Ухвала суду № 50800727, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2015 р. м. Київ К/800/56217/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Маринчак Н.Є.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року у справі № 810/1779/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика» (далі - Товариство) до ДПІ,

про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлену згідно загальної податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2007 року.

Зазначило, що 20.02.2007 року подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2007 року, податковим органом не здійснене повернення заявленої суми відшкодування з податку на додану вартість.

23 квітня 2014 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 2 950 675,00 грн., заявлену згідно загальної податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2007 року.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 20.02.2007 року Товариство подало до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2007 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2007 року, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, згідно яких сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість складає 3 191 550,00 грн.

У зв'язку з поданням зазначеної декларації з від'ємним значенням ДПІ була здійснена виїзна позапланова перевірка Товариства щодо достовірності нарахування ним суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 1.12.2006 року до 31.01.2007 року, за наслідками якої 12.04.2007 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» зайво віднесений до складу податкового кредиту у грудні 2006 року податок на додану вартість, у розмірі 2 950 675,00 грн., у зв'язку з чим завищена сума бюджетного відшкодування за січень 2007 року на зазначену суму.

18 квітня 2007 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000012400/0 щодо зменшення Товариству суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 2 950 675,00 грн.

9 листопада 2011 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2012 року, податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000012400/0 від 18.04.2007 року скасоване.

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при задоволенні позову прийшли до передчасного висновку з таких підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 та ст. 81 цього закону,протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у томі у числі їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У касаційній скарзі ДПІ правильно зазначила, що пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), крім визначених обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку до бюджету.

Суди при розгляді адміністративної справи не надали належної оцінки тому, що Товариством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у грудні 2006 року була включена сума податку на додану вартість за податковою накладною № 146 від 25.12.2006 року на суму 17100000,00 грн., виписаною ТОВ «Захистбуд», за фактом перерахування попередньої оплати за договором № 111/12-06 від 25.12.2006 року щодо реконструкції об'єктів нерухомості, без фактично виконаних робіт.

В зазначеній податковій накладній не зазначений опис (номенклатура) будівельно-монтажних робіт та об'єкти будівництва, зазначені будівельно-монтажні роботи, а договір укладався на реконструкцію об'єктів нерухомості, що є порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР джерелом сплати бюджетного відшкодування є загальні доходи Державного бюджету України.

Згідно з п. 1 ст. 14 Закону України № 1251-ХІІ від 25.06.1991 року «Про систему оподаткування» податок на додану вартість - є загальнодержавним. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України визначається згідно з законами України.

Відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, відповідно до п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України.

Податковий орган у касаційній скарзі правильно зазначив, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту віншування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в ціні товару.

Суди при розгляді адміністративної справи не перевірили те, що реконструкцію об'єктів нерухомості за договором Товариству не здійснено, а Товариством не пред'являлися вимоги щодо здійснення реконструкції і ним не була отримана економічна вигода (прибуток) від зазначеної господарської операції.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону № 283/97-ВР від 22.05.1997 року зі змінами та доповненнями) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У акті перевірки податковий орган зазначив, що Товариство здійснювало господарську діяльність (будівельно-монтажні роботи) без отримання відповідного дозволу.

Згідно з ст. 29 Закону України № 1699-ІІ від 20.04.2000 року «Про планування і забудову територій» дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення, технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, відповідно до затвердженої проектної документації підключення інженерних мереж та споруд.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Таким чином проведена передплата підприємством за реконструкцію об'єктів нерухомості без їх фактичного виконання, не має статусу «господарської операції» у відповідності до вимог ст. 1 Закону України № 996-ХІV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, суди при розгляді адміністративної справи не перевірили, що Товариство просить стягнути з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за податковими деклараціями за січень 2007 року, які не були визнані недійсними чи скасованими у передбаченому законом порядку та не були предметом оскарження у справі № 2а-2881/11/1070.

Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

Враховуючи викладене, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасувати, адміністративну справу направити до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Маринчак Н.Є.

Юрченко В.П.