Рішення № 50832775, 04.09.2015, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1620/14-ц

Провадження № 2-721/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2015 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

за участю прокурора Підяша О.С.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання протиправним та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому посилався на порушенням законодавства при виділенні земельних ділянок із державної власності, знаходження спірних земельних ділянок в межах водоохоронної прибережної смуги. Уточнюючі підстави позову заявою від 10.10.2014 року в обґрунтування позовних вимог прокурор послався на ст.ст. 22,23,61,118,151,198 ЗК України, ст.ст.89 ВК України. Загалом прокурор просив :

-визнати протиправними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28.04.2012 року №№ 596, 597, 608, 613, 614;

-визнати протиправними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 17.07.2012 року №№ 1009, 1010, 1011, 1012, 1013;

-визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

-визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію;

-визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію;

-визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_7 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 та скасувати його державну реєстрацію;

-визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_5 та скасувати його державну реєстрацію;

-повернути земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

-повернути земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

-повернути земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

-повернути земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

-повернути земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

-визнати за державою в особі Київської обласної державної адміністрації право власності на земельні ділянки загальною площею 0,3881 га з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_9, НОМЕР_6, НОМЕР_8.

Під час судового розгляду до участі в справі було залучено Підгірцівську сільську раду в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, а також ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА» в якості співвідповідача.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на порушення законодавства при виділенні спірних земельних ділянок із земель водного фонду без зміни їх цільового призначення, незаконне відчудження земель із власності держави, відсутність повноважень органу, який прийняв оскаржуване рішення, що було встановлено в результаті прокурорської перевірки.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про залишення позову без розгляду, яку вмотивував тим, що Київська облдержадміністрація не була і не є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість позову, добросовісність набуття права на власності земельні ділянки, віднесення спірних ділянок до іншої категорії земель, спростування доводів прокурора поданими відповідачами письмовими доказами.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість позову, відсутність підстав вважати «Голубе озеро» водоймою в розумінні ВК України, преюдицію судового рішення у адміністративній справі.

Представник відповідача ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА» Павленко Є.П. в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість позову, добросовісність набуття права на власності земельні ділянки, порушення прав відповідача як власника та інвестора.

Представник третьої особи Підгірцівської сільської ради в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечив, посилаючись на законність отримання відповідача права власності на земельні ділянки, перебування земельних ділянок у межах населеного пункту, відсутність претензій територіальної громади до власників земельних ділянок.

Інші особи в судове засідання не з'явились повторно, причин неявки суду не повідомили, заяв, клопотань не подавали, їх неявка згідно ч.2 ст.45, ст. 169 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Вислухавши прокурора, представників відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28 квітня 2012 року розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації Київської області №№ 596, 597, 608, 613, 614 надано дозволи ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується розпорядженнями, іншими матеріалами справи.

17 липня 2012 року розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації Київської області №№ 1009, 1010, 1011, 1012, 1013 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 земельних ділянок в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується розпорядженнями, іншими матеріалами справи.

20 серпня 2012 року були видані оспорювані державні акти на право приватної власності на земельну ділянку в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення - для індивідуального садівництва, зокрема:

- серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1;

-серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_2;

-серії НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_3;

-серії НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 на ім'я ОСОБА_4;

-серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_5.

08 жовтня 2014 року ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4, ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Належність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА» на праві приватної власності спірних земельних ділянок підтверджується державними актами, інформаційними довідками із державних реєстрів, а також визнається сторонами.

Актом № А 43/141 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2014 року встановлено порушення чинного земельного законодавства, що підтверджується актом.

Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.03.2014 року встановлено порушення чинного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, що підтверджується актом, довідкою.

Під час розгляду справи суд встановив, що між сторонами виник земельний спір щодо правомірності набуття, реалізації та оформлення відповідачами права власності на земельних ділянок та цільового призначення даних земельних ділянок, до відноситься до цивільних правовідносин, які повинні розглядатись в межах цивільного судочинства.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно п.п. „а","б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В матеріалах справи містяться достатні дані про здійснення всієї передбаченої законом процедури видачі відповідачам оспорюваних державних актів та набуття відповідачами права на землю, зокрема на підставі рішення уповноваженого органу державної влади було виготовлено технічну документацію, видано правовстановлюючі документи на землю, відчудження нерухомого майна здійснювалось на підставі нотаріально посвідченого договору, протягом декількох років з часу виникнення спірних правовідносин уповноваженими державними органами декілька разів здійснено державну реєстрацію переходів права власності на спірні земельні ділянки, що ніким не оспорювалось.

Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідач - юридична особа набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правової угоди, яка відповідає вимогам ст.ст.82,132 ЗК України та ст.203 ЦК України, тобто із передбачених законом підстав.

Прокурор обґрунтовує позов неправомірністю вибуття спірних земельних ділянок із державної власності з огляду на перебування ділянок в межах прибережної захисної смуги водойми під умовною назвою «Голубе озеро».

Відповідач - юридична особа не був учасником правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбав нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди, тому не повинен нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в якості обгрунтування позову, підстави для позбавлення цього відповідача права власності на нерухоме майно не підпадають під дію ст.ст. 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі.

Згідно ч.ч.1,2 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

В матеріалах справи відсутнє рішення уповноваженого органу про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій" будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Згідно ч.2 ст.60 ЗК України та ч.2 ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок повністю або частково до земель водного фонду, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Так, при подачі позову та уточненні позовних вимог прокурор не подав і не послався на переконливі докази, які би підтверджували відомості про те, що саме спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, не вказано якою самою площею вони накладаються на землі водного фонду, такі відомості не відображені на відповідних схемах, планах, відсутні інші достатні для ідентифікації дані про співвіднесення спірних земельних ділянок із землями водного фонду.

Крім того, не повідомлено даних про відстань від берегової лінії, не визначено площі або інших технічних характеристик для надання можливості суду зробити достатньо обґрунтовані висновки про перебування спірної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Відповідно до ст. 58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зокрема зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Відповідно до ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище. Висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях наявності такої водоохоронної зони, прибережної захисної смуги та земель водного фонду, а підлягають дослідженню та встановленню.

Доводи відповідачів, про те, що спірні земельні ділянки не накладаються, а межують із землями водного фонду узгоджуються із матеріалами справи, з яких вбачається виготовлення і затвердження проекту встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), за яким спірні земельні ділянки перебувають поза межами водоохоронної зони (прибережної захисної смуги).

Доводи позову про те, що рішення та державні акти на право власності на землю на ім'я відповідачів не відповідають вимогам земельного законодавства, не знайшли підтвердження.

Всі учасники судового розгляду в судовому засіданні відмовились від призначення по справі судової експертизи щодо визначення перебування спірних земельних ділянок на землях водного фонду, незважаючи на роз'яснення суду, при цьому посилались на достатність наявних у справі доказів для вирішення спору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2010 року по справі № 2а-12151/10/2670 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_9 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 810/2041/14, загалом залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, було відмовлено у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про скасування розпорядження. Посилання сторін на ці судові рішення як такі, що мають преюдиційне значення для вирішення цього спору суд вважає необґрунтованими, оскільки в межах інших адміністративних справ не вирішувались питання, безпосередньо пов'язані із предметом спору по цій цивільній справі, вони стосуються інших земельних ділянок, які перебувають на березі тієї самої водойми, тобто не стосуються спірних у цій справі правовідносин, а стосуються інших, хоч і подібних, правовідносин та обставин. За таких обставин, суд не вбачає достатніх підстав покладати вказані судові рішення в основу рішення суду у цій цивільній справі.

Висновком науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України від 14.04.2015 року спростовуються доводи прокурора, якими він, зокрема, обґрунтовував позовні вимоги, а саме експертизою встановлено: 1) інформація державної статистичної звітності не є підставою ні для прийняття органами влади рішень про надання земельних ділянок громадянам чи юридичним особам у власність, ні для перегляду рішень про виділення земельних ділянок громадянам, прийнятих уповноваженим законом органом у порядку та спосіб, встановленими Земельним кодексом та іншими актами законодавства України; 2) твердження Державної інспекції сільського господарства в Київській області щодо незаконності надання громадянам України у власність вищезазначених земельних ділянок на тій підставі, що ці земельні ділянки обліковуються згідно з державною статистичною звітністю (6-зем) як землі запасу (шифр рядка 94) землі іншого сільськогосподарського призначення - відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - піски (номер стовпця 69), є таким, що не тільки не базується на нормах чинного законодавства, а й грубо суперечить положенням Земельного кодексу України.

Також доводи прокурора спростовуються витягом з технічного звіту щодо результатів еколого-агрохімічної експертизи проб грунту від 24.04.2015 року, виконаного Національним науковим центром «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України», відповідно до якого грунт на спірних земельних ділянках придатний для використання за цільовим призначенням - ведення садівництва.

Доводи прокурора про неналежне встановлення меж спірних ділянок спростовуються актами прийому-передачі межових знаків на зберігання, витягами із технічної документації.

Відповідно до довідок управління водних ресурсів у м.Києві та Київській області, управління Держземагенства в Обухівському районі, Підгірцівської сільської ради, ФОП ОСОБА_11, інших матеріалів справи водойма під умовною назвою «Голубе озеро» є покинутим піщаним кар'єром залитим водою, що не підпадає під дію ст.88 ВК України в чинній редакції. В межах розгляду цієї справи прокурором це підставно не спростовано.

Викопіювання, кадастрові плани, схеми розташування спірних земельних ділянок не підтверджують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Посилання прокурора на акти перевірок суд не може покласти в основу судового рішення, оскільки ці докази суперечать інших зазначеним вище доказам і не є допустимими для вирішення цього спору.

За таких обставин суд вважає недоведеним те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, знаходяться в межах прибережної захисної смуги (водоохоронної зони), тому достатніх підстав вважати, що оскаржувані розпорядження прийняті, а державні акти видані з грубими порушеннями чинного законодавства в межах розгляду цієї цивільної справи не встановлено.

Вирішуючи питання про належність особи, в інтересах якої пред'явлено позов суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, по цій справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред'явлено позов, однак при розгляді справи він повинен відповідно до вимог ст.60 ЦПК України довести зазначені у позові обставини порушення інтересів держави та те, що у фактичних правовідносинах саме ці особи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Обгрунтовуючи відповідні посилання позову прокурор вважав, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Київська обласна державна адміністрація з мотивів наявності у неї повноважень власника.

Зібраними у справі доказами не доведено те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, тому визначені позовом повноваження цього органу державної влади не можуть прийматись до уваги у фактичних встановлених судом правовідносинах щодо земель іншого цільового призначення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає правову позицію прокурора щодо обґрунтування належності органу, в інтересах якого він звернувся із цим позовом, неспроможною і непереконливою.

Спірні земельні ділянки станом на час винесення оскаржуваних розпоряджень перебували за межами населеного пункту, тому належним уповноваженим розпорядником таких земель був відповідач - Обухівська районна державна адміністрація. Надалі відповідно до Генерального плану села Підгірці в 2014 році ці ділянки включені до меж населеного пункту - села Підгірці Обухівського району Київської області, що підтверджується довідками, листами, іншими матеріалами справи.

Підгірцівська сільська рада заперечила проти позову, посилаючись на відсутність претензій до відповідачів, правомірність володіння ними спірними земельними ділянками.

Визначений позовом позивач - Київська облдержадміністрація не підтримала позовні вимоги та просила залишити їх без розгляду, посилаючись на відсутність порушення її прав у цьому спорі.

Незважаючи на заперечення вказаних органів проти вимог позову, прокурор не змінив підстави та обгрунтування позову, не змінив і не уточнив позовні вимоги і наполягав на їх розгляді у редакції, яка пред'явлена до суду до висловлення вказаної позиції позивача та третьої особи. Суд приймає до уваги, що за таких умов згідно ч.4 ст.46 ЦПК України прокурор дійсно має право вимагати розгляду позову в інтересах держави без врахування необхідності захисту прав позивача як державного органу, однак це не скасовує необхідності виконання ним загальних обов'язків щодо доведення позовних вимог, передбачених ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. На думку суду, прокурор неналежно виконав свої процесуальні обов'язки щодо доказування, тому суд застосує загальні принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та диспозитивності. За таких обставин, суд вважає, що позов пред'явлено в інтересах неналежного позивача, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи позову та уточнень підстав позову не спростовують висновку про недоведеність посилань прокурора на порушення прав держави у спірних правовідносинах, неналежне обґрунтування віднесення визначеного позовом органу влади до органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, недоведеність базового доводу прокурора щодо визначення цільового призначення спірних земельних ділянок, віднесення їх до земель водного фонду, тому не можуть слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог у наявній їх редакції та із визначених позовом підстав.

Оскільки всі позовні вимоги базуються на недоведеному твердженні прокурора про віднесення спірних земель до водного фонду, є способом захисту недоведених порушень інтересів держави, кожна послідуюча вимога є похідною від попередньої, їх задоволення суд вважає неможливим в повному обсязі.

Поряд з тим, суд також приймає до уваги наступне.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Згідно ч.ч.1,4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Враховуючи викладене, суд зобов'язаний прийняти до уваги при вирішенні цього спору положення Конституції України як норми прямої дії, які встановлюють конституційне право громадян отримати та реалізувати своє право власності на землю, отримати ефективний судовий захист від протиправних посягань та порушень такого права.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Сукупність зібраних по справі доказів вказує на недоведеність посилань позову про неправомірність набуття відповідачами права на землю та відсутність достатніх підстав для позбавлення їх права власності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Спірні земельні ділянки виділені органом державної виконавчої влади у власність відповідачам, тобто станом на час подання позову не перебувають в сфері виконання функцій позивача, який до того ж відмовився підтримувати позов, тому правове обґрунтування позову є неспроможним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Оцінюючи доводи сторін по їх суті суд вважає, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для розпоряджень органу державної виконавчої влади про передачу земельних ділянок та повернення спірного майна державі в порушення права власності набувачів, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.

Обґрунтовуючи позов, прокурор та інші учасники судового розгляду про наявність таких обставин не зазначали, представники відповідачів подібні обставини заперечили.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а тому треті особи розпорядилися належними їм земельними ділянками шляхом їх відчуження згідно з нормами цивільного законодавства, внаслідок чого дійсним власником спірних земельних ділянок на цей час є відповідачі.

Підсумовуючи викладене вище, суд не вбачає достатніх правових підстав для позбавлення відповідачів права власності за наявних у справі доказів.

Суд також приймає до уваги неузгодженість, неконкретизованість позовних вимог, які не враховують дійсні обставини спору, відмову позивача від підтримання позову, зміну власників земельних ділянок, які залишились прокурором незмінними, незважаючи на роз'яснення суду. Зокрема, позовні вимоги про повернення у власність земельних ділянок є ідентичними за правовим змістом із вимогами про визнання права власності. Відносно земельної ділянки площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 пред'явлено дві абсолютно однакові вимоги про повернення земельної ділянки без розмежування до якого відповідача вони пред'явлені. Позовними вимогами пропонується визначити фактичного розпорядника земель державної власності у особі Київської облдержадміністрації, хоч подібних повноважень суду ЗК України чи інші норми законодавства не містять, при цьому сам визначений позовом позивач відмовився від підтримання таких вимог, посилаючись на відсутність у нього таких повноважень. Третя особа Підгірцівська сільська рада, яка могла б вважатись дійсним уповноваженим органом власника - держави - у спірних правовідносинах з огляду на те, що спірні ділянки включені до меж населеного пункту - с.Підгірці, заперечила проти позову. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку на ім'я дійсного власника, кінцевого набувача спірної земельної ділянки ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», не оспорювались, позовних вимог до цієї особи прокурором не пред'являлось. Позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння не пред'являлись, хоч в силу правового аналізу спірних правовідносин такий спосіб захисту міг би вважатись належним за умови доведеності підстав позову.

Вказані недоліки в правовому обґрунтуванні позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог, на думку суду, унеможливлюють задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності судом не встановлено.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, порушення прав позивача або держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-59, 60, 61, 209, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 20-23, 52, 118, 121, 122, 125, 126, 152, 155, 198 ЗК України, ст.ст. 16, 31, 204, 215, 216, 387, 388, 392 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 5, 88 ВК України, ст.32 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання протиправним та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Кравченко