Рішення № 50797623, 14.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2015Справа №910/14968/14

За позовомПрокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоПриватного підприємства "Сім - Альянс"провизнання права власності

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від прокуратури: Жовтун Н.Б. (посв. № 019901);

від позивача: Тетерятник О.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Станицький О.Б. - представник за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сім - Альянс" про визнання права власності на наступні об'єкти нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "в", нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "г" у Деснянському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за позивачем зареєстроване право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1, які є самовільно збудованими, оскільки земельна ділянка під будівництво не відводилась. А тому, з урахуванням того, що перебування земельної ділянки в незаконному користуванні відповідача порушує майнові інтереси держави, позбавляє можливості здійснювати повноваження щодо користування та розпорядження майном, на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, прокурор просив визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Чорної Л.В., суддів: Кропивної Л.В.,

Пашкіної С.А.), позов задоволено, визнано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 скасовано, а справу № 910/14968/14 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У постанові від 23.07.2015 суд касаційної інстанції вказав на те, що всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, при прийнятті судових актів суди не проаналізували ні декларацій про початок робіт, ні декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які зареєстровані Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 30.04.2014, ні інформаційній довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.2014 за №24151114, не дали їм належної правової оцінки в контексті виникнення права власності на новостворене майно. Вказані доводи заявлялися відповідачем, але суди не дали їм належної правової оцінки. Також судами не перевірялося питання про те, чи звертався відповідач до позивача із заявою про надання земельної ділянки в орендне користування чи у власність, а у випадку відмови - чи є законною така відмова.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2015, на підставі ст. 86 ГПК України, справу №910/14968/14 прийнято до провадження суддею Грєховою О.А. та призначено справу до розгляду на 14.09.2015.

В судовому засіданні 14.09.2015 прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

У свою чергу представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.09.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.02.14 у справі №754/729/14-ц позов ПП "Сім-Альянс" до ОСОБА_6 задоволено частково, визнано за вказаним підприємством право власності на нежитлові будівлі площею 123 кв.м. літ. "а", площею 131 кв.м літ. "б", площею 123 кв.м. літ. "в", площею 127 кв.м. літ. "г", за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного судового рішення за ПП "Сім-Альянс" зареєстровано право власності на вказані об'єкти, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.2014 за №24151114.

Вважаючи вказане вище нерухоме майно самочинно збудованим, прокурор на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України звернувся із даним позовом про визнання права власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради як власника земельної ділянки.

Так, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування (ст. 26).

При цьому, відповідно до п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється (ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Суд зазначає, що нерухомість належить до такої групи матеріальних речей, які набувають режиму об'єкта цивільних прав не лише в силу їх фізичного створення, а також у зв'язку з визнанням їх юридичного існування, яким для нерухомих речей є прийняття їх в експлуатацію і здійснення державної реєстрації (абз. 2, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК).

Тобто, враховуючи норми чинного законодавства і зокрема положення статей 182, 331, 334 ЦК України основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.

Законом № 1952-ІV «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Об'єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4 Закону № 1952-ІV«Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в ст. 28 Закону № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно визначення ч. 2 ст. 28 Закону № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Також, відповідно до абзацу 7 п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду міста Києва №22-ц/796/10329/2014 від 11.11.2014 відмовлено ПП "Сім-Альянс" у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_6 про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення.

Тобто, підстава для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно відпала у зв'язку зі скасуванням в судовому порядку.

Разом з цим, із листа Департаменту земельних ресурсів КМДА №057023-6780 від 18.07.2014 вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_1, на якій розміщені нежитлові будівлі, у власність чи користування відповідачу не передавалась та за цією юридичною особою не обліковується. Вказана земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування нею, у підприємства відсутні.

Відповідачем також не подано суду доказів на підтвердження звернення до позивача із заявою про передачу йому земельної ділянки на АДРЕСА_1 у власність чи користування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач користується земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та на якій розташовані спірні нежитлові будівлі за відсутності законних підстав.

Разом з тим, незаконно займаючи земельну ділянку, відповідач 24.03.2014 у Державній архітектурно-будівельній інспекції України зареєстрував Декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових будівель під магазин.

Згідно декларацій про початок виконання будівельних робіт, відповідач розпочав реконструкцію нежитлових будівель ІІ категорії складності площею 123 кв. м, 131 кв. м, 123 кв. м, 127,5 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 під літерами «А», «Б», «В», «Г» відповідно.

30.04.2014 у Державній архітектурно-будівельній інспекції України відповідач зареєстрував Декларації про готовність обєкта до експлуатації з реконструкції нежитлових будівель під магазин на АДРЕСА_1 під літерами «А», «Б», «В», загальною кошторисною варістю 51198,75 грн., 54528, 75 грн., 51198,75 грн., відповідно.

При цьому, відомості про вартість нежитлової будівлі під магазин на АДРЕСА_1 під літерами «Г» у матеріалах справи відсутні.

В силу ч. 9 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на нього.

Офіційне набуття права власності на новостворений (реконструйований) об'єкт нерухомості на підставі ст. 331 Цивільного кодексу України можливе лише при дотриманні встановленого Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядку (відведення земельної ділянки; затвердження проектної документації; прийняття об'єкта в експлуатацію) та оформлення на нього права власності.

Проте, доказів здійснення проектування і будівництва спірного нерухомого майна на відведеній йому у власність чи користування земельній ділянці, а також доказів дотримання вищенаведеного порядку здійснення будівництва, передбаченого ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідач суду не надав і в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому, слід зауважити, що положення ст. 331 Цивільного кодексу України визначають загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас поняття "самочинне будівництво", а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване майно визначені у ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Таким чином, із вищенаведеного випливає, що право власності на збудований (реконструйований) об'єкт не може бути оформлено за правилами ст. 331 Цивільного кодексу України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а може бути визнано (як вимагає прокурор) лише за правилами ст. 376 Цивільного кодексу України як на самочинне будівництво.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Тобто, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що спірне майно, право власності на яке просить визнати прокурор, є самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України, оскільки земельна ділянка під будівництво позивачу не відводилась.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, на підставі вказаної норми право власності може бути визнано лише на нерухоме майно.

Разом з тим, як вбачається, з декларації про готовність об'єкта до експлуатації, техніко-економічні показники реконструйованого об'єкта наступні: несучі конструкції - стіни - алюмінієвий стіновий профіль, склопакети.

Тобто, спірні нежитлові будівлі мають ознаки тимчасових, некапітальних споруд.

Докази на підтвердження здійснення реконструкції саме об'єктів нерухомості на АДРЕСА_1 сторонами не надано.

За вказаних обставин, за відсутності доказів здійснення відповідачем реконструкції об'єктів нерухомості, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на об'єкт самочинного будівництва на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України як власника земельної ділянки.

При цьому, застосування норми ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України можливе лише за умови, якщо таке визнання права власності не порушує права інших осіб.

Як зазначав відповідач, він здійснив реконструкцію нежитлових приміщень, які отримав у власність від третіх осіб на підставі договору купівлі-продажу торговельних кіосків та торговельного павільйону. Тобто, на підставі договору став власником придбаних торговельних об'єктів. Також, з Декларацій про прийняття об'єкту в експлуатацію підтверджується вартість здійсненої реконструкції спірних об'єктів за рахунок відповідача.

Тобто, визнання за позивачем права власності на спірні нежитлові споруди призведе до порушення прав відповідача в частині здійснення витрат на їх придбання у третіх осіб та здійснення поліпшень у вигляді реконструкції.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відмову в позові про визнання за територіальною громадою міста Києва спірних нежитлові споруд, що розташовані на АДРЕСА_1.

Разом з тим, за змістом положень розділу ІІІ Земельного кодексу України, правами на землю є: право власності; право користування землею (право постійного користування і право оренди); право земельного сервітуту; право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.

Підстави набуття права на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу України, згідно із якою громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення до Київської міської ради для отримання рішення про передачу (надання) земельної ділянки у користування відповідача, тобто не доведено існування у відповідача прав на земельну ділянку у встановленому Земельним кодексом України порядку, оскільки рішення Київської міської ради про затвердження проекту землеустрою та надання відповідачу земельної ділянки у власність чи користування в установленому Земельним кодексом України порядку не приймалося, відповідний договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладено.

Тоді як, відсутність у позивача прав на відповідну земельну ділянку за умов її фактичного використання під розміщення нежитлових споруд може бути підставою для заявлення позивачем позову в порядку ч. 2. ст. 152 Земельного кодексу України, якою передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.09.15

Суддя О.А. Грєхова