Рішення № 50910867, 17.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2015 р. Справа № 911/3084/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом приватного підприємства «Безпека Бізнесу. Барєр», м. Київдо товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВТК Відродження», Київська обл., смт. Кодрапро стягнення коштів,за участю представників:

позивача:ОСОБА_1, довіреність №18-03-15/02 від 18.03.2015 року;відповідача:ОСОБА_2, довіреність б/н від 27.08.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2015 року приватне підприємство «Безпека Бізнесу. Барєр» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВТК Відродження» (відповідач) про стягнення 308 400,00 грн. основного боргу, 187 675,11 грн. пені, 25 937,83 грн. 3%, 237 416,00 грн. інфляційної складової боргу, а загалом 759 428,94 грн. у звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором №16 про надання послуг з охорони обєкту від 02.06.2008 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 03.09.2015 року.

03.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому частково заперечив проти стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та просив суд застосувати строки позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

У судовому засіданні 03.09.2015 року оголошувалася перерва на 17.09.2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.06.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВТК Відродження» (замовник) та приватним підприємством «Безпека Бізнесу. Барєр» (виконавець) було укладено договір №16 про надання послуг з охорони обєкту (договір), згідно п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець зобовязується за плату забезпечити скованість обєкту та матеріально-технічних цінностей замовника. Обєкт розташований за адресою: м. Київ, пров. Приладний, 2б (офіс).

Відповідно до п. 2.3. договору, підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів є акт виконаних робіт, що надається виконавцем та має бути підписаний обома сторонами.

Згідно п. 2.4. договору, оплата за цим договором здійснюється замовником щомісячно до 5-го числа місяця наступного за розрахунковим шляхом перерахування замовником коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до п. 6.8. договору, за прострочення у розрахунках з виконавцем передбачених договором, замовник за кожен день прострочення платежу сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної обліком ставки НБУ, яка діє у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Даний договір укладений терміном з 02 червня 2008 року до 31 грудня 2008 року. У випадку, якщо жодна з сторонами на протязі мясця до закінчення терміну дії договору не вимагатиме його припинення, або переукладення, то договір вважається продовженим на той же час і на тих же умовах.

28.11.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВТК Відродження» (замовник) та приватним підприємством «Безпека Бізнесу. Барєр» (виконавець) було укладено угоду про розірвання договору №16 про надання послуг з охорони обєкту від 02.06.2008 року, за умовами п. 1 якої, сторони дійшли згоди про розірвання з 01 грудня 2014 року договору №16 про надання послуг з охорони обєкту від 02.06.2008 року за домовленістю сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що виконавець на виконання вимог договору, надав замовнику послуги на загальну суму 1 104 200,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані відповідачем та скріплені печаткою без будь-яких заперечень, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких відповідач не заперечував.

Замовник належним чином не виконав зобовязанння за договором щодо повної оплати наданих послуг, сплативши частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 308 400,00 грн.

Відповідно до п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 308 400,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у звязку з простроченням виконання зобовязання з оплати наданих послуг нараховані 187 675,11 грн. пені, 25 937,83 грн. 3% річних, 237 416,00 грн. інфляційних втрат відповідно до наданих розрахунків.

Суд приходить до висновку, що дії відповідача є порушенням договірних зобовязань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Як вказує відповідач у відзиві від 03.09.2015 року б/н на позовну заяву, оскільки позовна заява про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором подана 15.09.2015 року, а строк позовної давності щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат частково сплив, то нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором є необґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно абз. 7 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обовязково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Судом встановлено, що позивачем позовну заяву про стягнення суми основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені від 14.07.2015 року №14-07-2015 подано 15.07.2015 року, що підтверджується відбитком штемпеля відділення поштового звязку українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на поштовому конверті №Ц02090 0534207 0, у якому до господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 14.07.2015 року №14-07-2015 з доданими документами.

Оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 15.07.2015 року, то строк позовної давності в три роки для звернення з вимогою про стягнення інфляційних втрат за прострочення грошових зобовязань з оплати вартості наданих послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за грудень 2012 року листопад 2014 року не сплив.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобовязання з оплати наданих послуг за договором, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України підлягає задоволенню частково, у звязку з невірним застосування індексу інфляції при розрахунку інфляційної складової боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень 2014 року листопад 2014 року.

Таким чином, позов в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 237 416,00 грн. підлягає частковому задоволенню в розмірі 190 747,03 грн., які нараховані судом відповідно до вимог закону та умов договору, в іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 15.07.2015 року, то строк позовної давності в три роки для звернення з вимогою про стягнення 3% річних за прострочення грошових зобовязань з оплати вартості наданих послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за квітень 2010 року червень 2012 року, сплив, то позов в частині стягнення 3% річних у розмірі 25 937,83 грн. підлягає частковому задоволенню за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за липень 2012 року листопад 2014 року в розмірі 17 325,89 грн., які нараховані судом відповідно до вимог закону та умов договору, в іншій частині вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити.

Згідно п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобовязання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання з оплати поставленого природного газу за договором за період з 05.05.2010 року по 14.07.2014 року.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання з оплати вартості наданих послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором у сумі 187 675,11 грн. підлягають задоволенню частково, а саме за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень 2014 року листопад 2014 року з урахуванням п. 6 ст. 232 ГК України у розмірі 15 515,83 грн.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у звязку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 11 934,18 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВТК Відродження» (08010, Київська обл., смт. Кодра, вул. Ковпака, буд. 2, код 35256333) на користь приватного підприємства «Безпека Бізнесу. Барєр» (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5Б, код 35199239) 308 400 (триста вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 17 325 (сімнадцять тисяч триста двадцять пять) грн. 89 коп. 3% річних, 190 747 (сто девяносто тисяч сімсот сорок сім) грн. 03 коп. інфляційних втрат, 15 515 (п'ятнадцять тисяч пятсот п'ятнадцять) грн. 83 коп. пені, 11 934 (одинадцять тисяч девятсот тридцять чотири) грн. 18 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 22.09.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак