Рішення № 50873187, 16.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/1772/13-ц Головуючий суддя І інстанції Єрмак Н.В.

Провадження № 22-ц/790/5182/15 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської

області в складі:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю судового секретаря Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому з урахуванням його уточнення просив про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та виселення. В обґрунтування зазначив, що 21 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 5685543, за яким Банк надав позичальнику у користування кредит в розмірі 20 тис. доларів США, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,9 % на рік, з кінцевим терміном повернення 21 вересня 2022 року.

У зв?язку з невиконанням умов кредитного договору у позичальника ОСОБА_4 утворилася заборгованість по кредиту на загальну суму 27 254,21 доларів США та 15 439,12 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачами 21 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким останні передали в іпотеку кредитору трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м.

Виходячи з наведених підстав, Банк просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 звернути стягнення на предмет іпотеки - на вищевказану трикімнатну квартиру, що належить на праві власності відповідачам, шляхом його продажу на прилюдних торгах, за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; примусово виселити без надання іншого житла відповідачів із вказаної іпотечної квартири.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року позов було задоволено.

В погашення заборгованості за кредитним договором №5685543 від 21 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», в загальному розмірі 27254,21 дол. США та 15439.12 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру 3-х кімнатну, реєстраційний номер 19494735, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності відповідачам, передану в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» за договором іпотеки № 5685610 від 21 вересня 2007 року, шляхом його продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідачів було виселено без надання іншого житлового приміщення із зазначеної квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Судом встановлено, що 21 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 5685543, за яким Банк надав позичальнику у кредит 20 тис. доларів США, із сплатою за користування кредитом 12,90 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту 21 вересня 2022 року.

У зв?язку з невиконанням умов кредитного договору, у позичальника ОСОБА_4. утворилася заборгованість по кредиту на загальну суму 27 254,21 доларів США та 15 439,12 грн.

У забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором між Банком та відповідачами 21 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким останні передали в іпотеку кредитору трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,6 кв.м, житловою площею 43,3 кв.м.

05.08.2011 року позивач направив відповідачам лист з вимогою достроково повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом, а також - добровільно звільнити іпотечну квартиру. У місячний строк з моменту одержання вимог. При цьому ніяких документів про сплату вказаної заборгованості відповідачі до суду не надали.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з обґрунтованості заявлених вимог. В частині звернення стягнення на іпотечне майно колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, який належним чином вмотивований, ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, які підтверджують вищевказані обставини та відповідає змісту вищевказаних договорів кредиту і іпотеки, нормам ст.ст. 525, 526, 530, 1050 ЦК України, ст.ст. 35, 39 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про неможливість стягнення на предмет іпотеки, які ґрунтуються на тому, що позивач не довів суми боргу належними бухгалтерськими документами, не надав акт взаєморозрахунків, суд проігнорував заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суд не встановив і не зазначив початкову вартість квартири для продажу на прилюдних торгах. В матеріалах справи наявні меморіальний валютний ордер від 21 вересня 2007 року, оборотно-сальдова відомість за період з 21.09.2007 по 12.03.2013р.р., а також - розрахунок позову, які підтверджують встановлену судом заборгованість і ці документи та розрахунки про порушення умов договору належними і допустимими доказами з боку відповідача не спростовані (т. 1 а.с. 16, 17, 11-129, 107-109). Посилання апелянта на необхідність застосування правил ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності є безпідставними, оскільки, як визнав апелянт у своїй скарзі, позичальник в межах трирічного строку позовної давності, 19.11.2008р. і 30.11.2010р., частково погашав поточну заборгованість по кредиту, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України переривало її перебіг.

Колегія суддів також відхиляє доводи скарги стосовно відсутності оціночної вартості переданого в іпотеку нерухомого майна, оскільки за правилами ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд не зазначає початкову ціну при зверненні стягнення на іпотечне майно в абсолютному грошовому виразі, це питання остаточно з?ясовується на стадії примусового виконання рішення суб?єктом оціночної діяльності, про що боржник повідомляється і при не згоді може надавати державному виконавцю свої докази з цього приводу. Відповідно до правової позиції, яка викладена у п. 42 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин (з наступними змінами) резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Оскаржене рішення відповідає вказаним нормам права та наведеній правовій позиції.

При цьому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304 від 03 червня 2014 року пунктом 1 частини 1 якого встановлено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що :

-таке нерухоме житлове майно використовується як постійне проживання ;

-у позичальника чи власника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове

майно;

-загальна площа такого майна не перевищує 140 кв.м.

Вказаний Закон України забороняє примусове стягнення чи відчуження нерухомого майна, переданого в заставу чи іпотеку на забезпечення виконання кредитних договорів, отриманих в іноземній валюті.

Згідно до вимог ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Аналогічна норма мітиться у ч.2 ст. 5 ЦК України.

При цьому, скільки вказаний Закон України стосується припинення виконання зобов'язання за договором іпотеки, а не відповідальності за невиконання зобов'язань, то відповідно до вказаних норм права він не має зворотної сили і з огляду на набрання ним чинності після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, не підлягає до застосуванню по цій справі.

Однак, що стосується виселення із іпотечного житла, то у даному випадку суд помилково не застосував норму ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, яка у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» підлягала до застосування.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

По цій справі безспірно встановено, що в іпотеку було передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла. Банк для виселення з цього житла при зверненні стягнення на предмет іпотеки не запропонував відповідачам іншого житла, тому у задоволенні позову про виселення необхідно відмовити.

Таким чином, оскільки районний суд в частині виселення помилився із застосуванням вказаних норм матеріального права, тому з передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, із ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову про виселення відповідачів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року - скасувати в частині виселення без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з квартири № 116 по пр.. Тракторобудівників 107 у м. Харкові, яка є предметом іпотеки згідно до Договору № 5685610 від 21 вересня 2007 року, і в цій частині у задоволенні позову ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» - відмовити.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: