Рішення № 50803405, 21.09.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 131/2337/14-ц Провадження № 22-ц/772/2293/2015Головуючий в суді першої інстанції Димбіцький Ю. В.Категорія 5 Доповідач Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Стадника І.М., Міхасішина І.В.,

при секретарі Топольській В.О.,

за участі представника апелянта, відповідача Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області Данільцева Ю.М., розглянувши у відкритому судовому за-сіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_4 до Городоцької сільської ради

Іллінецького району Вінницької області, приватного підприєм-

ства «Олена», Іллінецької об'єднаної державної податкової ін-

спекції Головного управління Державної фіскальної служби у

Вінницькій області про визнання права власності на нерухоме

майно,

за апеляційною скаргою в.о. начальника Іллінецької об'єднаної державної по-даткової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Він-ницькій області Шпака Віталія Петровича на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

28 серпня 2014 року ОСОБА_4 звернувся в Іллінецький районний суд м. Вінниці з позовом до Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, приватного підприємства «Олена», Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, правонаступником якої у зв'язку з реорганізацією у відповідності з по-становою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» є Іл-лінецька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Дер-жавної фіскальної служби у Вінницькій області, про визнання права власності на нерухоме майно, виключення його з переліку майна, що знаходиться в по-датковій заставі ( а. с. 1 ). Позов мотивований тим, що позивач у 1994 році при-дбав у КСП «Авангард» приміщення газового складу по АДРЕСА_1 на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької обла-сті, про що свідчать виписка з протоколу № 2 зборів уповноважених колек-тивного сільськогосподарського підприємства «Авангард» від 28 червня 1994 року, накладна від 24 травня 1994 року № 368, акт приймання-передачі від 25 травня 1994 року, довідка архівного відділу Іллінецької районної державної ад-міністрації Вінницької області від 06 травня 2004 року № 153.02-3. З інтернет джерела позивачеві стало відомо, що це його майно знаходиться в податковій заставі через борги ПП «Олена»; у вересні 2014 року має відбутися аукціон з його продажу. Такі фактичні обставини спонукали ОСОБА_4 зверну-тися в суд з цим позовом.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2015 року позов задоволено частково; визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю газового складу, що складається із газового складу - літер. «А», прибудови - літер. «а-а3», підвалу - літер. «а3під», розта-шовану в АДРЕСА_1, загальною плошею 274,7 кв.м. В решті позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю ( а. с. 132-135 ).

Дане рішення суду першої інстанції оскаржене в апеляційному порядку в.о. начальника Іллінецької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області Шпаком В.П. Апе-лянт просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про від-мову у задоволенні позову ОСОБА_4 Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції неправильно, неповно дослідив докази, обставини у справі, невірно застосував, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи ( а. с. 138-140 ).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представ-ника апелянта, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати, зокрема, на питання, які право-відносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочин-ства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були до-сліджені в судовому засіданні.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2015 року не відповідає зазначеним вимогам, є незаконним, необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

Задовільняючи позов, суд першої інстанції керувався нормами чинного Ци-вільного кодексу України ( статтями 319, 328, 334, 392 ЦК України ) та не звер-нув уваги, що правовідносини у спорі, що має місце, виникли ще до введення його в дію, у 1994 році, коли був чинним ЦК України в редакції 1963 року, який і регулює спірні правовідносини. Це свідчить про неправильне застосу-вання судом першої інстанції норм матеріального права, застосування ним норм права, які не підлягали застосуванню за наявних у справі фактичних об-ставин.

Крім цього, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для спра-ви, вважав встановленими певні обставини за їх недоведеності, висновки суду не відповідають обставинам справи, з ними погодитися не можна. Суд ухвалив рішення за явних порушень норм процесуального права.

Визнаючи право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно, суд не встановив, за яким же правочином це право набуто. Дійсність такого правочи-ну позивачем не доводилася, підстав набуття позивачем права власності у від-повідності з нормами ЦК України 1963 року суд не перевіряв.

Разом з тим, згідно вимог статей 328, 334, 392 ЦК України 2004 року, на які посилається позивач, право власності набувається, зокрема із правочинів. Пра-во власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання май-на, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на май-но за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набува-ча з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішен-ням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. За правилами ч. 2 ст. 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і від-булося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 договір купівлі-про-дажу нерухомості, про який фактично йдеться, не укладав, а виписка з прото- колу зборів уповноважених КСП «Авангард», накладна, акт приймання-пере-дачі предмету договору сам договір як правочин собою не підміняють.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділян-ки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири ) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному по-свідченню та державній реєстрації. Частиною 2 ст. 640 ЦК України встановле-но, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реє-страції, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реє-страції - з моменту державної реєстрації.

За змістом приписів вказаної норми, правила ч. 2 ст. 220 ЦК України не за-стосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому во-ни є неукладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Викладене стосується застосування норм матеріального права, на які поси-лається позивач в обгрунтування заявлених позовних вимог. Тобто, йдеться про невірно обраний ОСОБА_4 спосіб захисту свого майнового інте-ресу.

Статтею 47 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на момент придбання позивачем нерухомого майна, визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених в законі. Недодержання в цих випадках нотаріаль-ної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала уго-ду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від но-таріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати її дійсною. В такому разі наступне нотаріальне оформлення уго-ди не вимагається.

Таким чином, вищевказаною нормою законодавець визначив можливість використання такого способу захисту свого порушеного права як визнання уго-ди дійсною у випадку, коли така угода підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, і тоді, коли одна із сторін такої угоди ухиляється від її нотаріаль-ного оформлення. При визнанні такої угоди дійсною суд повинен обов'язково перевірити, з яких причин вона не була нотаріально засвідчена і чи не містить дана угода будь-яких протиправних умов ( пункти 4 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинною на момент виникнення правовідносин у цій справі ).

Суд першої інстанції вказані положення норм матеріального права не вра-хував, належним чином не визначився із колом правовідносин, які виникли у справі, та не з'ясував, за яких обставин угода купівлі-продажу не була нотарі-ально засвідчена сторонами.

Посилаючись на норми саме ЦК України 2004 року, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, вказав, що ОСОБА_4 правомірно при-дбав за рішенням від 11 травня 1994 року правління колективного сільськогос-подарського підприємства «Авангард» с. Городок, Іллінецького району Він-ницької області, затвердженим рішенням зборів уповноважених цього підпри-ємства від 28 червня 1994 року, нежитлову будівлю газового складу, відтак з моменту фактичної передачі майна за актом приймання-передачі набув право власності на нього.

З цього слідує, що суд прийшов до висновку про досягнення домовленості між сторонами правочину в особі КСП «Авангард» та ОСОБА_4 сто-совно всіх істотних умов договору; позивач виконав всі взяті відповідно до до-говору зобов'язання, сплатив вартість предмету купівлі-продажу; цього достат-ньо для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно. Однак, суд навіть не перевірив, чи на це майно існували відповідні правовстановлюючі до-кументи. Як вбачається з матеріалів справи, безспірним є факт відсутності пра-вовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно - будівлю газового складу, розташовану по АДРЕСА_1. Виготовлений 12 листопада 2013 року ОСОБА_4 технічний паспорт на цю будівлю ( а. с. 39-42 ) не є таким правовстанов-люючим документом.

В порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що відсутні правовстановлюючі доку-менти на спірне нежитлове приміщення, а також акт введення в експлуатацію та інше, взагалі відсутній договір купівлі-продажу цього об'єкта нерухомості.

Оскаржуючи ухвалене 17 червня 2015 року судове рішення, апелянт об-грунтовано зазначив, що нежитлова будівля, на право власності на яку претен-дує позивач, це описана в податкову заставу будівля магазину, що перебуває на балансі приватного підприємства «Олена». Засновником та керівником ПП «Олена» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізич-них осіб-підприємців є ОСОБА_6, яка зареєстрована за тією ж адресою, що й позивач: АДРЕСА_2. З викладеного слід зробити висновок, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення в суд із заявленою позовною вимогою. Однак, з огляду на роз'яснення, викладені в абзаці третьому пункту 11 поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», колегія суддів апеляційного суду при-ходить до висновку про обгрунтованість відмови у задоволенні позову в час-тині визнання права власності за ОСОБА_4 з підстав його недоведе-ності.

Представник Іллінецької ОДПІ пояснював, що у зв'язку з виникненням по-даткового боргу 08 червня 2011 року ПП «Олена» було сформовано та направ-лено податкову вимогу, 10 червня 2011 року у відповідності з нормами Подат-кового кодексу України було прийнято рішення про опис майна цього підпри-ємства у податкову заставу. Такий опис здійснено 09 серпня 2011 року, скла-дено відповідний акт № 1-20105072, який 11 серпня 2011 року зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та 23 березня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Допитана 12 червня 2015 року судом першої інстанції свідок ОСОБА_7, яка на момент опису майна здійснювала керівництво ПП «Олена», в судо-вому засіданні показала, що печатка підприємства перебувала саме у позивача ОСОБА_4, однак суд цим поясненням у своєму рішенні не надав жод-ної будь-якої оцінки.

Під час здійснення опису майна в податкову заставу було надано фінансо-вий звіт та розшифровку по бухгалтерському рахунку № 15 «Незавершене бу-дівництво», згідно яких на балансі ПП «Олена» перебуває будівля магазину ( не введена в експлуатацію ), розташована в с. Городок, Іллінецького району Вінницької області, що складається з основної будівлі, трьох прибудов загаль-ною площею 320 кв.м., балансовою вартістю 49600,00 гривень.

Зробивши висновок в рішенні від 17 червня 2015 року про те, що об'єкт га-зового складу, який є предметом спору у цій справі, є іншим об'єктом нерухо-мого майна по відношенню до будівлі магазину, належного ПП «Олена», суд першої інстанції, разом з тим, не звернув увагу, що сам ОСОБА_4 визна-чив відповідачем ПП «Олена», посилаючись у позовній заяві на власну поін-формованість завдяки інтернет джерелу про перебування майна у податковій заставі та визначення дати аукціону з його продажі.

Тобто, сам позивач ототожнює предмет спору з майном, що передане в по-даткову заставу ПП «Олена».

Крім цього, суд не надав належної оцінки такому доказу у справі як дозвіл № 65 на виконання будівельних робіт від 15 листопада 2007 року ( а. с. 42, зво-рот ), який був виданий ОСОБА_4 на виконання будівельних робіт з ре-конструкції газового складу під магазин-кафе по АДРЕСА_1; строк дії цього дозволу був визначений до 15 ли-стопада 2010 року. Доказів щодо подальшого продовження подій відносно спірної нерухомості, зокрема здачі її в експлуатацію, взяття на баланс приват-ним підприємством, позивачем суду не надано.

Враховучи зазначене, слід зробити висновок про незалучення судом до уча-сті у справі належного відповідача за заявленим ОСОБА_4 позовом. Оскільки йдеться про право власності на нерухоме майно, то участь у справі в якості належного відповідача мала б приймати особа, яка була стороною дого-вору купівлі-продажу цього майна, або ж її правонаступник.

Відповідно до норм статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запере-чень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів апеляційного суду з огляду на вимоги ОСОБА_4, за-явлені саме до ПП «Олена», на балансі якого знаходиться спірне нерухоме ма-йно й іншого подібного майна по бухгалтерському обліку у цього підприємства не значиться, приходить до висновку, що позов є недоведеним і необгрунтова-ним, безпідставним. Позивач жодним чином не зазначає, як спірне майно було взято на баланс приватним підприємством, засновником та керівником якого значиться ОСОБА_6

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обстави-ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції, ухвалюючи 17 червня 2015 року рішення у даній ци-вільній справі, не дав належну правову оцінку заявленій до cуду вимозі, не ви-значився в нормах матеріального права та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. Судом не було дотримано як норм матеріального права, так і порушено вимоги процесуального права.

Відповідно з нормами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рі-шення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків су-ду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або про-цесуального права.

На виконання вимог ст. 88 ЦПК України, враховуючи безпідставність по- зову ОСОБА_4 за недоведеності позовних вимог, колегія cуддів вва-жає правильним, доцільним і справедливим стягнути судові витрати у справі з позивача.

Керуючись статтями 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу в.о. начальника Іллінецької об'єднаної державної подат-кової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінниць-кій області Шпака Віталія Петровича задоволити частково.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2015 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю газового складу, що складається із газового складу - лі-тер. «А», прибудови - літер. «а-а3», підвалу - літер. «а3під», розташовану в АДРЕСА_1, за-гальною плошею 274,7 кв. м., ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові ОСОБА_4 до Городоцької сільської ради Іл-лінецького району Вінницької області, приватного підприємства «Олена», Іллі-нецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Дер-жавної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання права власності на нежитлову будівлю газового складу по АДРЕСА_1 - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у зв'язку з апеляційним оскарженням рішення суду в сумі 121,80 гривні.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його прого-лошення, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про-тягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:/підпис/

Судді:/підписи/

З оригіналом вірно: