Рішення № 50910768, 15.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015Справа №910/18328/15

За позовом Військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України в особі Військової частини 3061 Національної гвардії України,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ібіс", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна фінансова інспекція в Черкаській області.

про стягнення 19 997,76 грн.

Суддя О.С. Комарова

В судовому засіданні брали участь:

від процесуального позивача Тимко В.В. (за посв. № 034226);

від позивача: Северин Р.І. (представник за довіреністю);

Вакаров В.В. (представник за довіреністю);

від відповідача Антонов Є.Г. (представник за довіреністю);

від третьої особи: не з'явився

В судовому засіданні 15 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Військовий прокурор Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України в особі Військової частини 3061 Національної гвардії України, 16 липня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 21-1167 вих. 15 від 14 липня 2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБІС", про стягнення 19 997,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини 3061 за період з 01.01.2013 до 31.12.2014, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеного мобілізацією встановлено порушення вимог п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, п. 9 ст. 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення» в частині безпідставного перерахування Військовою частиною 3061 відповідачу суми ПДВ в розмірі 19 997,76 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/18328/15, розгляд справи призначено на 11.08.2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію в Черкаській області.

Через відділ діловодства суду 03.08.2015 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 03.08.2015 року, який долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 06.08.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 06.08.2015 року, яке долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 06.08.2015 року від представника третьої особи надійшли пояснення по справі б/н від 05.08.2015 року, які долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 11.08.2015 року від представника позивача надійшло повідомлення про відсутність аналогічного спору по справі б/н від 10.08.2015 року, яке долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.08.2015 року представник процесуального позивача та позивача підтримали позовні вимоги та надали пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та надав пояснення по суті спору.

Представник третьої особи у судове засідання 11.08.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, до 15.09.2015 року.

В судовому засіданні 15.09.2015 року представники процесуального позивача та позивача підтримали позовні вимоги та надали пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та надав пояснення по суті спору.

Представник третьої особи у судове засідання 15.09.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2014 року між Військовою частиною 3061, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ібіс", як постачальником було укладено договір про закупівлю товару №122/1 (надалі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується протягом 2014 року поставити замовникові товар, визначений в Специфікації (Додаток № 1) до цього договору, а замовник - прийняти і оплатити товар.

Умовами договору визначено найменування (номенклатура, асортимент) товару: «Окуляри STS-1» - 96 одиниць, ДК016-2010 32.50.4 (товар), що вказаний в Специфікації до цього договору (п. 1.2. договору).

Пунктами 3.1., 3.2. договору визначено, що ціна договору визначена у специфікації до цього договору. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору.

У відповідності до специфікації до договору №122/1 від 11.12.2014 року сторони погодили, що ціна за одиницю товару становить 1249,86 грн., з урахуванням ПДВ, а всього за договором - 119 986,56 грн., з урахуванням ПДВ у розмірі 19997,76 грн.

Порядок розрахунків за товар у вигляді попередньої оплати, згідно з виставленим рахунком-фактурою в розмірі 100% від загальної суми договору протягом п'ятнадцяти банківських днів з дати укладання договором сторони погодили у п. 4.2. договору.

Дія даного договору припиняється у разі, зокрема, повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.6. договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю товару №122/1 від 11.12.2014 року, 26.12.2014 року Військовою частиною 3061 платіжним дорученням № 47 від 26 грудня 2014 року на суму 119 986,56 грн., в т.ч. ПДВ - 19 997,78 грн. було здійснено 100% попередню оплату за товар, обумовлений п. 1.2. договору: «Окуляри STS-1», у кількості 96 одиниць (належним чином засвідчена копія платіжного доручення наявна в матеріалах справи).

В свою чергу, відповідно до видаткової накладної №BUH-000081 від 26.12.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБІС" передало Військовій частині 3061 товар, який отриманий уповноваженим представником на підставі довіреності № 224 від 26.12.2014 року (належним чином засвідчена копія видаткової накладної №BUH-000081 від 26.12.2014 року міститься в матеріалах справи).

Звертаючись із даним позовом до суду, Військовий прокурор Черкаського гарнізону (процесуальний позивач) вказує, що Державною фінансовою інспекцією в Черкаській області було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини 3061 за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 року, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету, у зв'язку з оголошеного мобілізацією, про що було складено відповідний акт № 08-16/04 від 21.04.2015 року.

В вищезазначеному акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини 3061 за період з 01.01.2013 до 31.12.2014, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеного мобілізацією встановлено порушення вимог п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, п. 9 ст. 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення» в частині безпідставного перерахування Військовою частиною 3061 відповідачу суми ПДВ в розмірі 19 997,76 грн.

З метою досудового врегулювання спору, Військова частина 3061 звернулась до відповідача з претензією № 293 від 19.05.2015 року про відшкодування ПДВ в сумі 19 997,76 грн., у зв'язку із зайвим витрачанням коштів резервного фонду Військової частини 3061, що є порушенням вимог п. 32 підрозділ 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України.

Втім, як стверджує процесуальний позивач, у відповідь на вищезазначену претензію, відповідач листом № 372 від 02.06.2015 року повідомив, що ним направлено запит до Державної фіскальної служби України щодо надання роз'яснень по правильності оформлення бухгалтерських документів, їх відповідності чинному податковому законодавству, яке унеможливить застосування фінансових санкцій з боку фіскальних органів як до відповідача, так і до Військової частини 3061 Національної гвардії України.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Умовами статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ч. 1 ст.203 Цивільний кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 15 ст.1 Закону України "Про ціни та ціноуворення в Україні" ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення").

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення").

Частиною 3 ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Конституційним Судом України у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2014р. по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За приписами ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведених вище приписів цивільного законодавства вбачається, що ціна товару у договорі є наслідком досягнення згоди обох сторін.

Тобто, сторонами під час укладення договору про закупівлю товару № 122/1 від 11.12.2014 року на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни. При цьому, така ціна була визначена спільною волею сторін, а не самостійно відповідачем.

Згідно з п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: продукції оборонного призначення, визначеної такою згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про державне оборонне замовлення", що класифікується за такими групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД: групи 90 (тільки для біноклів, приладів нічного бачення, тепловізорів, захисних окулярів та аналогічних оптичних виробів, телескопічних прицілів та інших оптичних пристроїв для військової зброї, якщо вони не поставлені разом із військовою зброєю, для якої вони призначені, інші оптичні, навігаційні та топографічні прилади та інструменти, що використовуються в оборонних цілях).

Наведеною правовою нормою врегульовано оподаткування саме операцій з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України відповідних товарів оборонного призначення, тоді як правовідносини, що виникли між позивачем 2 та відповідачем, ніяким чином не стосуються ввезення «Окулярів STS-1» на митну територію України та постачання на митній території України.

При цьому, у п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України передбачено звільнення від сплати податку на додану вартість суб'єктів, що поставляють відповідну продукцію саме для потреб антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Суд зазначає, що договір про закупівлю товару № 122/1 від 11.12.2014 року не містить посилань на те, що «Окуляри STS-1» підлягають використанню саме в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Разом з цим, Указом №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" було введено в дію рішення від 13.04.2014р. Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Нормами ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, ані прокурором (процесуальним позивачем), ані позивачем не надано суду належних та допустимих, в розмінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів того, що «Окуляри STS-1», які є предметом поставки за договором про закупівлю товару № 122/1 від 11.12.2014 року, поставлялись саме для забезпечення проведення антитерористичної операції.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей стосовно встановленнями органами державної фіскальної служби порушень відповідачем податкового законодавства при оподаткуванні операцій за договором про закупівлю товару № 122/1 від 11.12.2014 року.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, а отже, і відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Розглянувши клопотання процесуального позивача, викладеного в прохальній частині позовної заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках відповідача в межах заявленого позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Процесуальний позивач своє клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову належним чином не обґрунтував, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання процесуального позивача про забезпечення позову.

Як визначено в п.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Відносно вирішення питання про розподіл судових витрат Господарський суд міста Києва вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Як встановлено судом, позивачем в позовній заяві № 21-1167 вих.15 від 14.07.2015 року заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 19 997,76 грн., а також одночасно заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках відповідача в межах заявленого позову.

За змістом п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Як визначено в п.2.5 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, Законом України "Про судовий збір" передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

З огляду на викладене, судовий збір в розмірі 1827,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління Національної гвардії України в особі Військової частини 3061 Національної гвардії України на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. В задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках відповідача в межах заявленого позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Головного управління Національної гвардії України в особі Військової частини 3061 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575871, адреса: 18027, м. Черкаси, вул. Сурікова, 32) в дохід Державного бюджету України 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

4. Копію рішення надіслати третій особі у справі № 910/18328/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.09.2015 року.

Суддя О.С. Комарова