Ухвала суду № 50775768, 14.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1951/14 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/4864/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника Львівського обласного клінічного діагностичного центру - Левчука В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського обласного клінічного діагностичного центру на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського обласного клінічного діагностичного центру про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, -

в с т а н о в и л а:

25 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до відповідача про скасування наказу Львівського обласного клінічного діагностичного центру (далі - ЛОКДЦ) від 29 січня 2014 року № 26 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Свої вимоги мотивувала тим, що її було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, а саме за невиконання розпоряджень головного лікаря від 24.10.2013 року № 08, від 12.12.2013 року № 14, від 18.12.2013 року № 15 та наказу від 27.01.2014 року № 25 «Про попередження ОСОБА_3 за неналежне виконання розпоряджень та наказів головного лікаря та повторне зобов'язання виконати вимоги наказу та розпорядження», оскільки такі винесені з перевищенням наданих законом повноважень, не відповідають вимогам чинного законодавства України і порушують її законні інтереси та право на працю. Зазначила, що працює у Львівському обласному клінічному діагностичному диспансері з 01.02.2007 року по даний час на посаді бухгалтера спеціаліста 1-ої категорії, і при прийнятті на роботу нею подавалася автобіографія установленого зразка. Однак без наявних на це підстав, передбачених трудовим законодавством України, її посадовою інструкцією чи іншими правилами внутрішнього трудового розпорядку, зазначеними розпорядженнями та наказом головного лікаря, її було зобов'язано повторно заповнити Автобіографію та подати її начальнику відділу кадрів вказавши, зокрема дані про те, чи перебуває вона у родинних стосунках з головним бухгалтером установи. Незважаючи на незаконну вимогу адміністрації роботодавця, на виконання цих вимог нею було заповнено автобіографію у відповідності до вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», а також неодноразово надано письмові пояснення на ім'я головного лікаря про те, що вона, як бухгалтер не являється суб'єктом корупційної відповідальності, і на неї не поширюються положення Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Також у неї вимагають персональні дані, які надаються за згодою особи, а не в наказовому порядку. Однак відповідачем вказані обставини до уваги взяті не були. Наказом від 27.01.2014 року № 25 вимагалося у неї подати автобіографію затвердженого зразка наказом головного лікаря від 25.11.2013 року № 105, з яким її ознайомлено не було. Таким чином вважає, що оскільки вимога про повторне заповнення автобіографії працюючим працівником була незаконною, а роботодавець не вправі примушувати працівника до вчинення дій, що не відповідають вимогам трудового законодавства, а також не випливають із її трудових обов'язків, а відтак її відмова виконувати незаконні розпорядження не може розцінюватися як порушення трудових обов'язків, тому дисциплінарне стягнення до неї застосовано незаконно. Одночасно зазначає, що невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов'язаних з виконанням трудової функції, не може тягнути за собою застосування юридичної відповідальності у виді дисциплінарного стягнення. Крім цього вважає, що обов'язковою ознакою дисциплінарного правопорушення є настання шкідливих наслідків, однак її діями внаслідок невиконання незаконного розпорядження відповідача такі спричинені не були, а тому просила задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Львівського обласного клінічного діагностичного центру від 29 січня 2014 року № 26 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3».

Стягнуто з Львівського обласного клінічного діагностичного центру на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення суду оскаржив Львівський обласний клінічний діагностичний центр, вважає його незаконним. Зазначає, що невірним є твердження позивачки про відсутність у роботодавця права витребовувати у працівника автобіографічні дані, оскільки наявність автобіографії у особовій справі працівника передбачена наказом Державного комітету архівів України № 16 від 16.03.2001 року «Про затвердження Правил роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій». Вважає також невірним твердження позивачки про те, що обмеження щодо роботи близьких осіб не поширюється на осіб, які працюють в галузі охорони здоров`я, оскільки позивачка виконуючи роботу бухгалтера в медичній установі працює в галузі «економіка». Звертає увагу на те, що суд дійшов до помилкового висновку про те, що порушення трудової дисципліни позивачкою полягає у неподанні нею належним чином оформленої автобіографії до відділу кадрів ЛОКДЦ, оскільки з Наказу № 26 вбачається, що позивачці було оголошено догану за невиконання розпоряджень/наказів Центру. Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 рокута ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ОСОБА_3 будучи належним чином повідомлена, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення їй поштового відправлення (а.с. 71), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, причину своєї неявки суду не повідомила, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівського обласного клінічного діагностичного центру - Левчука В.І.,перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01.02.2007 року і по даний час працює на посаді бухгалтера першої категорії адміністративно-господарської частини Львівського обласного клінічного діагностичного центру.

Розпорядженням головного лікаря Львівського обласного клінічного діагностичного центру від 24 жовтня 2013 року № 08, на виконання вимог чинного антикорупційного законодавства, з метою виявлення та усунення (у разі виявлення) порушень приписів Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», зобов'язано бухгалтера ОСОБА_3 невідкладно заповнити відповідно до взірця, що знаходиться у начальника відділу кадрів ЛОКДЦ, графу «Автобіографія» особистого листка по обліку кадрів, та до 17.00 год. 24.10.2013 року подати у письмовій формі на ім'я головного лікаря ЛОКДЦ пояснюючу записку, якою повідомити чи перебуває вона у родинних стосунках із головним бухгалтером ОСОБА_5 (а.с. 5, 60 том 1).

У зв'язку із подачею позивачкою автобіографії без зазначення ряду відомостей, обов'язкових для такого документу, іншими розпорядженнями - від 12.12.2013 року № 14 (а.с. 7, 61 том 1) ОСОБА_3 повторно зобов'язано подати до 16.00 год. 12.12.2013 року у відділ кадрів автобіографію встановленого взірця (згідно наявного у відділі кадрів та примітки до нього), а від 18.12.2013 року № 15 (а.с. 9, 62 том 1) зобов'язано подати до 15.00 год. 18.12.2013 року письмові пояснення про причини невиконання письмових розпоряджень головного лікаря. Такі пояснення позивачкою подано головному лікарю 18.12.2013 року за № 78 (а.с. 10, 58 том 1).

Наказом Львівського обласного клінічного діагностичного центру від 27.01.2014 року № 25 (а.с. 63 том 1) попереджено позивачку про дисциплінарну відповідальність за невиконання наказів та розпоряджень головного лікаря, повторно зобов'язано виконати вимоги розпорядження від 12.12.2013 року, а саме написати (власноручно) автобіографію, з урахуванням зауважень до неї та подати її до відділу кадрів Центру протягом 2-х робочих днів з часу ознайомлення її зі змістом цього наказу. З наказом ОСОБА_3 ознайомлена під розписку 27.01.2014 року.

Наказом Львівського обласного клінічного діагностичного центру від 29.01.2014 року № 26 за порушення трудової дисципліни, приписів ст. ст. 21, 139 КЗпП України, п.п. 2.4.6 п. 2.4 розділу 2 Колективного договору укладеного між адміністрацією та профкомом Центру, п. 2.3 Правил внутрішнього розпорядку Центру, внаслідок невиконання розпоряджень головного лікаря та наказу від 27.01.2014 року № 25, позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану (а.с. 64 том 1).

З наведеного убачається, що порушення трудової дисципліни позивачкою полягало у неподанні належним чином оформленої автобіографії до відділу кадрів ЛОКДЦ.

Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Крім цього, згідно п. 2 ст. 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Львівського обласного клінічного діагностичного центру, затвердженого 02.12.2010 року на конференції трудового колективу Львівського обласного клінічного діагностичного центру, працівники Центру зобов'язані суворо дотримуватися дисципліни праці, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчасно і ретельно виконувати розпорядження адміністрації.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у виді догани.

В той же час, згідно положень ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов'язки, характеру порушення, шкідливих наслідків, причинного зв'язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3 ст. 149 КЗпП України).

В ході судового розгляду безспірно встановлено, що під час прийняття на роботу позивачкою подавався роботодавцю вичерпний перелік документів необхідних для прийняття на займану посаду.

Крім цього, на виконання розпоряджень головного лікаря від 24.10.2013 року № 08 та від 12.12.2013 року № 14 нею заповнювалися та подавалися відповідачу автобіографії від 28.11.2013 року та 12.12.2013 року відповідно (а.с. 55, 56 том 1).

Однак, ні положеннями законодавства про працю України, ні Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Львівського обласного клінічного діагностичного центру, не передбачено можливості покладати роботодавцем на працівників, які уже перебувають у трудових відносинах із ним, обов'язку щодо повторного заповнення та подання автобіографій та затверджувати взірці «Автобіографій» з передбаченими в ній обов'язковими пунктами щодо надання певних автобіографічних даних. Такі повноваження головного лікаря не випливають і з статуту Львівського обласного клінічного діагностичного центру (а.с. 39-48 т. 1).

В судовому засіданні районного суду представник відповідача вказані обставини жодними доказами в порядку ст. 60 ЦПК України не спростував, обґрунтовував свою позицію тим, що такі повноваження головного лікаря випливають із принципу єдиноначальності головного лікаря передбаченого статуту Центру, і зумовлені необхідністю недопущення порушення працівниками Львівського обласного клінічного діагностичного центру приписів Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», зокрема в частині недопущення підпорядкування працівників в межах однієї установи родичам, чи близьким їм особам. Але, такі посилання не ґрунтуються на положеннях закону.

Одночасно суд першої інстанції врахував, що дійсно особи, зазначені у підпунктах "а", "в" - "ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Статтею 4 названого Закону наведено перелік осіб, які являються суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення із обов'язковою ознакою наявності у цих осіб повноважень на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Однак, в ході судового розгляду в районному суді встановлено, і дані обставини визнав представник відповідача, що позивачка перебуваючи на посаді бухгалтера Львівського обласного клінічного діагностичного центру функцій держави або місцевого самоврядування не виконувала, і такі не входять до складу її трудових обов'язків.

За таких обставин, оскільки у позивачки, як уже працюючого працівника Львівського обласного клінічного діагностичного центру на час видачі зазначених розпоряджень та наказів, був відсутній обов'язок щодо подачі автобіографії, а у головного лікаря Центру - повноваження вимагати у працівників повторної подачі автобіографій, а також затверджувати взірці таких автобіографій, і позивачка займаючи посаду бухгалтера ЛОКДЦ не виконувала функцій держави або місцевого самоврядування, відтак районний суд прийшов до вірного переконання про відсутність в її діях порушень трудової дисципліни внаслідок неналежного виконання розпоряджень та наказів головного лікаря щодо подачі автобіографії затвердженого головним лікарем зразка. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачку було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності з цих підстав, у зв'язку із чим правильно визнав незаконним та скасував наказ від 29 січня 2014 року № 26, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, були належним чином досліджені судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Львівського обласного клінічного діагностичного центру - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.