Рішення № 50803234, 17.09.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/114/15-ц Провадження № 22-ц/772/1825/2015Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 5 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Зайцева А.Ю.,

суддів: Денишенко Т.О. , Сала Т.Б.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, на стороні відповідачів - ОСОБА_5 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири.

Вимоги позову позивач мотивував тим, що 06.07.1991 року його батьки уклали шлюб, а 07.04.1992 року народився позивач і він разом з батьками проживав і був зареєстрований в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що сім'я збільшилась, батьки позивача вирішила придбати квартиру більшого розміру, було вирішено продати однокімнатну квартиру і купити квартиру більшого розміру. В цьому також і допомогла бабуся позивача, яка продала свою квартиру і надала кошти для придбання двохкімнатної квартири по АДРЕСА_2. Для того, щоб квартиру по вул. Пирогова можливо було продати швидко і оперативно, щоб не звертатись до органу опіки та піклування за дозволом на продаж, позивач, як малолітня на той час дитина, був виписаний з особистого рахунку на квартиру. В подальшому квартиру було приватизовано на одного батька ОСОБА_3 та продано. Після чого відразу ж було придбано двохкімнатну квартиру по вул. Тарногородського.

10.10.2007 року батьки позивача розлучились, батько одружився на ОСОБА_6 і у них народилась дитина. У батьків позивача виник спір щодо права власності на квартиру по АДРЕСА_2, в ході розгляду якого позивач і дізнався, що його незаконно позбавлено частки в приватизації квартири і права власності в придбаній квартирі. Просив суд визнати за ним право в приватизації на 1/3 частку в квартирі по АДРЕСА_1, на момент її приватизації, а саме на 26.02.2004 року та право власності на 1/3 частку в квартирі по АДРЕСА_2.

Ухвалою суду від 23.02.2015р. було залучено по даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, вважаючи його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення на них осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26.02.2004 року квартира по АДРЕСА_1, належала на праві власності ОСОБА_3

Відповідно до довідки № 353 від 22.03.2013 року ТОВ ЖЕО, станом на 01.01.2004 року в квартирі по АДРЕСА_1 було зареєстровано чотири особи: ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 з 25.07.2000 року по 03.12.2003 року.

Згідно договору купівлі - продажу від 21.07.2004 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру за вище зазначеною адресою.

Згідно договору купівлі - продажу від 27.07.2004 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продали, а ОСОБА_3 за згодою своєї дружини ОСОБА_8 купив квартиру по АДРЕСА_2.

10.10.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07.05.2008 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2013 року в задоволенні позовів ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 за участю третьої особи ОСОБА_2 про виселення та вселення, зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та втрату права користування квартирою відмовлено. Позов третьої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 шляхом вселення останнього в квартиру по АДРЕСА_2.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07.02.2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2013 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод ОСОБА_2 в користуванні майном шляхом вселення скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Вселено ОСОБА_4 в квартиру по АДРЕСА_2. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області було встановлено, що квартира по АДРЕСА_2, є спільно нажитим майном колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що відповідачі є неналежними і позивачем не вірно обраний спосіб захисту.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи, судом не вірно застосовано норми матеріального права.

Так, судом першої інстанції правильно було встановлено, що спірні правовідносини в частині приватизації квартири врегульовані Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також відповідними підзаконними нормативними актами, які встановлювали порядок приватизації.

Приватизація здійснювалась та здійснюється на підставі відповідної заяви до якої додається довідка про склад проживаючих осіб і до таких осіб відносяться лише зареєстровані за даним місцем проживання особи.

Як вбачається з матеріалів справи на момент приватизації в спірній квартирі був зареєстрований лише відповідач ОСОБА_3, якому і передано у власність спірну квартиру.

Таким чином, право на приватизацію цієї квартири мав лише зареєстрований в ній відповідач. Належних доказів протиправності, незаконності або злочинності дій по зняттю перед приватизацією з реєстрації місця проживання в цій квартирі позивача та його матері, суду не надано.

Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає, що права на приватизацію позивач не мав у зв'язку з тим, що його місце проживання на момент приватизації не було зареєстроване за адресою спірної квартири.

Саме з цих підстав суд першої інстанції мав би відмовити у позові в частині визнання права на приватизацію.

Такий спосіб захисту, як визнання права, передбачений ст. 16 ЦК України, а тому висновок суду про його невідповідність чинному законодавству є хибним. Не є обгрунтованими і мотиви відмови у позові, як неналежність відповідачів, оскільки саме батько позивача ОСОБА_3 одноосібно приватизував квартиру за погодженням із ОСОБА_4 - матері позивача.

Не можуть бути задоволені вимоги позову і в частині визнання за позивачем права власності на частину двохкімнатної квартири по АДРЕСА_2, оскільки вони випливають із позитивного вирішенні вимог про право на приватизацію, і дана квартира придбана батьками позивача у шлюбі і є їх спільним майном відповідно до рішення суду, а тому вимоги позову в цій частині також безпідставні.

Крім того, помилковою є позиція суду першої інстанції в частині застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири, оскільки наслідки пропущення строку позовної давності можуть бути підставою для відмови у позові, лише коли суд прийде до висновку про обгрунтованість вимог позову. Одночасна відмова у позові по суті вимог та у зв'язку з пропуском строку позовної давності є неправильною, на що також звертає увагу Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, на стороні відповідачів - ОСОБА_5 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев Судді: Т.О. Денишенко

Т.Б. Сало