Рішення № 50819219, 18.07.2012, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 611/770/12

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2012 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

Головуючого судді Шимон Л.С.

при секретарі Мельник Ж.А.

за участю позивача, представника позивачаОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Коростишеві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду та визнання договору купівлі-продажу будинковолодіння дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в обґрунтування якої вказує, що з відповідачем по справі домовився придбати у ОСОБА_3 домоволодіння №32 по вул..Кірова в с.Теснівка Коростишівського району, у якому проживає з 2002р. Зазначає, що по всім умовам правочину було досягнуто згоди і відповідач видав письмову розписку від 07.10.2003р., за якою брав на себе зобовязання продати позивачу будинок за 2000 доларів США до 1.11.2003р. Кошти були передані, позивач отримав ключі від будинку та вступив в повне господарювання будинком: провів ремонт, сплачував комунальні платежі. Починаючи з 2003р. відповідач обіцяв, що як тільки зробить документи, то вони оформлять у нотаріуса договір купівлі-продажу. Однак, в 2012р. в звязку із наполегливими зверненнями до відповідача, позивач дізнався, що його право порушене, так як в 2012р. відповідач ОСОБА_3 став ухилятись від нотаріального посвідчення договору. Враховуючи викладене, вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, просить його поновити, а також задовольнити позовні вимоги з посиланням на ч.2 ст.220 ЦК України.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали з викладених в ній підстав. На запитання суду пояснив, що був впевнений в тому, що будинок належить ОСОБА_3, там до дня смерті проживала його мати, а в селі всі один одному довіряють.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги позовної заяви не визнала в повному обсязі, просить в позові відмовити, пояснила, що відповідач ОСОБА_3 дійсно писав надану розписку, після чого всі документи, в тому числі і свідоцтво, були передані позивачу, оскільки існувала домовленість про те, що ОСОБА_2 буде самостійно займатись збором всіх необхідних документів для належного оформлення будинку, однак жодних дій позивачем вчинено не було. Крім того, в запереченнях на позовну заяву вказує також, що позивач не провів повного розрахунку за придбаний будинок, оскільки сума в 2000 доларів США є завдатком, про що чітко вказано в розписці, крім того, позивач додатково звертався до нотаріуса з метою видачі йому дубліката свідоцтва про право на спадщину, оскільки другий оригінальний примірник був переданий позивачу на виконання усних домовленостей. Вказує також, що договір є неукладеним і правила ст..220 ЦК України на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, не поширюються.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду дав наступні показання. Йому відомо, що батько позивача вирішив придбати будинок для сина, яким був будинок покійної ОСОБА_5 по-сусідству. Зі слів батька свідку відомо, що відповідачу були передані кошти за будинок, однак належно це не оформили, і сімя позивача ОСОБА_2 перебралась жити в даний будинок, користувалась ним. Чи передавались позивачу документи на будинок свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_6 в засіданні повідомила, що позивач придбав у відповідача будинок після смерті ОСОБА_5 Нещодавно повідомив свідку, що ОСОБА_3 не хоче оформляти хату на ОСОБА_2, тягне, при цьому сам позивач сказав, що повністю з ним розрахувався.

Свідок ОСОБА_7 дала показання про те, що Скришевські купили хату по сусідству з нею, і не можуть її оформити довгі роки, скільки пробували оформити, то завжди була відмова, хоча звертались до ОСОБА_3 щоб оформити хату відтоді як проживають в ній з 2002року.

Заслухавши пояснення сторін, представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що актом депутата Коростишівської міської ради №179 від 04.03.2012р. підтверджено та визнається сторонами, що позивач ОСОБА_2 разом із сімєю з 2002року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 в приватному будинку, якого придбали 2002р. Згідно довідки 69 від 03.03.2012р. , діти позивача, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2, відвідують в с.Старосільці дитячий дощкільний навчальний заклад. Наданими копіями рахунків та квитанцій підтверджується сплата ОСОБА_2 комунальних послуг за електроенергію, рахунки виписані на імя позивача за адресою проживання спірний будинок в с.Теснівка вул..Кірова 32.

07.10.2003р. відповідачем ОСОБА_3 було видано позивачу ОСОБА_2 особисту розписку про те, що він одержав завдаток за наступну продажу будинку в с.Теснівка, Кірова 32 в сумі 2тис. доларів США, будинок зобовязується продати за 2000 доларів США до першого листопада 2003року (а.с.5).

30.03.2012р. ОСОБА_2 звернувся до Коростишівського РВ із заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, враховуючи те, що ОСОБА_3 заволодів його коштами в сумі 2000 доларів США та не виконує взятих зобовязань. Як підтверджено поясненнями заявника ОСОБА_2 від 30.03.2012р. (а.с.4 відм. матер.) у 2002р. вирішив придбати даний будинок, передав відповідачу 1500 та в 2003році - 500 доларів США: «Будинок був оформлений на матір ОСОБА_3, який вона йому заповіла по заповіту. Документи про переоформлення будинку з матері на ОСОБА_3 оформлював я сам, за все платив особисто.» До жовтня 2003р. неодноразово звертався з проханням переоформити будинок.

Відповідно пояснень ОСОБА_3 від 02.04.2012р. (а.с.9 відм.матер.), вони домовились, що ОСОБА_2 особисто мав переоформити даний будинок на імя ОСОБА_3, після чого ними буде укладено договір купівлі-продажу будинку, оригінал свідоцтва про право на спадщину весь час знаходився у ОСОБА_2. Свої зобовязання позивач не виконав.

Постановою від 06.04.2012р. відмовлено в порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст..190 КК України за відсутності в його діях складу злочину. Постанова ніким з можливих осіб оскаржена не була.

Наданою суду копією свідоцтва про право на спадщину від 25.02.2003р. підтверджується, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 є ОСОБА_3 відповідач по справі, спадкове майно складається з житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,6489га в с.Теснівка вул..Кірова 32 Коростишівського району (реєстр.№1-475). Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №253483 від 28.03.2003р. реєстр.493972, даний будинок зареєстровано в МБТІ за ОСОБА_3 28.03.2003р. номер запису 113 в книзі 1 інв.90. Вказане підтверджується також інформаційною довідкою Житомирського КП МБТІ №34861626 від 18.07.2012р.

За договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Звертаючись до суду за захистом порушеного, на думку позивача права, позивач ОСОБА_2 підставою позову крім того вказав положення ч. 2 ст.220 ЦК України, згідно яких, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Законом встановлено вимоги, що договір купівлі-продажу підлягає не тільки нотаріальному посвідченню, а і державній реєстрації. Момент вчинення договору купівлі-продажу відповідно до ст.ст.210,640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, а тому щодо цього правочину не може бути застосована ч.2 ст.220 ЦК України, договір не може бути визнаний дійсним.

Суд також звертає увагу, що спірні правовідносини виникли між сторонами в 2003році, тобто під час дії Цивільного Кодексу України 1963р., отже безпідставним є посилання позивача на норми чинного ЦК України 2004р., оскільки на спірні правовідносини його дія не поширюється. Так, згідно Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, його норми застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004р.

Статтею 227 ЦК України (1963р.) встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає нотаріальному посвідченню, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги призводить до недійсності договору (ст..47). Договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає державній реєстрації у виконкомі місцевої ради народних депутатів.

Отже, враховуючи вищевикладене, вимоги ОСОБА_2 за наведених в позовній заяві підстав та наданих доказах задоволенню не підлягають, з огляду на наведені вище приписи закону.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ч.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як видно з матеріалів справи, 3-річний строк позовної давності, визначений ЦК України (в ред.1963 р.), до набрання чинності ЦК України (в ред. 2004р.) не сплив, а тому до позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним застосовуються правила ЦК України (в ред. 2004 р.) про позовну давність.

Як передбачено ч.3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин, що підтверджується дослідженими по справі доказами, які викладені вище, оскільки про порушення свого субєктивного права позивач дізнався ще з 01.11.2003року. Звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою в 2012році висновків суду не спростовує.

Згідно ст.. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В звязку із недоведеністю і безпідставністю вимог, а також за пропуском строків давності суд відмовляє в позові в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10,11,58,60,209,212,213,214,215,218 ЦПК України та ст.267 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду та визнання договору купівлі-продажу будинковолодіння дійсним відмовити за безпідставності та пропуском строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, та поданням апеляційної скарги на дане рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Л.С.Шимон