Рішення № 50821313, 18.09.2015, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/3090/15-ц

провадження № 2/0285/1210/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.09.2015 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

у складі: головуючого суддіПомогаєва А.В.

при секретарі Музика Н.Ю.

за участі: позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасне проведення розрахунку та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2015 р. позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 14.10.2014 року ОСОБА_1 розірвав трудові відносини з відповідачем за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. В день звільнення не був проведений розрахунок. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.06.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», стягнуто з відповідача на користь позивача 27 грн. 78 коп. не донарахованої вихідної допомоги. Фактичний розрахунок з позивачем був проведений 02.07.2015 р. Відповідач затримав розрахунок на 257 днів з 15.10.2015 р. по 01.07.2015 р. Сума середнього заробітку за час затримки, за розрахунком позивача, складає 11434 грн. Внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, відшкодування якої він оцінив у суму 5000 грн.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити, посилаючись на те, що у розрахунку, наданому позивачем, середній заробіток визначено за кількістю календарних днів, а не робочих, що суперечить п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Крім того, посилалась на судову практику щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням частки, яку складає несвоєчасно виплачена сума порівняно з розміром середнього заробітку позивача. Повідомила про факт добровільної виплати відповідачем ОСОБА_1 середнього заробітку за жовтень, листопад та грудень 2014 року, на підтвердження чого надала копію ухвали Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27.05.2015 року по справі №285/365/15ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за жовтень, листопад та грудень 2014 року.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 18.09.2015 року провадження в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за жовтень грудень 2014 року, було закрито.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 11.12.2014 року у справі № 285/3936/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський сільгоспмашин» про стягнення недорахованої заробітної плати, позовні вимоги позивача були задоволенні повністю, а саме з відповідача було стягнуто 815 грн. за квітень червень 2012 року.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27.05.2015 року по справі №285/365/15ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за жовтень 2014 року в сумі 450 грн., за листопад 2014 року в сумі 950 грн., за грудень 2014 року в сумі 950 грн., у звязку з відмовою позивача від даної вимоги, яка була добровільно виконана відповідачем.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27.05.2015 року у справі №285/365/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський сільгоспмашин» про стягнення моральної шкоди, позовні вимоги позивача були задоволенні частково, а саме з відповідача на користь позивача було стягнуто 500 грн. відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14.07.2015 року зазначене рішення залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.06.2015 року у справі №285/632/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський сільгоспмашин» про стягнення недорахованої вихідної допомоги, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 27 грн. 78 коп. недорахованої вихідної допомоги.

Згідно копії поштового повідомлення № 19 ОСОБА_1 отримав 27 грн. 78 коп. недорахованої вихідної допомоги 02.07.2015 року. Даний факт визнаний сторонами.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем було затримано розрахунок з ОСОБА_1 з дня, наступного за днем звільнення (15.10.2014 року) до дня виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 17.06.2015 року у справі № 285/632/15-ц про стягнення 27 грн. 78 коп. недорахованої вихідної допомоги (02.07.2015 року).

Враховуючи, що встановлена ст. 117 КЗпП компенсація у вигляді середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні виплачена ОСОБА_1 відповідачем добровільно за жовтень 2014 року в сумі 450 грн., за листопад 2014 року в сумі 950 грн., за грудень 2014 року в сумі 950 грн., дані виплати вже були предметом судового розгляду у справі №285/365/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Новоград-Волинський сільгоспмашин» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, а провадження щодо цих вимог було закрито ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27.05.2015 року у звязку з відмовою позивача, у даній справі суд також, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, закрив провадження у справі, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за той же період.

Суд не приймає до уваги заперечення позивача, що середній заробіток за жовтень-грудень 2014 року виплачено відповідачем у звязку з іншим порушенням, що виразилось у затримці розрахунку з інших платежів. На думку суду, встановлена ст. 117 КЗпП України відповідальність роботодавця у вигляді обовязку виплатити працівнику компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку за весь час такої затримки, обмежується розміром середнього заробітку за певний проміжок часу та не може бути стягнута повторно у випадку, якщо заборгованість у той же період складалась з різних платежів, які позивач у різний час використовує як підстави для позову.

Таким чином, для визначення часу, за який підлягає стягненню з відповідача середній заробіток, суд з періоду затримки виключає проміжок, за який такі вимоги виконані відповідачем добровільно, а провадження у справі закрито (жовтень-грудень 2014 року). Тобто обовязок відповідача сплатити позивачеві середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні є не виконаним за період з 01.01.2015 року по 01.07.2015 року (дата, що передує даті виплати заборгованості, яку позивач, згідно наданого ним розрахунку, вважає останнім днем строку затримки, за який вимагає компенсацію).

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно наданого відповідачем графіку роботи на 2015 рік, кількість робочих днів за період з 01.01.2015 року по 01.07.2015 року складає 121 день, що також відповідає загальному календарному графіку роботи підприємств (установ, організацій) які мають пятиденний робочий тиждень.

Таким чином, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за 257 днів є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що розмір середньої заробітної плати позивача, визначеної рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.06.2015 р. № 285/632/15-ц складає: середньомісячна - 930,72 грн., середньоденна - 44,32 грн.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд, виходячи з принципу співмірності, бере до уваги частковість задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманих коштів, враховує розмір спірної суми, на яку мав право позивач, істотність цієї суми порівняно із середнім заробітком позивача.

З урахуванням наведеного та загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов наступного висновку.

Загальна сума недонарахованої вихідної допомоги при звільненні стягнутої з відповідача на користь позивача за рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.06.2015 року складає 27 грн. 78 коп.

З урахуванням частки, яку стягнута за рішенням суду сума становить порівняно з розміром середньомісячного заробітку позивача (27,78 / 930,72) суд визначає розмір частини середньоденного заробітку що підлягає стягненню: 27,78 / 930,72 Х 44,32 = 1,32 грн.

Кількість робочих днів за період з 01.01.2015 року по 01.07.2015 року становить 121 день.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1,32 грн. Х 121 день = 159,72 грн.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями /бездіяльністю/ вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як вказує законодавець, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд бере до уваги, що сума відшкодування моральної шкоди стягнута з ПАТ «Новоград-Волинський сільгоспмашин»на користь ОСОБА_1 за рішенням Апеляційного суду № 285/365/15-ц від 14.07.2015 року, не стосується предмету спору у даній справі. Наявність вищезазначеного рішення суду не виключає обовязок відповідача відшкодовувати шкоду, повязану з іншими порушеннями прав позивача.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди суд приймає до уваги те, що позивач дійсно пережив моральні страждання внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, що виявилась у невиплаті коштів. Проте, позивачем необґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо її відшкодування та, враховуючи характер перенесених позивачем моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і соціальних стосунках, час та зусилля необхідні для їх відновлення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування позивачу, слід визначити в сумі 500 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави стягується судовий збір за майновими вимогами пропорційно розміру частини задоволених вимог, в сумі 3 грн. 40 коп. та за вимогами немайнового характеру в сумі 243 грн. 60 коп. Усього 247,00 грн.

Керуючись ст. ст. 10,11, 60, 61, 88, 208, 212-215 , 224 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», ІПН 00238167, на користь ОСОБА_1, ІПН- НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 159 (сто пятдесят девять) грн. 72 коп.

Стягнути з ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», ІПН 00238167, на користь ОСОБА_1, ІПН- НОМЕР_1, відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 (п`ятсот) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» судовий збір на користь держави в розмірі 247 (двісті сорок сім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 22.09.2015 року.

Суддя: А.В. Помогаєв