Рішення № 50909880, 16.09.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/108/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015 Справа № 908/4214/15

За позовом: Приватного акціонерного товариства КРАЙ КЕРАМА (08292, Київська область, м. Буча, вул. Заводська, 2, ідентифікаційний код 25290826)

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 (69120, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1)

про стягнення 137150, 61 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Петриченко А.Є.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 118 від 30.06.2015р.

від відповідача: не зявився

ПрАТ КРАЙ КЕРАМА звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 110 від 04.01.2012р. в сумі 137150,61 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2015р. справу розподілено судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 22, 49, 61, 64 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст. 526, 530, 549, 611, 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4214/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 08.09.2015р. о 12 год. 30 хв.

Ухвалою від 08.09.2015р. розгляд справи відкладений на 16.09.2015р. о 16 год. 00 хв.

В судовому засіданні 16.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 21.09.2015р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 16.09.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві, та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки № 110 від 04.01.2012р. в сумі 137150,61 грн., а саме: 72000,00 грн. основного боргу, 5242,73 грн. пені, 5282,37 грн. - 3 % річних та 54625,51 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки № 110 від 04.01.2012р. ПрАТ КРАЙ КЕРАМА поставило відповідачу товари будівельної кераміки та керамограніту на загальну суму 126633,55 грн. відповідно до видаткових накладних:

№ 4536 від 27.06.2012р. на суму 17838,84 грн.;

№ РД-909 від 02.07.2012р. на суму 819,67 грн.;

№ 4710 від 04.07.2012р. на суму 3874,62 грн.;

№ 4928 від 11.07.2012р. на суму 3083,60 грн.;

№ 5106 від 18.07.2012р. на суму 4444,15 грн;

№ 5322 від 25.07.2012р. на суму 5903,22 грн;

№ 5528 від 01.08.2012р. на суму 6603,77 грн;

№ 5731 від 08.08.2012р. на суму 2853,74 грн;

№ 6043 від 16.08.2012р. на суму 3639,20 грн;

№ 6192 від 22.08.2012р. на суму 8763,58 грн;

№ 6197 від 22.08.2012р. на суму 14394,73 грн;

№ 6410 від 30.08.2012р. на суму 1555,81 грн;

№ 6648 від 05.09.2012р. на суму 323,28 грн;

№ 6654 від 05.09.2012р. на суму 3266,28 грн;

№ 6747 від 07.09.2012р. на суму 3806,88 грн;

№ 6779 від 10.09.2012р. на суму 35,95 грн;

№ 6854 від 12.09.2012р. на суму 5501,40 грн;

№ 7024 від 19.09.2012р. на суму 226,27 грн;

№ 7028 від 19.09.2012р. на суму 96,65 грн;

№ 7255 від 28.09.2012р. на суму 1372,62 грн;

№ 7385 від 28.09.2012р. на суму 4516,90 грн;

№ 7386 від 28.09.2012р. на суму 1557,56 грн;

№ 7452 від 04.10.2012р. на суму 7258,81 грн;

№ 7686 від 10.10.2012р. на суму 14714,93 грн;

№ 8096 від 24.10.2012р. на суму 10181,09 грн.

Відповідач зазначений у видаткових накладних товар прийняла, про що свідчить підпис ПП ОСОБА_1 у видаткових накладних.

Пунктом 3.4 договору поставки № 110 від 04.01.2012р. передбачено, що покупець зобовязаний оплатити постачальнику повну вартість поставленого товару протягом 120 календарних днів з дати поставки вказаної в видатковій накладній, крім випадків передбачених п. 3.5 даного договору.

Проте, відповідач неналежним чином виконала свої грошові зобовязання за договором та здійснила часткову оплату зазначеного товару в загальній сумі 54633,55 грн.

Таким чином, сума основного боргу за договором складає 72000,00 грн.

У звязку із простроченням виконання грошового зобовязання відповідачу також нараховано пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не зявився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 07.09.2015р. за № 21129330, станом на 07.09.2015р. ПП Князькіна ОСОБА_3 проживає за адресою: 69120, АДРЕСА_2.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/4214/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали господарського суду Запорізької області від 22.07.2015р. про порушення провадження у справі № 908/4214/15 та копія ухвали від 08.09.2015р. про відкладення розгляду справи, які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.

Питання про визнання явки відповідача чи його представника у засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Представник позивача двічі прибув до суду з міста Києва.

Натомість, не прибувши до суду в судове засідання, відповідач, який мешкає в місті Запоріжжі, скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не заявлено. При цьому розгляд справи в суді триває з 22.07.2015р.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПрАТ КРАЙ КЕРАМА (Постачальник) та ПП ОСОБА_1 (Покупець) укладений договір поставки № 110 від 04.01.2012р. за умовами якого Постачальник зобовязується поставляти на користь Покупця товари будівельної кераміки та керамограніту, далі за текстом - Товар (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, Покупець зобовязується приймати та сплачувати зазначений Товар відповідно до умов цього Договору.

Як зазначено в п. 1.3 Договору, асортимент та ціна Товару, що поставляється за даним Договором, зазначені в Специфікації, яка є його невідємною частиною і діє до затвердження Сторонами нової Специфікації.

Згідно п.2.1 Договору, поставка Товару здійснюється за умовами DDP склад Покупця (в ред. ІНКОТЕРМС 2000), якщо інше не передбачено замовленням Покупця.

Фактичний асортимент, кількість та ціна кожної партії Товару зазначається в видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.8 Договору).

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Покупець зобовязаний оплатити Постачальнику повну вартість поставленого товару протягом 120 (сто двадцять) календарних днів з дати поставки вказаної в видатковій накладній, крім випадків передбачених п. 3.5 даного Договору.

Відповідно до 5.1 Договору, в разі безпідставного прострочення оплати Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню в подвійному розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення суми належної до сплати.

Позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 126633,55 грн. відповідно до видаткових накладних:

№ 4536 від 27.06.2012р. на суму 17838,84 грн.;

№ РД-909 від 02.07.2012р. на суму 819,67 грн.;

№ 4710 від 04.07.2012р. на суму 3874,62 грн.;

№ 4928 від 11.07.2012р. на суму 3083,60 грн.;

№ 5106 від 18.07.2012р. на суму 4444,15 грн;

№ 5322 від 25.07.2012р. на суму 5903,22 грн;

№ 5528 від 01.08.2012р. на суму 6603,77 грн;

№ 5731 від 08.08.2012р. на суму 2853,74 грн;

№ 6043 від 16.08.2012р. на суму 3639,20 грн;

№ 6192 від 22.08.2012р. на суму 8763,58 грн;

№ 6197 від 22.08.2012р. на суму 14394,73 грн;

№ 6410 від 30.08.2012р. на суму 1555,81 грн;

№ 6648 від 05.09.2012р. на суму 323,28 грн;

№ 6654 від 05.09.2012р. на суму 3266,28 грн;

№ 6747 від 07.09.2012р. на суму 3806,88 грн;

№ 6779 від 10.09.2012р. на суму 35,95 грн;

№ 6854 від 12.09.2012р. на суму 5501,40 грн;

№ 7024 від 19.09.2012р. на суму 226,27 грн;

№ 7028 від 19.09.2012р. на суму 96,65 грн;

№ 7255 від 28.09.2012р. на суму 1372,62 грн;

№ 7385 від 28.09.2012р. на суму 4516,90 грн;

№ 7386 від 28.09.2012р. на суму 1557,56 грн;

№ 7452 від 04.10.2012р. на суму 7258,81 грн;

№ 7686 від 10.10.2012р. на суму 14714,93 грн;

№ 8096 від 24.10.2012р. на суму 10181,09 грн.

Відповідачем отримано зазначений товар без зауважень.

Проте, відповідач свої грошові зобовязання за договором поставки № 110 від 04.01.2012р. не виконала належним чином та здійснила часткову оплату зазначеного товару лише в сумі 54633,55 грн. Саме на даній сумі сплати наполягає позивач в судовому засіданні 16.09.2015р., надавши виписки по рахунку ПрАТ КРАЙ КЕРАМА.

Як пояснив позивач, оплата за керамічну плитку та вироби згідно договору № 110 від 04.01.2012р. здійснювалась відповідачем з 26.10.2012р. частинами. Отримані грошові кошти зараховувались (повністю чи частково) в рахунок оплати за відповідними видатковими накладними в хронологічному порядку.

Таким чином основний борг ПП ОСОБА_1 за отриманий товар за договором поставки № 110 від 04.01.2012р. складає 72000,00 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № 110 від 04.01.2012р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар на загальну суму 126633,55 грн. отриманий відповідачем, про що свідчить підпис ПП ОСОБА_1 на всіх зазначених видаткових накладних.

Пунктом 3.4 договору поставки № 110 від 04.01.2012р. передбачено, що Покупець зобовязаний оплатити Постачальнику повну вартість поставленого товару протягом 120 (сто двадцять) календарних днів з дати поставки вказаної в видатковій накладній, крім випадків передбачених п. 3.5 даного Договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобовязання відповідача за договором поставки № 110 від 04.01.2012р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Частиною 1 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання ПП ОСОБА_1 грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 72000,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5242,73 грн. пені, 5282,37 грн. - 3 % річних та 54625,51 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобовязання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В підпункті 5.1 договору поставки № 110 від 04.01.2012р. сторони встановили, що в разі безпідставного прострочення оплати Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню в подвійному розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення суми належної до сплати.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобовязань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 5242,73 пені підлягають задоволенню повністю. Розрахунок позивача (а.с.9) в цій частині перевірений судом, є вірним і таким, що не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки № 110 від 04.01.2012р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано суму 3 % річних у розмірі 5282,37 грн. (розрахунок позивача на а.с.9-10).

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем (а.с.10), господарський суд вважає його вірним.

Отже, нарахування позивачем втрат від інфляції грошових коштів в сумі 54625,51 грн. є правомірним.

Розрахунки позивача відповідачем не спростовані, контррозрахунок не наданий, тому зазначені в них суми підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (69120, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства КРАЙ КЕРАМА (08292, Київська область, м. Буча, вул. Заводська, 2, ідентифікаційний код 25290826) 72000 (сімдесят дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 5242 (пять тисяч двісті сорок дві) грн. 73 коп. пені, 5282 (пять тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 37 - 3 % річних від простроченої суми, 54625 (пятдесят чотири тисячі шістсот двадцять пять) грн. 51 коп. інфляційних втрат та 2743 (дві тисячі сімсот сорок три) грн. 01 коп. витрат на судовий збір.

3. Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя В.М. Соловйов