Ухвала суду № 50903857, 15.09.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/2272/15

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді Гіглави О.В.,

суддів - Довгопол М.В., Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Дубінчина О.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги, рішень, -

В С Т А Н О В И В:

22 червня 2015 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ, Головного управління ДФС у Полтавській області, ДФС України про визнання протиправними та скасування вимоги Кременчуцької ОДПІ про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року №Ф-0021191701/112, рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області від 21 квітня 2015 року №182/0/16-21-10-07-11 та рішення Державної фіскальної служби України від 29 травня 2015 року № 5019/0/99-99-10-01-07-15.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що встановлені в ході проведення перевірки порушення фактично не мали місця в його господарській діяльності, вказує на протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-0021191701/112, а також рішень вищих контролюючих органів, прийнятих за результатами процедури адміністративного оскарження спірної вимоги. Зазначає, що всі господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а витрати, понесені ним, є витратами, пов'язаними з його господарською діяльністю, у зв'язку з чим платник податків наполягає на відсутності підстав збільшення додаткової бази для обчислення податку з доходів фізичних осіб та, відповідно, єдиного соціального внеску. Відтак вважає податкову вимогу протиправною як і рішення вищих контролюючих органів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що позивачем допущено порушення правил формування витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, що призвело до заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб та негативно вплинуло на визначення розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Спірну податкову вимогу вважає обґрунтованою та правомірною, а позовні вимоги - безпідставними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, яка є правонаступником Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Полтавській області.

В період з 20 лютого 2015 року по 05 березня 2015 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 13 березня 2015 року № 373/16-03-17-01-08/НОМЕР_1 (а.с. 11-28), яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пункту 177.4 статті 177, підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 33115,20 грн, в тому числі за 2013 рік - на 13191,82 грн, за 2014 рік - на 19923,38 грн;

- пункту 2 статті 7, пункту 11 статті 8, статті 9 розділу ІІІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що стало наслідком заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на 71988,43 грн, в тому числі: за 2013 рік - на 29148,00 грн, за 2014 рік - на 42840,43 грн.

На підставі акта перевірки від 13 березня 2015 року № 373/16-03-17-01-08/НОМЕР_1 Кременчуцькою ОДПІ винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року №Ф-0021191701/112 (а.с. 29), якою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 71988,43грн.

Вказана вимога оскаржувалась ФОП ОСОБА_3 в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду скарг позивача вищі контролюючі органи рішеннями ГУ Міндоходів у Полтавській області від 21 квітня 2015 року № 182/0/16-21-10-07-11 (а.с. 30-34) та ДФС України від 29 травня 2015 року № 5019/0/99-99-10-01-07-15 (а.с. 35-36) залишили скарги платника податків без задоволення, а спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 № Ф-0021191701/112 - без змін.

Позивач, не погоджуючись із позицією контролюючих органів щодо правомірності донарахування зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вважає спірну вимогу необґрунтованою, протиправною такою, що суперечить законодавству з питань оподаткування, обмежує та порушує права та інтереси позивача, оскільки прийнята без урахування фактичних обставин, з порушенням діючого законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-0021191701/112, а також рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області від 21 квітня 2015 року № 182/0/16-21-10-07-11 та ДФС України від 29 травня 2015 року № 5019/0/99-99-10-01-07-15 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Надаючи оцінку спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-0021191701/112, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що контролюючий орган винесення спірної вимоги пов'язує з встановленим в ході проведення перевірки фактом порушення позивачем протягом 2013-2014 років порядку формування витрат на суму 207459,45 грн, що стало наслідком заниження податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_3 з податку на доходи фізичних осіб за період, охоплений перевіркою, на 33115,20 грн. Зважаючи на те, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями нараховується за наслідками визначення розміру доходу, отриманого від діяльності, яка оподатковується податком на доходи фізичних осіб, Кременчуцькою ОДПІ виявлено заниження рзміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 71988,43 грн.

Відтак, для перевірки правомірності обліку та сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протягом 2013-2014 років суду належить перевірити обґрунтованість розміру доходу, отриманого платником від діяльності, яка оподатковується податком на доходи фізичних осіб (підтвердити правомірність витрат ФОП ОСОБА_3, пов'язаних з підприємницькою діяльністю останнього), протягом вказаного податкового періоду.

Матеріалами справи підтверджено, що контролюючий орган ставить у вину позивачу неправильність визначення витрат за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року внаслідок віднесення ФОП ОСОБА_3 до складу інших витрат видатків на оплату юридичних послуг в розмірі 84000,00 грн, що у свою чергу призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік на 13191,82 грн.

В ході розгляду справи судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 (Сторона-1) та позивачем (Сторона-2) укладено договір від 02 січня 2013 року № 130102/1 (а.с. 39).

За умовами вказаного договору за зверненням Сторони-2, Сторона-1 надає юридичні, консультаційні послуги, що необхідні для використання у господарській діяльності, шляхом абонентського обслуговування, в розмірі 7000,00 грн на місяць.

Згідно з пунктом 1.2 Договору, за зверненням Сторони-2, Сторона-1 надає такий комплекс послуг:

- супроводження спорів Сторони-2, які стосуються його господарської діяльності;

- складання для Сторони-2 документів правового характеру;

- провадження юридичного аналізу наданих документів на предмет відповідності чинному законодавству;

- представлення в разі необхідності інтересів Сторони-2 в судах чи перед третіми особами;

- надання інших юридичних консультаційних послуг на замовлення Сторони-2.

В судовому засіданні представником позивача підтверджено, що вартість юридичних послуг за договором № 131231/1 від 02 січня 2013 року протягом періоду з 02 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року склала 84000,00 грн.

На підтвердження факту отримання зазначених послуг позивачем залучено до матеріалів справи акт приймання-передачі послуг до договору від 02 січня 2013 року, складений 31 грудня 2013 року (а.с. 40) та довідку-звіт до акта приймання-передачі послуг від 31 грудня 2013 року до договору від 02 січня 2013 року (а.с. 41).

Суд звертає увагу на те, що ні акт приймання-передачі послуг до договору від 02 січня 2013 року, складений 31 грудня 2013 року, ні довідка-звіт до акта приймання-передачі послуг від 31 грудня 2013 року до договору від 02 січня 2013 року не розкривають інформації в чому саме полягають надані послуги (перелік та їх суть); не містять відомостей про документи, які складено в межах виконання умов зазначеного договору щодо господарської діяльності Сторони-2, з їх аналізу не можливо встановити, в чому саме полягає юридичний аналіз документів та яких саме документів; названі документи виключають можливість встановити перелік справ, у яких здійснювалось представництво інтересів Сторони-2, тощо.

Крім того, досліджені судом первинні документи, складені на виконання умов договору від 02 січня 2013 року № 130102/1, не містять інформації щодо досягнення мети та певного результату (певної діяльності) в процесі надання послуги, а також обсягу наданих послуг (в тому числі в розрізі вартості окремо виконаних робіт).

Слід зазначити, що у позивача відсутні жодні матеріальні докази наданих ФОП ОСОБА_4 юридичних послуг як то: копії складених процесуальних документів, скарг, заяв та інших документів правового характеру, висновків за результатами здійснення юридичного аналізу наданих документів на предмет відповідності чинному законодавству (доповідні та аналітичні записки), копії виданих ФОП ОСОБА_3 довіреностей на ім'я ОСОБА_4, докази здійснення відповідних процесуальних дій, тощо.

В судовому засіданні представник відповідача вказав, що ФОП ОСОБА_4 супроводжувалось укладення позивачем договорів поставки з його контрагентами, на підтвердження чого надав копії відповідних договорів (а.с. 91-119).

Дослідивши надані договори поставки, судом встановлено, що серед них наявні договори, дати укладення яких передують даті укладення договору позивача з ФОП ОСОБА_4

Судом також встановлено, що станом на 23 лютого 2015 року юридичні послуги ФОП ОСОБА_4 позивачем не оплачені.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що зазначені документи не можуть визнаватись такими, що належним чином підтверджують фактичне надання послуг, пов'язаність отриманих послуг з господарською діяльністю платника податків та бути підставою для включення до складу витрат платника податків.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України врегульовано, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення, бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

У відповідності до пункту 177.4 статі 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Оскільки витрати позивача, пов'язані з одержанням доходу у 2013 році, визначені з урахуванням господарських операцій, які не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, суд погоджується з висновками контролюючого органу про завищення витрат платника податків, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, у 2013 році на 84000,00 грн.

Таким чином, позивачем до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, у 2013 році зайво віднесено витрати з оплати юридичних послуг на 84000,00 грн, що зумовлює висновок про допущення заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік на суму 13191,82 грн.

Зі змісту акта перевірки від 13 березня 2015 року № 373/16-03-17-01-08/НОМЕР_1 також слідує, що контролюючий орган ставить у вину позивачу неправильність визначення витрат у 2014 році, що зумовлено віднесенням до їх складу витрат, пов'язаних з придбанням/поліпшенням основних фондів на суму 123459,45 грн, що у свою чергу призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на 19923,38 грн.

Так, перевіркою правильності визначення витрат ФОП ОСОБА_3 за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року встановлено безпідставне включення витрат з придбання основних засобів (холодильні вітрини, компресорно-кондесаторний агрегат до вітрин) в розмірі 123459,45 грн у ТОВ "Айсберг ЛТД" (ЄДРПОУ 13879991).

Контролюючим органом встановлено, що за період, охоплений перевіркою, у ФОП ОСОБА_3 відсутній облік основних фондів. Підприємцем до перевірки не надано актів вводу в експлуатацію основних засобів та інших первинних документів для визначення первісної вартості зазначених основних фондів та правильності формування залишкової вартості основних засобів станом на 01 січня 2014 року.

Слід зазначити, що вказані документи позивачем до суду також не надані, не зважаючи на їх неодноразове витребовування ухвалами від 10.08.2015, 25.08.2015 (а.с.2, 76).

Отже, витрати з придбання матеріальних активів (вітрин холодильних та компресорно-кондесаторного агрегату до вітрин), вартість яких перевищує 2500,00 грн, зараховуються за первісною вартістю до податкового обліку основних фондів, як окремий об'єкт, або збільшують балансову вартість на суму проведеного поточного (капітального) ремонту з заміною окремих запчастин (комплектуючих пристроїв) для забезпечення та відновлення працездатності об'єкта основних засобів.

Враховуючи зазначене, судом підтверджено неправомірність формування витрат ФОП ОСОБА_3 у 2014 році на 123459,45 грн та констатовано факт заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 19923,38 грн.

За приписами пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Так, підпунктом 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Терміном "Основні засоби" Податковий кодекс України визначає матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарської діяльності, вартість яких перевищує 2500,00 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). /підпункт 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України/.

Разом з тим, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України врегульовано, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Оскільки облік основних фондів ФОП ОСОБА_3 протягом 2014 року не вівся, то суми витрат, понесених на придбання матеріальних активів у розмірі 123459,45 грн, безпідставно віднесені позивачем до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, у вказаному податковому періоді.

Доказів на спростування викладеного позивачем не вимогу суду не надано.

Відтак, суд погоджується з твердженнями відповідача про завищення ФОП ОСОБА_3 протягом 2013-2014 років витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, на 207459,45 грн (об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб), що у свою чергу призвело до заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2013-2014 роки на 33115,20 грн.

Зважаючи на те, що фізичні особи-підприємці нараховують єдиний внесок на суму доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, за наслідками перевірки контролюючим органом позивачу визначено суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету за 2013 рік у розмірі 29148,00 грн, за 2014 рік у розмірі 42840,43 грн.

За приписами пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, визначено платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 зазначеного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" закріплено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до правил частини четвертої статті 25 цього ж Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Крім того, пунктом 3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09 вересня 2013 року № 455 (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до органу доходів і зборів та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) /пункт 6.4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09 вересня 2013 року № 455/.

Аналізуючи вищевикладене, судом підтверджено, що контролюючим органом правомірно, обґрунтовано та в межах чинного законодавства позивачу визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-0021191701/112, що у свою чергу зумовлює висновок про безпідставність позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасування зазначеної вимоги.

З приводу позовних вимог ФОП ОСОБА_3 щодо визнання протиправними та скасування рішень ГУ Міндоходів у Полтавській області від 21 квітня 2015 року № 182/0/16-21-10-07-11 та Державної фіскальної служби України від 29 травня 2015 року № 5019/0/99-99-10-01-07-15, суд зазначає наступне.

Рішення, прийняті вищими контролюючими органами за наслідками процедури адміністративного оскарження вимог та податкових повідомлень-рішень, не містить волевиявлення суб'єкта владних повноважень щодо виявлених фактів правопорушень, їх приписи не носять імперативного характеру, оскільки не зумовлюють їх обов'язкового виконання для ініціатора звернення, не передбачають відповідальності суб'єкта господарювання за їх невиконання, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав, а отже, не створюють для позивача жодних правових наслідків.

У даному випадку, єдиним документом, який породжує для ФОП ОСОБА_3 правові наслідки, є вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-0021191701/112, яка у разі набрання даним судовим рішенням законної сили вважатиметься такою, що визначає узгоджену суму недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

З викладених підстав суд залишає позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень ГУ Міндоходів у Полтавській області від 21 квітня 2015 року № 182/0/16-21-10-07-11 та Державної фіскальної служби України від 29 травня 2015 року № 5019/0/99-99-10-01-07-15 без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У даному випадку відповідач довів суду, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні та задоволенню не підлягають.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2015 року складав 1218,00 грн.

Отже ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в даному випадку складає 1827,00 грн.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній станом на час звернення позивача до суду) передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Згідно квитанції від 18 червня 2015 року № 108 позивачем при зверненні до суду за позовну вимогу майнового характеру сплачено 10% розміру ставки судового збору, а саме - 182,70 грн (а.с. 4).

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, з ФОП ОСОБА_3 до Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1644,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Державного бюджету України (реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - УДКСУ у м.Полтаві Полтавської області, 22030001; код за ЄДРПОУ - 38019510; банк отримувача - ГУДКСУ у Полтавській області; код банку - 831019; розрахунковий рахунок - 31213206784002; призначення платежу - судовий збір, за позовом _/ПІБ чи назва установи, організації позивача/, Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судові витрати в сумі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 (тридцять) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2015 року.

Головуючий суддяО.В. Гіглава

суддіМ.В. Довгопол

ОСОБА_5