Ухвала суду № 50800575, 08.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"08" вересня 2015 р. № К/800/24073/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Альпо» на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015у справі №819/1872/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альпо» доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області проскасування податкової вимоги,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альпо» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкову вимогу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області №137-15 від 10.07.2013.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2013 у даній справі, задоволено позов та скасовано податкову вимогу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області №137-15 від 10.07.2013.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015, скасована постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2013, та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем винесено податкову вимогу від 10.07.2013 №137-15, згідно якої сума податкового боргу позивача з податкового зобов'язання податку на додану вартість станом на 09.07.2013 становить 183944,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав необґрунтованим прийняття відповідачем спірної вимоги з тих підстав, що станом на 10.07.2013 у позивача було відсутнє узгоджене податкове зобов'язання, а відтак податковий орган не мав права виносити оспорювану вимогу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки відшкодування податку на додану вартість позивачу було здійснено за рішенням суду без висновку та довідок податкового органу, тобто з порушенням процедури, тому за умови відсутності переплати таке відшкодування сформувало недоїмку, тобто не сплату податкових зобов'язань, внаслідок чого оспорювана вимога є законною.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач не подавав до контролюючих органів податкової чи митної декларації, у яких самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 183944,81 грн. Податковим органом названа сума податку на додану вартість не визначалась. Податкові повідомлення-рішення не виносились.

Водночас, згідно даних виписки Державної казначейської служби України №11 від 03.07.2013 в КОР платника ТОВ «Альпо» проведено облікову операцію «Відшкодування за рішенням суду ПДВ без висновку та довідок ДПА по декларації після 01.07.2005» на суму 184317,00 грн. згідно виконавчого листа суду від 14.06.2010 по справі №15а/85-1710 про стягнення податку на додану вартість стягувачу - ТОВ «Альпо».

За результатом проведеного відшкодування із державного бюджету суми податку на додану вартість в розмірі 184317,00 грн. податковим органом здійснено відповідне відображення у обліковій картці платника податків.

В той же час, апеляційний суд прийшов до висновку, що, оскільки відшкодована сума податку на додану вартість в розмірі 184317,00 грн. вже брала участь у погашенні зобов'язань платника ПДВ за результатами діяльності в попередніх періодах, тому після виконання рішення суду та з урахуванням наявної переплати з платежу «ПДВ» станом на 02.07.2013 в розмірі 372,19 грн. виник податковий борг у розмірі 183944,81 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованим такий висновок суду апеляційної інстанції, оскільки, по-перше, відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова вимога це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

По-друге, податковий борг, в силу приписів пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що податковий орган, визначивши позивачу податковий борг в розмірі 183944,81 грн., який обчислений шляхом віднімання суми переплати в розмірі 372,19 грн. наявної станом на 02.07.2013 від суми податку на додану вартість, що була відшкодована позивачу з державного бюджету за рішенням суду в розмірі 184317,00 грн., фактично в автоматичному порядку повторно нарахував відшкодовану суму податку, як узгоджене податкове зобов'язання.

В касаційній скарзі податковий орган доводить про відсутність суми боргу платнику податку, посилаючись на дані облікової картки платника податку, та зазначаючи, що оскільки, щоразу після проведення кожної із декларацій (№ 232835 від 20.11.2007 р., № 260324 від 21.01.2008 р., № 307674 від 20.02.2008 р. в КОР виникла переплата З1 (тобто, переплата, яка виникає після занесення до карток особових рахунків платників з декларації за звітний період суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на поточний рахунок платника).

З цього приводу, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що виплата позивачу державним казначейством суми 184317, 00 грн. здійснена на виконання постанови Господарського суду Тернопільської області від 26.11.2008 р.(яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2012 р.), якою визнано що ця сума є заборгованістю з бюджетного відшкодування за жовтень, грудень 2007 р., січень 2008р. з ПДВ. Тобто, на момент винесення рішення, судом враховано всі вищезазначені податкові декларації, які подавались саме за період, за який виникла заборгованість з відшкодування суми ПДВ. Фактично, податковий орган не погоджується з рішенням суду, яким стягнуто вказану заборгованість. Інших доказів на підтвердження законності спірної вимоги податковим органом не надано. Доводи про порушення процедури виконання рішення суду не є підставою для поновлення виплаченої суми в обліковій картці.

Підсумовуючи наведене в сукупності, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпо» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2013.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош