Рішення № 50910678, 16.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18658/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси»)

про стягнення 86 245, 80 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Бойко В.Л.

від відповідача: Дяченко Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси») про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання № 2/22-09 від 07.09.2010 р. у розмірі 79 200, 00 грн., а також 7 045, 80 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати послуг зберігання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/18658/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 17.08.2015 р. представник Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси») в усному порядку визнав позов.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача запереч проти заявлених вимог не навів.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 16.09.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.09.2010 р. між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України, яку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1074 від 22.11.2010 р. перейменовано у Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси»), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" укладено договір відповідального зберігання № 3/22-09, за умовами якого позивач зобов'язався прийняти від відповідача на відповідальне зберігання індивідуально визначене рухоме державне майно, яке знаходиться на балансі Івано-Франківського обласного управління "Івано-Франківськекокомресурси" державної компанії утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України, перелік якого зазначений в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач передає майно позивачу згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору за здійснення відповідального зберігання індивідуально визначеного рухомого державного майна, відповідач сплачує позивачу грошові кошти у сумі 3 600, 00 грн. за один календарний місяць зберігання. Грошові кошти відповідач сплачує у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок позивача не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснювалось зберігання.

Згідно з п. 5.2. договору у випадку порушення строків, визначених у п. 4.2. договору, відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 8.1., набирає чинності з дня його підписання, діє до 31.12.2010 р. та автоматично пролонговується на той самий термін та на тих самих умовах у разі відсутності заперечень сторін за 14 днів до закінчення терміну його дії.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності заперечень сторін проти продовження договору № 2/22-09 від 07.09.2010 р., суд дійшов висновку, що останній на даний час є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, за актом прийому-передачі від 07.09.2010 р. відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, перелік якого наведений в акті.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань за договором № 2/22-09 від 07.09.2010 р. в частині оплати послуг зберігання, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період з вересня 2013 року до червня 2015 року у розмірі 79 200, 00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Статтею 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням забов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом забов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що відповідач визнав позов та таке визнання не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за договором № 2/22-09 від 07.09.2010 р. у сумі 79 200, 00 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 7 045, 80 грн. - пені.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором № 2/22-09 від 07.09.2010 р.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім нараховано пеню на суму заборгованості, яка виникла з липня 2014 року з урахуванням встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмежень щодо періоду нарахування штрафних санкцій та згідно розрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» за загальний період з 17.08.2014 р. (дата виникнення заборгованості за липень 2014 року) до 16.07.2105 р. (кінцева дата нарахування пені за червень 2015 року) розмір пені становить 7 045, 80 грн.

Розрахунок позивача перевірено судом та встановлено, що заявлені позивачем до стягнення суми не перевищують нараховані судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси») (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, код ЄДРПОУ 20077743), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» (76495, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 23, код ЄДРПОУ 30858384) заборгованість у розмірі 79 200, 00 (сімдесят дев'ять тисяч двісті грн. 00 коп.) грн., 7 045, 80 (сім тисяч сорок п'ять грн. 80 коп.) грн. та 1 827, 00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.09.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б