Ухвала суду № 50835829, 21.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Крижанівської Г.В, Слободянюк С.В.,

при секретарі Абдуллаєва Е.Б.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», -

УСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві ФедоренкоA.M., просила визнати неправомірною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника, скасування постанов. Скаргу обґрунтовує тим, що 12.06.2015 року вона отримала постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника від 08.05.2015 року (ВП №47006151), винесені на підставі невиконання виконавчого документу в добровільному порядку. Заявник вважає, що вказані постанови винесені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», порушують її права та підлягають скасуванню, оскільки копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не отримувала, а тому була позбавлена можливості в добровільному порядку виконати рішення суду. Крім того, в постанові відсутній перелік майна, на який накладено арешт, державний виконавець не встановив майна, належного заявнику, вартість майна може перевищувати суму боргу за виконавчим документом. Заявник суму боргу визнає, має намір подати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» відмовлено.

Унікальний номер справи: 759/9520/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11990/2015Головуючий у суді першої інстанції: Заєць Т.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

На думку апелянта, вказані дії державної виконавчої служби разом з винесенням відповідних постанов суперечить встановленим вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» та унеможливлюють добровільне виконання рішення суду боржником, який, маючи скрутне матеріальне становище, має намір подати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду, виходячи з матеріального стану та віку скаржника.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Як встановлено судом першої інстанції, 25.03.2015 року старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Федоренко A.M. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2/759/122/14, виданого 25.12.2014 Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу в розмірі 10 374,13 дол. США та 25 859,74 грн. (а. с. 28). Як вбачається з наданих на вимогу суду завірених копій виконавчого провадження, не вбачається направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, відсутні докази направлення зазначеної постанови, таких доказів не надано і державним виконавцем.

Також встановлено, що 08.05.2015 року старшим державним виконавцем Федоренко A.M. ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та постанову про розшук майна боржника, серії ВП №47006151 при примусовому виконанні виконавчого листа №2/759/122/14, виданого 25.12.2014 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу в розмірі 10 374,13 дол. США та 25 859,74 грн., з підстав не виконання боржником виконавчого документу в добровільному порядку.

Встановлено, що з метою виконання виконавчого документа накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, оголошено розшук майна - транспортного засобу марки Nissan X-Trail 2.0, 2006 р.в., д.н.з. НОМЕР_1.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, виходив з того, що згідно ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч. 1 ст. 31 Закону).

Разом з тим, державний виконавець не надав доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та надання останньому реальної можливості добровільно виконати рішення. Відсутні докази того, що постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що свідчить про порушення державним виконавцем вимог ч. 5 ст. 25 та ч. 1 ст. 31 Закону.

При цьому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що зазначене порушення не може слугувати підставами для скасування постанови державного виконавця про арешт майна та заборону його відчуження, оскільки накладаючи арешт на майно боржника та оголошуючи заборону його відчуження, а також при винесенні постанови про розшук майна боржника, державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а несвоєчасне отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження лише давало можливість і не було обов'язком для відкладення виконавчих дій за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи державного виконавця.

Колегія суддів вважає обґрунтованим такий висновок суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ( частина 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.7 ст.12).

Пунктом 4.1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 встановлено, що розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини другої статті 57 Закону. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження.

У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ (ч. 1 ст. 40 Закону). Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна ( ч. 1 - ч. З ст. 57 Закону).

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вірно врахував, що підставою для такої дії стало тривале примусове виконання судового рішення, а саме: рішення суду першої інстанції про стягнення суми заборгованості зі скаржника ухвалено 10 квітня 2014 року, рішення суду апеляційної інстанції датовано 08 жовтня 2014 року, виконавчий лист видано 25 грудня 2014 року.

З огляду на вказане, розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не відповідають обставинам справи з огляду на таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюється іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Як зазначено скаржником ОСОБА_2, вона визнає борг та бажає сплатити його в добровільному порядку, у зв'язку з чим 04 червня 2015 року надіслала стягувану - ПАТ «Родовід Банк» листа з проханням розстрочити виконання вказаного судового рішення.

При цьому апелянт посилається на свій тяжкий матеріальний стан та похилий вік, однак вказані обставини спростовуються наявними в матеріалах справи даними щодо віку скаржника - 1965 рік народження, даними відносно транспортного засобу - NISSAN X-TRAIL, 2006 року випуску, власником якого є ОСОБА_2, та наявних у скаржника коштів на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Разом з тим, апелянтом не надано жодних доказів щодо добровільної сплати заборгованості протягом квітня 2014 року - червня 2015 року, крім направлення листа з проханням про розстрочку виконання.

Не надано доказів виконання рішення суду і під апеляційного розгляду справи.

Вказане свідчить про повну обізнаність скаржника про наявність боргу, відсутність реального виконання судового рішення та про зловживання апелянта своїми процесуальними правами.

Виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні (Юрій Миколайович Іванов проти України) було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання, судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy). [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка п. 53).

Відповідно необгрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, ECHR 2002-ІІІ).

Обгрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і ; характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі "Райлян проти Росії" (Raylyan v. Russia), № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року).

Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, суд визнав надмірною (див. рішення у справі "Зубко га інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04. п. 70. ECHR 2006-VI).

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення виконувалися відповідно до вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка).

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали. Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 312 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: