Постанова № 50918849, 15.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12774/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Горецької М.В.,

представника відповідача - Сакала Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Тайгер» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому, з урахуванням уточнених та відкликаних вимог, просило визнати протиправними дії відповідача щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002252202 від 06.07.2015 та №0001432202 від 17.04.2015, зобов'язати відповідача вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі згаданого акту перевірки, та утриматися від вчинення дій щодо передачі та врахування результатів цієї перевірки і висновків зазначеного акту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0002252202 від 06.07.2015 та №0001432202 від 17.04.2015. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі вказаного акту перевірки. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню в частині, з таких підстав.

Визначаючи протиправними та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, а відтак позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчини дії відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що складання акту за результатами проведеної документальної виїзної перевірки є обов'язком податкового органу, однак в акті повинен бути чітко викладений зміст виявлених порушень з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, із зазначенням періоду (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операції, в результаті якої здійснено це порушення. Разом з тим, місцевий суд установив, що викладені податковим органом в акті перевірки №19/26-53-22-02-24/32306323 від 01.04.2015 обставини ґрунтується на припущеннях та висновках щодо недійсності господарських операцій, в той час як контролюючий орган повноваженнями щодо визнання їх недійсними не наділений, а тому дії відповідача щодо формування таких висновків є протиправними, а інформація, внесена на підставі даного акта перевірки, підлягає вилученню з АІС «Податковий блок».

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися в повній мірі.

Ураховуючи, що постанова суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апелянта.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Торенія» за період з 01.08.2012 по 31.12.2014, за підсумками якої складено акт від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323 та виявлено порушення п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 676466,00 грн, та п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 394 990,00 грн.

У зв'язку із наведеним, враховуючи наслідки адміністративного оскарження результатів податкової перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 №0001432202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 2 092 485,00 грн, з них 1 394 990,00 грн - за основним платежем, 697 495,00 грн - за штрафними санкціями, та від 06.07.2015 №0002252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 2 115 240,00 грн, з них 1 410 160,00 грн - за основним платежем, 705 080,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із діями контролюючого органу щодо складання акту перевірки, відображенням її результатів в інформаційній податковій базі та зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на додану вартість та на прибуток стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Торенія» та щодо купівлі-продажу товарів і послуг, які ґрунтуються на тому, що до перевірки позивачем не надано доказів транспортування придбаних товарів та його якості. Крім того, відповідач посилається на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року в кримінальній справі, порушеній відносно керівника ТОВ «Торенія» ОСОБА_4, відповідно до якої останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбачено ч. 1 ст. 205 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а також на акти про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного підприємства щодо відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.01.2014 через відсутність такого за місцезнаходженням.

На основі зазначеного, відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит та витрати, які впливають на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, внаслідок відносин із вказаним контрагентом у період, що підлягав податковій перевірці.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та вказаною юридичною особою при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, в понесених витрат - на зменшення об'єкта оподаткування є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Торенія», як продавцем, укладено договір №1/3 від 01.08.2012, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця матеріали, які застосовуються для декору виробів із кераміки і скла, в тому числі фарбу і папір, а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених даним договором.

Також, між позивачем, як замовником, та ТОВ «Торенія», як виконавцем, укладено договір про надання послуг від 03.09.2012 №176, умовами якого передбачено обов'язок виконавця надати послуги з порізки просоченого гумою паперу, який використовується в фарфоровій промисловості; фасування фарби, яка використовується в фарфоровій промисловості; дроблення вітрози та сатіналу; виготовлення вітрози та сатіналу; виготовлення фарби згідно пантону; послуги пакування відповідного паперу.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів та реальності спірних господарських операцій позивачем надано копії видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, що підтверджують отримання товару, оборотно-сальдові відомості, які свідчать про відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи в цілому відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з них чітко вбачається зміст та обсяг господарських операцій, а податкові накладні - відповідають приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суми податкову на додану вартість, який підлягає сплаті контрагенту в складі придбаних товарів і послуг, віднесені позивачем у податковій звітності до податкового кредиту, а їх вартість, без урахування ПДВ, - до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за відповідні періоди.

Із пояснень представника позивача слідує, що товари та послуги у зазначених контрагентів придбавались з метою здійснення господарської діяльності шляхом подальшої реалізації товарів іншим господарюючим суб'єктам. Зазначені обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, оптова торгівля товарами господарського призначення та неспеціалізована оптова торгівля.

Також, позивачем надано докази (первинні документи) подальшої реалізації товару, що придбавався ним у ТОВ «Торенія» іншим суб'єкта господарювання.

Таким чином, на основі наданих позивачем доказів, колегією суддів установлено факти здійснення господарських операцій щодо придбання товарів і послуг у ТОВ «Торенія», їх пов'язаності зі звичайною для нього господарською діяльністю та подальшої реалізації.

Колегія суддів не приймає покликання відповідача на ненадання позивачем доказів, що підтверджують перевезення (транспортування) придбаних позивачем товарів, оскільки товарно-транспортні накладні та подорожні листи не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції з поставки товару, натомість вони можуть посвідчувати факт господарських взаємовідносин між замовником послуг з транспортного вантажного перевезення та перевізником. До того ж, предметом угод між позивачем та ТОВ «Торенія» була не тільки поставка товарів, а й отримання-надання послуг (виконання робіт), що не потребує будь-яких перевезень.

