Ухвала суду № 50895613, 16.09.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/928/15-ц Провадження № 22-ц/795/1457/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції - Супрун О. П. Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛакізи Г.П., суддів:Скрипки А.А., Шевченка В.М., при секретарі:Саповець Л.С., за участю:позивача ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та її представника - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

- треті особи: автокооператив №6 Деснянської районної організації Всеукраїнської Спілки автомобілістів, ОСОБА_9, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 червня 2015 р. позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення коштів, процентів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 113 392 грн., проценти за користування безпідставно набутими грошовими коштами у сумі 16 272 грн. 48 коп. та матеріальну шкоду у сумі 115 грн. 92 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у сумі 1 297 грн. 80 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалене судом при невідповідності висновків суду обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно вказує на окремі факти, які впливають на розмір вимог, що можуть бути задоволені судом. Вказує, що дата подання заяви про збільшення розміру позовних вимог не є датою звернення до суду з позовом. Звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути на його користь 63817 грн. 20 коп. як еквівалент 4000 доларів США, на дату ухвалення судового рішення еквівалент 4000 доларів США складав 84600 грн., що також значно менше тієї суми, яка була стягнута судовим рішенням. Також апелянт зазначає, що суд неправомірно до спірних правовідносин застосував ст. 1212 ЦК України. Між нею та позивачем було укладено договір купівлі-продажу гаража, цей договір був виконаний сторонами. Позивач користувався гаражем, здійснював його ремонт. ОСОБА_7 вважає, що наявність договірного характеру відносин між нею і позивачем, набуття ОСОБА_5 майнових прав на вказаний гараж виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України. Також апелянт зазначає, що суд, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_5, визначив односторонню реституцію, тобто стягнув лише грошові кошти, в порушення вимог ст. 216 ЦК України не вирішив одночасно питання про зобов'язання ОСОБА_5 повернути гараж, одержаний за договором, який суд вважав нікчемним. Безпідставним, на думку апелянта, також є застосування судом першої інстанції ст. 1048 ЦК України та стягнення з неї на користь ОСОБА_5 процентів за користування безпідставно отриманими коштами, оскільки не можна вважати, що кошти нею отримані безпідставно, а крім того, ст. 1048 ЦК України регулює договірні зобов'язання, а ст. 1214 ЦК України - позадоговірні.

Апелянт також звертає увагу суду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зазначає, що суд без достатніх правових підстав допустив для позивача відстрочку сплати судового збору. Також судом було безпідставно відхилено її клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість представника в розгляді іншої справи, внаслідок чого вона не змогла в повному обсязі захистити свої права, оскільки не володіє достатніми правовими знаннями.

В поданих письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, при його ухваленні суд послався на висновки, викладені в постанові ВСУ від 02.10.2013 року, які в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими у правозастосуванні. Також ОСОБА_5 зазначає, що посилання відповідача на договірний характер правовідносин між сторонами є безпідставним, оскільки ОСОБА_7 не була власником гаражу, жодних правовстановлюючих документів не надала. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог ст. 216 ЦК України є безпідставними, оскільки судовим рішенням повернуто сторони у попереднє становище, адже відповідач ніколи не була власником спірного гаражу, а тому і в натурі він їй повернутий бути не може. ОСОБА_5 зазначає, що оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і розмір процентів не встановлено, до спірних правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають застосуванню норми ст. 1048 ЦК України. Також ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи не припустився жодних порушень норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та її представника - ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

По справі встановлено, що 12.05.2013р. ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_5 500 доларів США в рахунок часткової сплати за продаж (передачу) гаражу АДРЕСА_1, а 18 травня 2013 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_5 3 500 доларів США в рахунок повної сплати за продаж (передачу) вказаного гаражу. Зазначені обставини підтверджуються розписками про отримання коштів (а.с.13-14). За домовленістю сторін вартість гаражу складає 4 000 доларів США, також розпискою ОСОБА_7 підтвердила, що продаж (відчуження) гаражу не порушує права, обов'язки та інтереси інших осіб, в тому числі членів сім'ї.

18 травня 2013 року ОСОБА_7 звернулася до голови правління автокооперативу № 6 із заявою про виключення її з членів автокооперативу у зв'язку з припиненням членства у Всеукраїнській спілці автомобілістів, а ОСОБА_5 - із заявою про прийняття його в члени автокооперативу у зв'язку з придбанням недобудованого гаражу № 335; в той же день вказаний гараж переоформлено на ОСОБА_5 (а.с.16,17,19).

Згідно з вимогою державного виконавця № 11-20/151А/14-4 від 16.09.2013 державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Чернігівського міського управління юстиції, адресованої ОСОБА_5, на виконанні у вказаному відділі державної виконавчої служби знаходиться зведене виконавче провадження № 151А/14(40-4), сформоване 07.10.2011 р., про стягнення з ОСОБА_9 на користь стягувачів боргу на загальну суму 3 725 936,91 грн. (а.с.25). Згідно довідки Чернігівського МБТІ №988 від 28.03.2013 року за ОСОБА_9 на праві власності зареєстровано гараж АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 14.11.1996 року (а.с.26).

02 жовтня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції було складено акту опису й арешту майна, а саме гаражу АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності від 14.11.1996 року (а.с.27-28).

В порядку виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_9 10.07.2014 р. проведені прилюдні торги з реалізації гаража АДРЕСА_1; переможцем торгів був визнаний ОСОБА_10, що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.10.2015 року у цивільній справі № 750/7205/14 (а.с.53-55).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не було дотримано форми укладення договору купівлі-продажу гаражу, передбаченої ст. 657 ЦК України, що має наслідком його нікчемність (ст. ст. 203, 210, 215 ЦК України), виконання за нікчемним правочином є безпідставним, а отримане у порядку такого виконання майно підлягає поверненню iншій стороні згідно положень ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача належить стягнути 113 392 грн. безпідставно набутих коштів як еквівалент 4 000 доларів США. Враховуючи, що відповідачка, дізнавшись у вересні 2013 року про розпорядження нею майном, яке їй не належало на праві власності, та безпідставне отримання від позивача грошових коштів в сумі 4 000 доларів США, користується коштами і на даний час та відмовляється повертати їх позивачеві, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з неї на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ч. 2 ст. 1214 та ст. 536 ЦК України. Враховуючи положення ст. 1212 ЦК України, суд також дійшов висновку, що відповідач повинна відшкодувати позивачі завдані йому збитки в розмірі 115,92 грн., що підтверджується копіями листа відвантаження № 01024241 від 24.08.2013 року та замовлення на доставку № 01046928 від 24.08.2013 року в автокооператив №6 цементу (а.с.33, 34). Інші товари, зазначені у вищевказаному листі відвантаження, повернуті позивачем продавцю, а тому в задоволенні вимог в цій частині було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, встановлені главою 83 ЦК України, не передбачають відшкодування моральної шкоди, а отже і відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі фактичним обставинам справи, підтвердженими належними та допустимими доказами.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Позивач ОСОБА_5 в обґрунтування заявлених ним вимог посилався на те, що договір купівлі-продажу гаражу між ним та ОСОБА_7 є нікчемним у зв'язку з недотриманням форми укладення договору, і просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу гаражу між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладений без дотримання нотаріальної форми укладення договору, передбаченої ст. 657 ЦК України, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.220 ЦК України такий договір є нікчемним. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України). Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що вказаний вище договір є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність прямо встановлена законом, та правильно застосував наслідки недійсності нікчемного правочину. При цьому судом правильно застосована правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 про повернення безпідставно отриманих коштів.

Оскільки грошове зобов'язання було визначено сторонами в іноземній валюті, суд обґрунтовано визначав суму, що підлягає сплаті, в національній валюті - гривнях, за офіційним курсом Нацбанку України, який визначається на день платежу (ст..533 ЦК України). Враховуючи збільшення курсу валюти за час розгляду справи в суді, позивач скористався наданим йому ст. 31 ЦПК України правом на збільшення розміру позовних вимог у встановленому порядку (а.с.101-102, 103-105, 106, 107, 108-110), а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо необхідності визначення курсу валют на день звернення з позовом до суду не можна визнати обґрунтованими.

Оскільки з матеріалів справи встановлено, що спірний гараж, який належав на праві власності ОСОБА_9, був проданий з прилюдних торгів, і його новим власником став переможець торгів ОСОБА_10, що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.10.2015 року у цивільній справі № 750/7205/14 (а.с.53-55), безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом двосторонньої реституції та повернення гаражу ОСОБА_7

Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки розмір процентів у разі безпідставного одержання чи збереження грошей не визначений договором та спеціальною нормою закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо застосування до спірних правовідносин розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, за аналогією частини 1 ст. 1048 ЦК України.

Завдання позивачу збитків в розмірі 115,92 грн. підтверджується копіями листа відвантаження цементу № 01024241 від 24.08.2013 року та замовлення на доставку цементу № 01046928 від 24.08.2013 року в автокооператив №6 цементу (а.с.33, 34). Оскільки інші товари, зазначені у вищевказаному листі відвантаження, повернуті позивачем продавцю, в задоволенні вимог в цій частині судом було відмовлено. Доводи апеляційної скарги про можливість використання позивачем цементу для інших потреб, а не для ремонту гаражу, жодними доказами не підтверджені, є припущеннями, а тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Процесуальні дії суду першої інстанції щодо забезпечення позову ОСОБА_5 та щодо відстрочки сплати ним судового збору відбувались відповідно до вимог процесуального закону та на підставі наданих позивачем доказів (а.с.57-64, 70-71, 77-78,80-81,82-93), а тому такі дії суду не можуть свідчити про упередженість суду.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: