Рішення № 50798815, 14.09.2015, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р. Справа № 925/1087/15

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Бойко Ю.В.,

за участю представника відповідача Шкарбута Л.С. - за довіреністю, представник позивача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до державного підприємства "Іваньківський цукровий завод"

про стягнення 847 047 грн. 77 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 847 047 грн. 77 коп., зокрема 804 358,02 грн. інфляційних втрат, 42 689,75 грн. три проценти річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати коштів за поставлений природний газ відповідно до Договору № 02/11/11- 76 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 в період з 12.06.2014 по 28.05.2015. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу природного газу в листопаді 2011 року та поставив газ на загальну суму 6 710 960,10 грн., проте в порушення п. 6.1. договору відповідач не здійснив остаточний розрахунок за спожитий природний газ протягом 3 днів з дати підписання акту приймання-передачі природного газу і прострочення сплати коштів триває протягом тривалого часу, тому на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, у заявлених в позові сумах.

У відзиві на позовну заяву відповідач повністю заперечив проти позову з тих підстав, що господарським судом прийняте рішення по спору між цими ж сторонами про стягнення боргу, індексу інфляції та трьох процентів річних, тобто судом вирішено спір між цими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, тому просить припинити провадження у даній справі; крім цього, відповідач вважає, що позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, оскільки загальний строк позовної давності до вимоги про стягнення коштів за несплату боргу за наданий у листопаді 2011 року природний газ за Договором сплив ще 03.01.2015, а позивач звернувся з даним позовом 26.06.2015, у зв'язку з чим відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог позивача та відмовити позивачу в задоволенні позову; розрахунки позовних вимог позивачем виконані неправильно, оскільки у розрахунках зазначені різні суми боргу, по яких здійснювались нарахування інфляційних і 3 процентів річних та вказані неправильні (завищені) індекси інфляції, що відповідно призвело до збільшення суми інфляційних втрат, справжня сума заборгованості становить 823780,72, оскільки позивачем не враховані деякі суми, що були перераховані відповідачем.

У судовому засіданні:

представник позивача підтримав позов у заявленій сумі, заперечив проти доводів відповідача у відзиві на позов, стверджуючи, що розрахунки виконані вірно, суми заборгованості вказані правильно, всі перераховані відповідачем кошти враховані, позовна давність позивачем не пропущена, оскільки період прострочення у розрахунках позивача розпочато з 12.06.2014, тобто з наступної дати після періоду, за який стягнуті кошти з відповідача рішенням господарського суду у справі № 925/1896/14;

представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилалася на доводи і міркування, викладені у відзиві на позовну заяву і у письмових поясненнях від 08.09.2015, та стверджувала, що розрахунки позивача неправильні, оскільки вказані в них суми не відповідають фактичній заборгованості на кожну дату, позивач вказує борг з індексом інфляції і на цю суму нараховує знову індекс інфляції, що суперечить закону, позовні давність позивачем пропущена, тому просила повністю відмовити у позові.

У судовому засіданні 14.09.2015 оголошена вступна та резолютивна частини рішення суду відповідно до статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників у судовому засіданні, суд встановив таке.

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець за договором, позивач у справі) та державне підприємство "Іваньківський цукровий завод" (Покупець за договором, відповідач у справі) уклали договір купівлі - продажу природного газу № 02/11/11-76 від 30 вересня 2011 року (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у період з 01 жовтня 2011 року по 30 листопада 2011 року природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється протягом 3 днів з дати підписання акту приймання-передачі природного газу

На виконання Договору протягом листопада 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 6 710 960 грн. 10 коп., що підтверджено у акті приймання - передачі природного газу від 27.12.2011, однак відповідач здійснив розрахунок за нього не в повному обсязі та з порушенням строків розрахунків, встановлених умовами Договору.

Борг за отриманий відповідачем природний газ по акту приймання - передачі природного газу від 27.12.2011 стягнутий на користь позивача рішенням господарського суду Черкаської області від 24.05.2012 у справі № 04/5026/407/2012 та вказаним рішенням стягнуто з відповідача три проценти річних і інфляційні втрати по травень 2012 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.12.2014 у справі № 925/1896/14 з ДП "Іваньківський цукровий завод" стягнуто на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" три проценти річних та інфляційні втрати по 11.06.2014 за прострочення сплати боргу за природний газ, отриманий відповідачем у листопаді 2011 року.

Оскільки станом на момент подання даного позову відповідач не сплатив борг за отриманий природний газ у листопаді 2011 року, тому позивач пред'явив до стягнення з відповідача 42 869,75 грн. три проценти річних за період з 12.06.2014 по 28.05.2015 та 804 358,02 грн. інфляційних втрат за прострочення розрахунку з червня 2014 по квітень 2015 року, тобто за наступні періоди прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими до часткового задоволення, з огляду на таке.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.05.2012 у справі № 04/5026/407/2012, що набрало законної сили, стягнуто з державного підприємства "Іваньківський цукровий завод" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість за поставлений у листопаді 2011 року природний газ відповідно до договору купівлі - продажу природного газу № 02/11/11-76 від 30.09.2011 і стягнуто три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по 21.05.2012 та інфляційні втрати по травень 2012 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.12.2014 у справі № 925/1896/14, що також набрало законної сили, з ДП "Іваньківський цукровий завод" стягнуто на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" три проценти річних та інфляційні втрати по 11.06.2014 за прострочення сплати боргу за природний газ, отриманий по акту від 27.12.2011.

Вказаними рішеннями суду встановлені обставини укладення сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 02/11/11-76 від 30.09.2011, передачі позивачем та отримання відповідачем природного газу на суму 6 710 960 грн. 10 коп., що підтверджено актом приймання - передачі природного газу від 27.12.2011, наявність у відповідача простроченої заборгованості за Договором та несплату відповідачем позивачу боргу за отриманий природний газ станом на 11.06.2014.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене вище, обставини, встановлені рішеннями господарського суду Черкаської області від 24.05.2012 у справі № 04/5026/407/2012 та від 09.12.2014 у справі № 925/1896/14, що набрали законної сили, не потребують повторного доказування під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В статті 625 Цивільного кодексу України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором, не перерахував позивачу кошти в установлений Договором строк, заборгованість відповідача частково погашалася, у розрахунку позивача суми погашення заборгованості відображені вірно.

Доводи відповідача про погашення ним заборгованості в більшій сумі спростовані представником позивача у судовому засіданні та не підтверджені відповідачем. Із розрахунку позивача вбачається, що всі перераховані відповідачем суми направлені на погашення заборгованості по Договору в порядку черговості, зокрема з урахуванням виконання попередніх судових рішень, що названі вище.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Якщо зобов'язання виконане не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таку правову позицію викладено у Постановах Верховного суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох процентів річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем відповідає його праву, встановленому в статті 625 Цивільного кодексу України.

Однак розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат виконані позивачем невірно, оскільки, як вбачається із розрахунків позивача, останнім днем кожного періоду, за який нараховуються три проценти, позивач вказує дату сплати чергового платежу, тобто фактично позивач нараховує три проценти річних також і на перераховану суму, в результаті чого належна до сплати сума трьох процентів річних позивачем безпідставно завищена: з відповідача належить стягнути три проценти річних за прострочення розрахунку в період з 12.06.2014 по 28.05.2015 в сумі 42 592,43 грн.

В розрахунку інфляційних втрат позивач безпідставно нараховує індекс інфляції на суму боргу з урахуванням індексу інфляції за попередній період, однак такий порядок розрахунку інфляційних втрат не передбачений чинним законодавством. В результаті належного перерахунку судом встановлено, що з відповідача належить стягнути на користь позивача 589 614,76 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з червня 2014 року по квітень 2015 року, тобто в заявлений позивачем період.

Суд вважає обгрунтованими доводи представника позивача про те, що позовна давність ним не пропущена, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В пунктах 3.4., 4.3. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Виходячи з викладеного, оскільки позивач пред'явив позовні заяви про стягнення з відповідача боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, тому перебіг позовної давності щодо вказаних вимог перерваний і строк позовної давності розпочатий заново після пред'явлення позовної заяви у справу № 925/1896/14. З викладеного у частині 2 статті 264 ЦК України випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення лише частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. Оскільки законом передбачено можливість сплати (стягнення) встановленого індексу інфляції і трьох процентів річних за прострочення сплати грошового зобов'язання як одночасно із основним боргом, так і кожну вимогу окремо, тому вимога про сплата індексу інфляції та/чи трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ст. 625 ЦК) є окремими вимогами, тому пред'явлення позову про стягнення трьох процентів річних чи індексу інфляції за певний період перериває перебіг позовної давності щодо такої вимоги в подальшому.

Судом встановлено, що три проценти річних та інфляційні втрати нараховані позивачем за наступний період, який не був врахований у попередніх рішеннях, тобто рішення про стягнення вказаних сум за названий позивачем період прострочення не приймалося, тому підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.

З огляду на викладені обставини, подані документи і норми законодавства, господарський суд приходить до висновку, що з відповідача належить стягнути на користь позивача три проценти річних в сумі 42 592 грн. 43 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 12.06.2014 по 28.05.2015 та 589 614 грн. 76 коп. інфляційних втрат з червня 2014 по квітень 2015 року.

На підставі статті 49 ГПК України з відповідача підлягають відшкодуванню позивачу, пропорційно розміру задоволених вимог, понесені останнім витрати на сплату судового збору сумі 12 644 грн. 14 коп.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Іваньківський цукровий завод" (Черкаська область, Маньківський район, с. Іваньки, вул. Заводська, буд. 1, ідентифікаційний код 32741501) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) - 42 592 грн. 43 коп. (сорок дві тисячі п'ятсот дев'яносто дві гривні 43 копійки) три проценти річних, 589 614 грн. 76 коп. (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 76 копійок) інфляційних втрат, 12 644 грн. 14 коп. (дванадцять тисяч шістсот сорок чотири гривні 14 копійок) судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 21.09.2015 (перший робочий день після вихідних).

Суддя А.Д. Пащенко