Рішення № 50840824, 22.09.2015, Біловодський районний суд Луганської області

22.09.2015 408/182/14-ц

2-в/408/2/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 р. смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Булгакова Г.В.,

при секретарі - Гляненко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Біловодського районного суду Луганської області заяву ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі № 408/182/14-ц за позовною заявою гр. ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів , -

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2015 року до Біловодського районного суду Луганської області звернулася заявник - ОСОБА_1 з заявою про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі № 408/182/14-ц за позовом ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів посилаючись на наступне.

01 квітня 2014 року Біловодським районним судом Луганської області було ухвалене рішення у справі за позовом ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів, яким позовні вимоги позивача були задоволені частково. Не погодившись з цим рішенням, вона подала апеляційну скаргу, яка була надіслана до апеляційного суду Луганської області та по теперішній час справа не розглянута, бо є втраченою. А тому вона вимушена звернутися до суду з заявою про часткове відновлення цього втраченого провадження.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримала заяву та додала до матеріалів справи копії письмових доказів та ухвал, які знаходилися у втраченому провадженні.

Третя особа - ОСОБА_3 підтримала заяву та додала до матеріалів справи копії письмових доказів та ухвал, які знаходилися у втраченому провадженні.

Відповідач - редактор газети «Вісті Біловодщини» проти задоволення заяви не заперечувала та також надала копії письмових доказів.

Відповідач - ОСОБА_4 заперечував проти задоволення заяви про відновлення втраченого провадження, однак жодних пояснень суду не надав.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 402 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 403 ЦПК України, втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

Відповідно до ст.. 404 ЦПК України , заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст.. 405 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме провадження просить заявник, чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження, якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення. До заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.. 408 ЦПК України, на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується копією обліково-статистичної картки на цивільну справу, що дійсно ОСОБА_1, 13 лютого 2014 року зверталася з позовною заявою до Біловодського районного суду Луганської області до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4. 01 квітня 2014 року по цій справі було ухвалене рішення, з яким не погодилася позивач та 08.04.2014 року нею була подана апеляційна скарга, яку 10.04.2014 року Біловодським районним судом Луганської області, разом зі справою, було надіслано на адресу апеляційного суду Луганської області до м. Луганська, що підтверджується електронними обліково-статистичними даними програми Д-3.

На даний час в Біловодському районному суді Луганської області відсутні будь-які відомості щодо розгляду даної апеляційної скарги.

Судом досліджені матеріали з втраченого судового провадження, а саме: позовна заява, копія з газети від 25.01.2014 року, заперечення, ухвали суду та рішення суду від 01.04.2014 року, супровідні листи /а.с. 7-15, 19-25/.

Отже, з метою захисту прав осіб, які брали участь у справі, враховуючи, що відповідно до Указу Президента України від 12.11.2014 року № 867/2014 «Про внесення змін до мережі апеляційних судів» Апеляційний суд Луганської області переміщений до міста Сєвєродонецька Луганської області, що виключає доступ до цивільних справ, які залишилися у м. Луганську, суд приходить до висновку про необхідність відновлення втраченого судового провадження в частині вище досліджених документів.

На підставі викладеного, керуючись розділом ІХ ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відновити втрачене судове провадження по цивільній № 408/182/14-ц за позовною заявою ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів в частині: - позовна заява ОСОБА_1 до Редакції газети «Вісті Біловодщини», ОСОБА_4 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди; - копія газети від 25.01.2014 року; - заперечення на позов від 26.02.2014 року та від 24.02.2014 року; - заперечення на уточнений та додатковий позов від 19.03.2014 року; - ухвала суду від 17.02.2014 року про відкриття провадження; - ухвала суду від 27.02.2014 року про призначення справи до слухання; - ухвала суду від 13.03.2014 року про прийняття до провадження збільшених позовних вимог; - ухвала суду від 27.03.2014 року про розгляд клопотань; - копії супровідних листів від 18.02.2014 року та 02.04.2014 року; - рішення Біловодського районного суду Луганської області від 01 квітня 2014 року по справі 408/182/14-ц за позовом ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів в наступній редакції:

Справа № 2/408/87/14

(ЄУН-408/182/14-ц)

Категорія-39

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2014 року Біловодський районний суд Луганської області

у складі : судді Ткаченко О.Д.

секретаря Торби Т.Є.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Біловодського районного суду цивільну справу за позовною заявою гр. ОСОБА_1, третіх осіб гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідачів - редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 , третьої особи - Біловодської Районної Ради про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди в сумі по 100 тисяч гривень з кожного з відповідачів,

В С Т А Н О В И В :

13 лютого 2014 року гр. ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути моральну шкоду в зальній сумі 200000 гривень з вищевказаних відповідачів(в наступному з кожного по 100 тисяч гривень) та зобов'язати їх спростувати інформацію , як підриваючу її честь та гідність , опубліковану в місцевій газеті «Вісті Біловодщини» . 13 березня 2014 року судом прийняті до провадження уточнені позовні вимоги, в яких позивачка просить суд стягнути з кожного з відповідачів по 100000 гривень та зобов'язати їх надрукувати спростування обставин, викладених в вказаній нею статті (газета № 4/10090/ від 25.01.2013 року) .

Посилаючись на письмово викладені підстави своїх позовних вимог, позивачка вказала, що вона та її чоловік гр. ОСОБА_2 працювали в Біловодській ЦРЛ всю свою трудову діяльність, чоловік позивачки стояв у джерел створення Партії Регіонів, протягом чотирьох депутатських каденцій був головою бюджетного комітету районної Ради, та видав книгу «Гіппократ Біловодського району». Позивачка, в свою чергу, пропрацювала в Біловодській ЦРЛ протягом 26 років лікарем ( акушер-гінекологом), не мала стягнень , а тільки подяки від жінок за виконувану роботу, приклавши їх список з клопотанням та підписами до матеріалів справи. Але починаючи з 2012 року, коли змінився перший керівник району, почалися переміщення керівництва Біловодської ЦРЛ, тоді чоловіка позивачки позбавили посади головного лікаря Біловодської ЦРЛ без його добровільного бажання, у зв'язку з чим він вимушений був піти в відставку за вислугою років,але потому вручили грамоту за активну життєву позицію та з виплатили премії в 5 тисяч гривень, з обіцянками майбутнього працевлаштування, чого до цього часу місцевою владою не виконано. Позивачка є інвалідом другої групи, але через два місяці після звільнення чоловіка з посади , її також новим сімейством теперішнього головного лікаря ЦРБ гр. ОСОБА_6 було звільнено з роботи , за її доводами, по надуманій статті закону. Близько півтора року гр. ОСОБА_1 оббила всі пороги для свого подальшого працевлаштування, але цього так і не вдалося до цього часу, справи ще слухаються в судах різних інстанцій. В наступному в газеті «Вісті Біловодщини» від 25.01.2014 року була надрукована стаття під заголовком «Перевертні»(або «Первертиши»), яку підписав депутат районної Ради від партії регіонів гр. ОСОБА_4 . Позивачка вважає, що надруковані там факти( без їх конкретного переліку) порочать честь та гідність позивачки та її чоловіка гр. ОСОБА_2 , вони також порочать і третю особу гр. ОСОБА_3 . В пікеті біля прокуратури Луганської області, про який згадано в статті, вона участі не приймала, тому що лікувалася з 30.12.2013 року по 16.01.2014 року в м. Луганську, під час лікування 10.01.2014 року була звільнена з роботи в черговий раз за ініціативою адміністрації, а 16.01.2014 року прибула до обласної прокуратури та написала заяву про своє чергове на її думку незаконне звільнення. Біля приміщення обласної прокуратури телеканал ЛОТ брав в людей інтерв'ю, і вона його, звичайно, дала. За викладених в позовній заяві фактів позивачка вважає, що вищевказаний нею відповідач ( він же «письменник») порушив ст. 3,15,21,24,28,32 п.4,34,54,55,56 Конституції України , ст. 46п.1, 47,49 Закону України «Про інформацію», ст. 297 ЦК України, тим самим порушив її з чоловіком повсякденне життя та життя її сім'ї. Зважаючи на все вищевикладене, позивачка гр. ОСОБА_1 просить суд її позовні вимоги повністю задовольнити та стягнути з відповідачів - з кожного по 100000 тисяч гривень, а всього 200000 гривень моральної шкоди та примусити опублікувати спростування наведених в ній фактів.

Відповідач в особі редактора районної газети «Вісті Біловодщини» гр. ОСОБА_7 позовні вимоги не визнала та подала свої письмові заперечення, де вказала, що справу слід закінчити розглядом без її участі. Також вона під час присутності в судовому засідання зазначила, що на 8 аркуші видання, на яке посилається гр. ОСОБА_1 , вказано, що саме автори публікацій несуть повну відповідальність за точність поданих фактів, цифр, економічних та статистичних даних, редакція може розміщувати публікації , які висловлюють різні думки та погляди, але притому не поділяючи точку зору авторів публікацій, залишаючи за собою право виправляти та скорочувати матеріали, та нею(редакцією) рукописні тексти та фотографії не рецензуються та не повертаються , переписка з читачами ведеться на сторінках газети , відповідальність за рекламу та надрукований матеріал також несуть тільки рекламодавці та автори . Тираж газети «Вісті Біловодщини» складає на 25.01.2014 року 2347 одиниць , вартість одного екземпляра 2,09 гривень, тому загальна сума тиражу складає 4905,23 гривні, а не сто ( або двісті) тисяч гривень. Тому цей відповідач не вважає, що позов підлягає задоволенню. Окрім того, відповідно до Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутим до відповідальності за висловлення оціночних суджень, та суджень, які містять критику, оцінку дій, тому вони не підлягають спростуванню та не підлягають доказуванню стосовно їх правдивості .

Відповідач гр. ОСОБА_4 також не визнав позовних вимог та подав свої письмові заперечення, відповідно до яких зазначив як про політичний характер статті під заголовком «Перевертиши»( що він відповідно до словника як синонім визначається як не щирий, лукавий або двоєдушний),та в ній міститься тільки описовий характер подій , які мали місце під час пікетування колективом ЦРБ та самим позивачем і третіми особами на її стороні в районі прокуратури Луганської області 16.01.2014 року (тобто за участі осіб зі сторони колективу Біловодської ЦРЛ та особисто й позивачки гр. ОСОБА_1 за її виступом, і висловленнями опонентів в місці розташування прокуратури Луганської області та те, що стаття характеризує позивачку та її чоловіка як людей, які змінюють свою думку , притому він взяв це слово «перевертні» (в перекладі на українську мову) в «лапки», щоб читач мав думати, так це чи ні, особливо для тих осіб, які спілкувалися з ним в вільний від роботи час під час пікетування , тому він виконував накази своїх виборців, фактично подав відому йому інформацію на розсуд і обговорення зацікавлених членів суспільства. За викладених ним обставин він просить суд в задоволенні позову гр. ОСОБА_1 повністю відмовити.

Треті особи на стороні позивачки просять суд позов задовольнити, представник третьої особи зі сторони відповідачів позовні вимоги не визнала і просить суд їх повінстю відхилити як безпідставні.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши наданий текст статті та інші письмові документи додані до справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню підлягає частково з наступних підстав:

Відповідно діючого законодавства України обов'язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди( матеріальної чи моральної) є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою,а спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила( ст. 277 ч.6 ЦК України).У науці цивільного права «честь» визначається як певна соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності і спілкування людей та організацій з таких об'єктивних показників, як вчинки, погляди та інші явища суспільного життя. Гідність - це певна самооцінка особистістю своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей, тому вищевказані два поняття знаходяться в взаємозв'язку. Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати, передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів. За ст.8 вищевказаної Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права , за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Таким чином, закон не виключає наявності конфлікту між правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження свої поглядів та переконань з одного боку та правом на повагу людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, конституційною забороною на операції їх збір, як конфіденційної інформації про особу,з гарантією судового захисту права на спростування недостовірної інформації про особу, тобто в будь - якому суспільстві інтереси вільного обігу інформації вступають в конфлікт з інтересами приватної особи, спрямованих на захист її автономії як особистості в суспільстві.

Та сама свобода преси надає громадськості один із способів дізнаватися та формувати суспільну думку , в тому числі стосовно ідей та політичних поглядів та політичних уподобань в суспільстві. Свобода політичного обговорення є однією з ознак демократичного суспільства. Тому межі політичної критики та критики партійних ідеологій є ширшими, коли критика стосується власне поведінки як політика,та особи, яка відіграє певну роль у суспільному житті, в тому числі і в галузі охорони здоров'я району як соціальної сфери, а не приватної особи . На відміну від приватної особи, політик,( який беззаперечно відповідно до ст. 314 ЦК України має право як особистість на належність(об'єднання ) до політичної партії та громадські організації, коли сама по собі неналежність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг або переваг) неминуче та свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного слова та вчинку від суспільства , і як, наслідок, має виявляти до цього більше терпимості, особливо, коли самостійно оприлюднює за відповідних масових заходів інтерв'ю та заяви , які піддаються критиці окремими особами чи учасниками мирних зібрань , пікетів чи інших громадських акцій чи заходів . Тимчасом як свобода вираження поглядів є важливою для кожного, особливо важливою вона є й для обраних представників народу, в тому числі від члена будь - якої партії як окремого суспільного формування, незалежно від її спрямованості чи ідеології, яку вона вибрала для досягнення своїх цілей . В даному випадку, окрім повідомлення фактів про зміну своїх політичних поглядів під впливом виниклих обставин з приводу звільнення з роботи за ініціативою нового представника адміністрації Біловодської ЦРБ зі сторони позивачки( в тому числі раніше і її чоловіка), відповідач гр. ОСОБА_4 висловив не тільки свої оціночні судження, а запропонував особисто полеміку стосовно оцінки професійних якостей особи позивачки та третіх осіб на її стороні на шпальтах місцевої газети, не будучи сам журналістом за фахом. Коли наявність дійсності фактів можна підтвердити ( і вони/такі факти/ фактично не заперечуються всіма учасниками процесу як в позові, так і в запереченнях ), то правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню, тому що вимогу стосовно правдивості оціночних суджень неможливо виконати , тому що поняття «неправдивої інформації», або інформації, що не відповідає дійсності також є дуже приблизним та оціночним. Сторони не заперечують факту оприлюднення інформації стосовно позицій різних сторін трудового конфлікту - колективу лікарні та самої позивачки, а в наступному й оприлюднених причин зміни політичних поглядів позивачки у справі( в тому числі й третіх осіб у справі), тому в даному випадку суд вважає позовні вимоги в частині політичної діяльності цих осіб безпідставними та не підлягаючими задоволенню. Адже висловлені факти в місцевій пресі - в газеті «Вісті Біловодщини» від 25.01.2014 року під назвою «Перевертиши» підпадає під законний мотив, який походить від права та обов'язку інформувати , дозволяє відповідачам у цій справі залучати свою добросовісність, коли вони доводять не тільки серйозність своїх оціночних суджень через критику, застосування мовних оборотів, які можуть трактуватися читачами як в прямому, так і в переносному значенні , але й свою об'єктивність стосовно самої причин зміни своїх політичних поглядів на протилежні позивачкою під впливом відповідних життєвих обставин ( опосередковано чи безпосередньо з мотивів її звільнення з роботи, в т.ч. й третьої особи у справі), та які свої приватні інтереси , окрім всього вищенаведеного, також уособлюють зі своєї політичною діяльністю як члени відповідно партії та політичними поглядами . Істина в демократичному суспільстві не належить нікому, а наближення до неї відбувається шляхом дискусії з залученням ЗМІ. Як встановлено при розгляді справи, підняті в статті питання стосуються суспільного інтересу і зроблені та винесені тільки в інтересах та на розсуд громадськості району , та після дослідження обставин опублікування статті та визначення правдивості наведених в статті самих фактів їх беззаперечно не доведено і , тому вбачаються підстави для часткового спростування викладеної в оскаржуваній статті інформації, яка , на думку суду, частково є недостовірною, а частково є фактично оціночною стосовно вчинків, суджень та політичних уподобань різних партійних ідеологій в суспільстві невеликого за кількістю населення Біловодського району .Суд виходить з того, що в статті( а.с. 8)певні думки і переконання про особу позивачки та третьої особи у справі в своїй більшості тільки опосередковано висвітлюються при безпосередньому описуванні подій з громадського життя, через призму думок певних груп населення, що при цих подіях були оприлюднені,тому тут вже не можна говорити про поширення ЗМІ відомостей про особу у правовому значенні, бо це є поширенням відомостей про події, явища, факти з суспільного життя конкретної місцевості та країни в цілому , предметом яких є окрема громадська думка. Тобто самі наведені в статті події, факти, мали місце і зміст виступів та інших форм вербалізації громадянами і іншими учасниками (мітингу, акції)думок на них викладено фактично правдиво, або в повній відповідності до того, що дійсно під час цих подій відбувалося, лунало з різних сторін, але інформація подана без врахування того, що позивачка дозволу про інформування громадськості своєї позиції в пресі без її відома не давала, також в неї не було уточнено, чи були прийняті відповідні дії реагування на можливі факти та прояви стосовно непрофесіоналізму в установленому законом порядку, тому деяка інформація стосовно полеміки про її професійні здібності автором статті гр. ОСОБА_4 була затіяна передчасно, або без всього вже застосованого комплексу як нею дозволених заходів стосовно поведінки особи фактично в її приватному житті,до яких відноситься і професійна діяльність самої позивачки у справі.

Сама позивачка( в тому числі третя особа), якщо вона вважає, що висловлені в статті судження або думки автора статті все ж таки, на їх думку, принижують її гідність, честь , а такої їх інші немайнові права, то вона (та третя особа у справі), в свою чергу не позбавлені права і можуть скористатися наданим їм законом України «Про інформацію» правом на відповідь, а також на власне тлумачення обставин справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування - на їх думку частково безпідставного поширення оціночних чи інших критичних суджень, надавши їм іншу та свою оцінку і своє бачення виниклих проблем в суспільстві , в тому числі й разом з різкою зміною своїх політичних поглядів .

Публічний виступ в ЗМІ може бути відбиттям поглядів або думок окремої особи , а може відбивати думки, переконання певної групи осіб, об'єднаних певними соціальними ознаками, і тоді вже публічні виступи мають своїм предметом саме громадську думку, зокрема і ту, що стосується певних осіб, з цієї точки зору висловлення громадської думки в ЗМІ конкретної особою є цілком законним джерелом інформації і за логікою не може вважатися підставою для цивільної відповідальності.

В даному випадку у діях відповідача гр. ОСОБА_4 суд частково вбачає ознаки порушення честі, гідності як немайнового права позивачки в тому плані, що він не став вирішувати як депутат питання стосовно законності дій самого колективу, адміністрації при їх пікетуванні в районі приміщення обласної прокуратури, а виніс це фактично приватне питання без дозволу конкретної особи на суд читачів газети «Вісті Біловодщини» , зачепивши не тільки питання діяльності позивачки, як політичної особи, а й як особи, яка займалася своєю безпосередньою професійною діяльність, та за нормами КзПП України в Біловодській ЦРБ відстоює відповідно своє конституційне права на працю , та коли вона на час виходу статті, стосовно якої розглядається спір,вже фактично вдруге була звільненою з роботи за ініціативою адміністрації , виходячи тільки з самого факту звільнення, а не з фактів законності саме цього звільнення. Самі треті особи як залучені судом за ст. 35 ЦПК України не скористалася правом на звернення з позовом до однієї із сторін до цього часу, доказів з їх сторони про відсутність фактів або відсутність фінансових порушень та бюджетного кодексу в Біловодській лікарні (в тому числі в РТМО) для їх спростування при виконанні в тому числі третіми особами своїх обов'язків суду як учасниками процесу подано не було, тому в задоволенні позовних вимог, в тому числі й стосовно полеміки до політичної позиції позивачки слід відмовити за їх безпідставністю та недоведеністю, а в частині пропозицій з оцінки з виконання професійних обов'язків та службової діяльності, запропонованої автором гр. ОСОБА_4 , слід вирішити спір на користь позивачки. При розгляді цієї справи суд також виходить з того, що відповідач гр. ОСОБА_4 є депутатом районної Ради, та його діяльність підпадає та регламентується законом України № 93-1У від 11.07.2002 року « Про статус депутатів місцевих Рад», відповідно до якого він представляє інтереси місцевої Ради як делегований представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу, та зобов'язаний виражати та захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого територіального округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування , при цьому він повинен дотримуватися депутатської етики, за ст. 8 п.5 не допускати образливих висловлювань , не використовувати у публічних виступах недостовірні та не перевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, їх керівників та інших посадових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевої Ради. Але відповідно до ст. 10 вищевказаного закону він має право брати участь у громадських слуханнях, вивчати громадську думку та потреби територіальної громади, інформувати про них Раду та її органи, розглядати пропозиції, звернення, заяви, скарги членів територіальної громади, та інші права та обов'язки , які передбачені цим законом, в тому числі висвітлювати свою діяльність в порядку, передбаченому ст. 11 ч.1 п. 4 шляхом вільного доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення власної депутатської діяльності та інформацією про роботу Ради в порядку, встановленому відповідною Радою, та є відповідальним за свою роботу в виборчому окрузі перед виборцями , і відповідно до ст. 27 цього закону( за змінами з 2010 року) має право на об'єднання в депутатські фракції.

Враховуючи мовні засоби , які ним були використані при друкування статті «Перевертні», починаючи з самого заголовку статті , яка є предметом судового спору, суд приходить до висновку, що ним були застосовані нейтральні відсилки, або як особа, яка говорить про назву , взявши в «лапки» як пряму мову слово «Перевертні»( або на російській мові «Перевертиши»), в тій чи іншій міри дистанціюється від цитати, яку він поклав в основу свого заголовку, тобто виходить з позиції, що це не він говорить, а інші говорять( або навпаки), однак він також і не заперечує вказану ним номінацію, тобто фактично робить оціночну відсилку , застосовуючи іронію в протилежному значенні, або начебто знімає з себе відповідальність за названий ним контекст, або про його точність чи правдивість по відношенню до своїх опонентів, в тому числі і до позивачки у справі, що не виключає внесене в це слово твердження його неправдивість, тому що вказавши слово в лапках( як пряму мову) , він фактично виражає свою незгоду з твердженням, закладеним в це слово, яке сам цитує , тобто звертає увагу, що насправді це може бути не так, тому що цей вислів насправді належить чужій і непритаманній йому як мовлянину ідеології .

Але при висвітленні проблеми взаємовідносин в трудовому колективі Біловодської ЦРБ , які виникли між самим колективом, новим головним лікарем, позивачкою та в наступному (як неетичних виловлювань стосовно ідеологічних міжпартійних відносин ) а не стосовно позивачки з питань зміни своїх політичних поглядів, відповідач вийшов дещо за рамки депутатської етики, та безпідставно, без згоди позивачки і третіх осіб повність використав саме дані про неї як конкретної фізичної особи - громадянки, з наведенням особистих даних про її ім'я, по батькові та прізвище, таким чином втрутився і в приватне життя позивачки у справі , притому не дочекавшись вирішення всіх спірних моментів цією особою в компетентних органах, що фактично звелося до критики в засобі масової інформації полярної зміни не тільки політичних поглядів позивачки у справі ,( в тому числі її чоловіка та головного бухгалтера підприємства), але й передчасно запропонована як збирання інформації - в виді пропозиції стосовно висловлення на сторінках газети про особу позивачки як професіонала в своїй службовій діяльності як акушера-гінеколога на посаді лікаря , та яка була викладена фактично дещо з інтонаціями негативу , що також вважається недостовірною інформацією. Таким чином, ця інформація, поширена фактично про конкретну особу як окремого спеціаліста зі сфери охорони здоров'я , але подану стосовно конкретної особи з публікацією її персональних даних без її згоди , вважається недостовірною, і в даному випадку , на думку суду вона дещо виходить за межі тільки оціночного судження, а є фактичним викладенням даних про особу ( в тому числі про її погляди у суспільстві разом з зміною її політичних поглядів на діаметрально відмінні, за відповідних життєвих обставин) , та передчасною є запропонована пропозиція висловити свої судження про професійну діяльність позивачки та виконання нею своїх професійних обов'язків , що фактично є не тільки намагання надавити на неї думкою колективу( який законодавчо не наділеним такими повноваженнями) з моральної сторони, але з метою подальшого уникнення протистоянь позивачки з новою адміністрацією КП «Біловодська ЦРБ» , що суд розцінює як пропозицію публічного вторгненням в її особисте життя та її обмеження права на працю і його захист відповідно до закону у виниклому протистоянні позивачки з колективом та з адміністрацією в цілому , що порушує право позивачки до поваги її гідності, честі, тому вона має право не на компенсацію їй моральної шкоди в грошовому еквіваленті, а має право на відповідь, виходячи з наявних в неї підстав для цього за вимогами ст. 277 ч.1 ЦК України . В даному випадку треті особи не можуть претендувати на спростування інформації, бо вони не є позивачами у справі, і з нього не випливають будь - які обов'язки у відповідача гр. ОСОБА_4 В даному випадку суд вважає, що редакція газети не несе відповідальності за зміст опублікування відповідачем гр. ОСОБА_4 статті в газеті «Вісті Біловодщини» інформації стосовно позивачки (в тому числі і третіх осіб), тому що шпальта газети були використані як депутатська трибуна в межах гарантій депутатської діяльності як однієї із конкуруючих суспільстві депутатських фракцій Біловодської Районної Ради, що на думку суду виключає відповідальність редакції газети за опубліковану в ній інформації стосовно позивачки у справі.

На основі викладеного, керуючись ст. ст.3, 10,11 88, 213-215,294 ч.1 ЦПК України, ст.3,277 ч.1 ЦК України, ст.1, ч.2 ст. 4, ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір»( з змінами та доповненнями ) від 08.07.2011 року № 3674, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги гр. ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати негативну інформацію , опубліковану автором гр. ОСОБА_4 як депутатом від фракції Партії регіонів Біловодської районної Ради в газеті «Вісті Біловодщини» від 25.01.2014 року за пропозицією широкому колу читачів газети «Вісті Біловодщини» дати оцінку діяльності стосовно професійної компетентності при виконанні своїх службових обов'язків як позивачки у справі - з опублікуванням її даних про особу без її дозволу як громадянки ОСОБА_1, скориставшись своїм правом як позивача на відповідь в місцевій газеті у спосіб, яким скористувався відповідач у справі гр. ОСОБА_4

В частині стягнення моральної шкоди з відповідача в особі редакції газети «Вісті Біловодщини» та гр. ОСОБА_4 в задоволенні позову відмовити за безпідставністю таких вимог .

Стягнути з відповідача гр. ОСОБА_4 у справі 243, 60 гривень судових витрат до державного бюджету, Біловодський район код 37336169 на р/р 31219206700103, банк ГУДКСУ в Луганській області, МФО банку 804013, код КД 22030001.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів зі дня його оголошення з подачею скарги через Біловодський районний суд, а редакцією газети в цей же строк з часу отримання рішення суду.

Суддя: підпис О.Д.Ткаченко

Рішення може бути оскаржено лише в частині дій суду щодо відновлення втраченого провадження в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Луганської області через Біловодський районний суд Луганської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Г.В. Булгакова