Рішення № 50910516, 17.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2015Справа № 910/21133/15

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"простягнення 340 250 грн 21 коп.Представники: від позивача: Донська Г.Г. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.08.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про стягнення 24 164 грн 38 коп. 3 % річних та 316 085 грн 83 коп. інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2368/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21133/15, розгляд справи призначений на 17.09.2015.

Представник відповідача в судове засідання 17.09.2015 не з'явився, вимоги суду не виконав, клопотання про відкладення розгляду справи не подали, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 35402440.

У судове засідання 17.09.2015 з'явився представник позивача та надав усні пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 17.09.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (клієнт за договором) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит"в особі філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (банк за договором) укладено договір банківського вкладу «Класичний» № 1490, відповідно до умов якого клієнт надав банку грошові кошти, надалі «вклад», у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2368/15-г, залишеним буз змін постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 24.06.2015, встановлено факт невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу «Класичний» № 1490 від 12.10.2012 щодо повернення суми вкладу та сплати процентів за користування вкладом, а також з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна" стягнуто грошові кошти (вклад) у розмірі 2 000 000 грн 00 коп., 122 794 грн 52 коп. відсотків за вкладом, 3 % річних за користування коштами основної заборгованості у розмірі 8 383 грн 56 коп., 62 000 грн 00 коп. інфляційних втрат та 43 863 грн 56 коп. витрат по оплаті судового збору.

Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015 по справі № 910/2368/15-г, позивач має право на захисту майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами у розмірі 2 000 000 грн 00 коп. вкладу, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем за період прострочення з 19.03.2015 по 12.08.2015 нараховано інфляційні втрати у розмірі 316 085 грн 83 коп. та 3 % річних 24 164 грн 38 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 N 3-65гс-11 та в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2368/15-г фактично не виконано, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення вкладу у розмірі 2 000 000 грн 00 коп. за договором банківського вкладу «Класичний» № 1490 від 12.10.2012 та сплати відсотків за користуванням вкладу.

Враховуючи вищевикладене, дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2368/15-г та грошового зобов'язання за договором банківського вкладу «Класичний» № 1490 від 12.10.2012 щодо повернення вкладу, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 24 164 грн 38 коп. та інфляційних втрат у розмірі 316 085 грн 83 коп., нарахованих за період прострочення з 19.03.2015 по 12.08.2015, підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60, ідентифікаційний код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 26, ідентифікаційний код 31111213) інфляційні втрати у розмір 316 085 (триста шістнадцять тисяч вісімдесят п'ять) грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 24 164 (двадцять чотири тисячі сто шістдесят чотири) грн 38 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 805 (шість тисяч вісімсот п'ять) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.09.2015

Суддя Н.Б. Плотницька