-106), позовні вимоги задоволено.

У названій справі суд встановив, що твердження відповідача про отримання додаткового блага у розмірі 25344,11 грн. саме директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_3 є помилковим, така сума складається із вартості наданих послуг мобільного зв'язку у період з лютого 2013 року по квітень 2013 року та за червень-липень 2013 року усій групі номерів мобільних телефонів, закріплених за особовим рахунком позивача у оператора за № 366525. Тут же суд констатував факт підтвердження позивачем належними та допустимими доказами зв'язку понесених витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю; а також те, що дії податкового органу щодо нарахування позивачеві єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 10356 грн. у зв'язку із отриманням саме директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_3 додаткового блага у розмірі 25344,11 грн. є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року є необґрунтованими, оскільки позивачем надано належні і достатні докази правомірності врахування витрат на послуги мобільного зв'язку у складі інших витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також докази зв'язку таких витрат із господарською діяльністю товариства

Крім того, рішення від 12 грудня №37 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 5178,00 грн. прийнято у зв'язку із донарахування податковим органом ТОВ «Тема-Б» 10356,00 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у справі №810/769/15, яка набрала законної сили, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31 жовтня 2014 року №24 (Ф-603), якою зобов'язано ТОВ «Тема-Б» сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 10356,00 грн., скасована.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року, а також рішення про застосування штрафних санкцій №37 від 12 грудня 2014 року є безпідставними, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню. При цьому, суд звертає увагу, що оскільки за наслідками оскарження повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року до Державної фіскальної служби України сума штрафних санкцій із податку на доходи фізичних осіб була збільшена, за наслідками чого прийнято повідомлення-рішення №0001211701 від 7 квітня 2015 року, у якому враховані і вже визначені у повідомленні рішенні №0001041702 від 12 грудня 2014 року зобов'язання, а останнє залишилося не скасованим.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: О.Г. Хрімлі

А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.