Колегія суддів також вважає помилковим посилання контролюючого органу на ненадання позивачем підтверджуючих документів щодо якості продукції, оскільки їх відсутність не свідчить про те, що поставка цієї продукції фактично не відбулась.

Колегією суддів установлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів і послуг.

Отже, спірні господарські операції відбулись між правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю. Зазначене свідчить про їх реальність.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту чи витрат, які вливають на об'єкт оподаткування.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не приймаються судом, оскільки такі акти можуть бути свідченням лише того, що така звірка з певних причин не проведена, і не здійснювалось співставлення первинних документів, що опосередковували ті чи інші господарські операції.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування. Так, платник податків не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на контролюючі органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій.

Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому оскаржувана постанова в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, судова колегія вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323 та зобов'язання Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі вказаного акту перевірки, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як було встановлено судом, відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача, за підсумками якої складено акт від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323.

Згідно статті 62 Податкового кодексу України перевірки є одним із способів здійснення податкового контролю, поряд із інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності контролюючих органів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій (пункт 71.1 статті 71 Податкового кодексу України).

Зазначені заходи вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на ці органи.

Згідно пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується, зокрема, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю. До такої, серед іншого, відноситься інформація, отримана під час проведення податкових перевірок.

Положенням пунктів 74.1, 74.2 статті 74 цього Кодексу передбачено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Таким чином, відомості про результати податкового контролю, в тому числі здійсненого шляхом проведення податкової перевірки, вносяться до інформаційних баз контролюючих органів.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Таким чином, складання акта податкової перевірки, в ході якої встановлено порушення, є обов'язком податкового органу.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відтак, акт перевірки є підтвердженням проведення податкової перевірки та відображає висновки контролюючого суб'єкта щодо порушених платником податків норм податкового, валютного чи іншого законодавства. Тобто, сам по собі акт перевірки не являється документом, що породжує для платника податків правові наслідки, так само як і дії щодо його складання.

При цьому, внесення до інформаційної бази контролюючого органу інформації про результати податкової перевірки, в тому числі складеного за її результатами акта, спрямоване на забезпечення виконання покладених на цей орган завдань та функцій і не суперечить чинному податковому законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зміст завдання адміністративного судочинства свідчить про те, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого порушення не встановлено, в будь-якому разі відсутні підстави для задоволення позову, адже звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Оскільки висновки контролюючого органу, викладені в акті податкової перевірки, не можна вважати рішенням, дією чи бездіяльністю контролюючого органу, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки платника податків у сфері публічно-правових відносин, адже вони є лише викладенням суб'єктивної думки посадової особи, що здійснила перевірку, складання такого акту та включення його суб'єктом владних повноважень до бази даних не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Відповідні висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 09 грудня 2014 року в справі № 21-511а14.

Верховним Судом України у вищезгаданому рішенні висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що інформація, яка зібрана за результатами податкового контролю і використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючим органом не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Разом з тим, в даній справі позивачем не оспорюються дії відповідача щодо здійснення податкового контролю, наслідки якого оформлені у вищезгаданому акті.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, а також зобов'язання останнього вилучити з АІС «Податковий блок» певної інформації задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки посадові особи контролюючого органу були допущені до проведення податкової виїзної перевірки, і вона фактично відбулась, та за її підсумками встановлено порушення норм податкового законодавства, за що позивачу визначені податкові зобов'язання та застосовано штрафні санкції, визнання протиправними дій, вчинених посадовими особами відповідача в ході такої перевірки, не захистить права та інтереси позивача.

Відповідно до положень пункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, у разі виявлення порушень податкового законодавства в ході податкової перевірки, на підставі висновків складеного за її підсумками акту, податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення, яке встановлює обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом.

Відтак, результати виїзної податкової перевірки, яка фактично проведена, можуть оспорюватись платником шляхом оскарження саме податкового повідомлення-рішення, оскільки саме це рішення має по відношенню до нього майнові наслідки, які можуть становити порушене право чи інтерес. Звернення до суду із таким позовом є належним способом захисту порушеного права платника податків, на відміну від оспорювання правомірності дій щодо складання акту податкової перевірки.

Як було встановлено судом, податкові повідомлення-рішення №0002252202 від 06.07.2015 та №0001432202 від 17.04.2015, прийняті за результатами вищезгаданої податкової перевірки, є протиправним, а висновки посадових осіб контролюючого органу, викладені в акті від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323, спростовуються наданими позивачем доказами, визнання зазначених рішень протиправними та їх скасування достатньо захищає порушені права позивача.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323 та зобов'язання Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі вказаного акту перевірки, не підлягають задоволенню, оскільки не порушують жодних прав чи інтересів позивача.

Отже, при вирішенні справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення частково неправильного рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апелянта, необхідності скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції в частині задоволення вищезазначених позовних вимог, і ухвалення в цій частині нової постанови - про відмову в задоволенні позову на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України. Проте, в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень постанова місцевого суду підлягає залишенню без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2015 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 №19/26-53-22-02-24/32306323 та зобов'язання Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі цього акту перевірки. У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Тайгер» в цій частині вимог відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складений 18 вересня 2015 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.