Постанова № 50799378, 15.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа№ 911/1818/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Попова О.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Аромат» на рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2015 (суддя Карпечків Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛТД»

до Дочірнього підприємства «Аромат»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК ЛТД» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2015 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.09.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання на вказану дату не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням, що міститься в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не надав.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, прийшов до висновку про достатність наявних матеріалів справи для розгляду скарги за відсутності представника відповідача та встановив наступне:

01.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК ЛТД" та Дочірнім підприємством «Аромат» в особі філії "Сир" був укладений договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 12.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662 - 97, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Зважаючи на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України поставлений товар в повному обсязі оплачений не був, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення суми основного боргу.

Відповідач, не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції та заперечуючи проти заявлених вимог в суді апеляційної інстанції, мотивує це тим, що надані позивачем видаткові накладні в підтвердження здійснення поставки товару не мають доказової сили з огляду на приписи ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вище встановлено господарським судом, фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки тому спірні відносини, регулюються згідно з п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, позивачем умови договору зі свого боку виконані в повному обсязі, а саме здійснено поставку товару, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін видатковими накладними: № 15 від 31.01.2014 на суму 317251,42 грн.; № 37 від 28.02.2014 на суму 372855,46 грн.; № 110 від 31.03.2014 на суму 516979,75 грн.; № 187 від 30.04.2014 на суму 430875,15 грн.; № 224 від 31.05.2014 на суму 403954,97 грн.; № 272 від 30.06.2014 на суму 385201,55 грн.; № 329 від 31.07.2014 на суму 397391,49 грн.; № 373 від 31.08.2014 на суму 337014,28 грн.; № 417 від 30.09.2014 на суму 372224,19 грн.; № 485 від 31.10.2014 на суму 402319,77 грн.; № 530 від 30.11.2014 на суму 404078,65 грн.; № 589 від 31.12.2014 на суму 423422,26 грн.; № 7 від 21.01.2015 на суму 279809,83 грн. на загальну суму 5043378,77 грн.

Крім того, факт поставки товару та отримання його відповідачем підтверджується товарно-транспортними накладними, підписаними вповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками та довіреностями, копії яких містяться в матеріалах справи.

До того ж факт отримання товару відповідачем від позивача підтверджується листом відповідача № 5-1 від 26.01.2014, яким останній просив позивача погодити відтермінування оплати за поставлене відповідачу молоко.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товаротранспортній накладній (п. 1.4 договору).

Загальна ціна на товар, поставлений за даним договором, складається по закінченні терміну дії договору на підставі первинної бухгалтерської документації (п. 2.2 договору).

Відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, розрахувався частково, у зв'язку з чим за ним станом на 26.01.2015 рахувалась заборгованість перед позивачем на загальну суму 732793,43 грн.

26.01.2015 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 23 від 24.01.2015, яка отримана останнім 29.01.2015, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення, з вимогою погасити існуючий борг в сумі 732793,43 грн.

Відповідач надіслав на адресу позивача відповідь № 5-1 від 26.01.2015 року, якою підтвердив борг в сумі 732793,43 грн. та просив про відтермінування сплати коштів за поставлене молоко, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

Проте, відповідач вказану вимогу задовольнив лише частково, перерахувавши 05.02.2015 на розрахунковий рахунок позивача 300000 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача (копія наявна в матеріалах справи).

Відтак, станом на момент розгляду спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 403252,37 грн., що також відображено в акті звірки взаєморозрахунків за період 01.04.2015 по 17.04.2015, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим їх печатками, що свідчить про погодження відповідачем існуючого розміру заборгованості.

У відповідності до п. 4.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна. Отже, видаткова накладна є документом, що підтверджує виникнення у відповідача грошового зобов'язання.

Згідно із п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Зважаючи на все вище зазначене, Господарський суд Київської області правомірно дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки товару відповідачеві на виконання умов договору № 12 та факту існування боргу відповідача перед позивачем та його неоплати у сумі 403252,37 грн., а отже вимога про його стягнення є обґрунтованою.

Крім того, позивачем ставилася вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору останнім, зокрема: пеню в розмірі 48185,62 грн., 3% річних в розмірі 3006,01 грн. та інфляційні втрати в сумі 67231,85 грн.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктом 4.2 договору за несвоєчасне понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних проведено виходячи із фактичних сум заборгованості, що існували на відповідні дати, таким чином, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафних санкцій, наданого позивачем суду першої інстанції, колегія суддів знаходить його обґрунтованим та арифметично вірним, відповідаючим всім чинним нормам законодавства України, що регулюють порядок нарахування санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання, а тому вимога позивача про стягнення заявлених сум штрафних санкцій правомірно була задоволена місцевим судом, у розмірах, визначених позивачем.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи викладені апелянтом в апеляційній скарзі спростовуються всім вище зазначеним, та письмовими доказами, копії, яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛТД», а тому апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Аромат» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Аромат» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2015 у справі № 911/1818/15- без змін.

Матеріали справи № 911/1818/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко