Ухвала суду № 50775594, 25.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7301/13 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/2068/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.

при секретарі: Щербай В.П.,

з участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 17583,00 грн. та судові витрати (а.с.2-3).

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2.

У поданій апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення неповно зясовано обставини, які мають важливе значення у справі та порушено норми матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що, на його думку, відносини, які виникли між ним та відповідачем є договірними та регламентовані ст.1046 ЦК України. Вважає покликання суду першої інстанції на ст.1053 ЦК України та висновок про те, що кошти фактично не передавались такими, що не відповідають обставинам справи. Крім того, вказує, що на його думку, безпідставним є і посилання суду на норму ч.2 ст.215 ЦК України, оскільки за наявності боргових розписок не може йти мова про нікчемність такого правочину. Крім того, не визнавався такий правочин і недійсним у судовому порядку, а покликання суду на матеріали кримінального провадження, на думку апелянта, носить односторонній характер і навпаки підтверджує відсутність будь-якого примусу чи обману при написанні боргових розписок.

На підставі вказаного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду, що дійсно було виявлено нестачу на суму, яку ніби то вилучила відповідач; не надав доказів того, що з метою досудового врегулювання спору він неодноразово звертався до відповідача із вимогами про повернення боргу; фактично грошові кошти не передавались відповідачу, а боргові розписки складені останньою під примусом позивача.

Встановлено, що 18.05.2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 17583,00 грн. та суми сплачених судових витрат. В обґрунтування підставності такої заборгованості надав дві боргові розписки.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Абзацом 2 ч.1 цієї ж статті встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, договір позики за своєю правовою природою є реальним.

Частиною 1 ст.1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ №374258 ОСОБА_2 зареєстрований з 05.10.1998 року фізичною особою підприємцем.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається із змісту боргових розписок наданих для обґрунтування позовних вимог позивачем, такими ніби то підтверджується факт вилучення відповідачем із каси магазину позивача грошових коштів на загальну суму 17583,00 грн. (а.с.4-5).

Факт нестачі, згідно пояснень позивача встановлено в результаті проведення інвентаризації.

Як вбачається із показів відповідача, допитаної судом першої інстанції в якості свідка та її пояснень, наданих в процесі розслідування кримінального провадження, зареєстрованого Шевченківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за №12013150090000419, остання написала розписки надані позивачем як доказ існування заборгованості під примусом позивача в результаті виявлення ніби то недостачі грошових коштів в касі магазину.

Таким чином, колегія суддів вважає, що беззаперечно встановлено факт виникнення можливої заборгованості в результаті ймовірного вилучення відповідачем грошових коштів з каси магазину, належного ОСОБА_2.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки, на що неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини та закріпив у своєму судовому рішенні Верховний Суд України (справа №6-63цс13 від 18.09.2013 року).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на те, що волевиявлення сторін договору, згідно ч.ч.3, 5 ст.203 ЦК України має бути вільним, відповідати його внутрішній волі та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

Однак, як вбачається із позовної заяви, пояснень та апеляційної скарги позивача боргові розписки були написані відповідачем в результаті виникнення ніби то нестачі грошових коштів, що поряд із документами, наявними в матеріалах кримінального провадження №12013150090000419 свідчить про відсутність у позивача волі до укладення з відповідачем договору позики, передачі їй грошових коштів у тій чи іншій сумі та можливого отримання процентів за таким договором.

Будь-яких інших доказів виникнення між сторонами правовідносин у звязку із укладенням між ними договору позики, позивач, всупереч ч.1 ст.60 ЦПК України, суду не надав.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що правовідносини виникли між сторонами не на підставі договору позики чи в результаті домовленості про передачу відповідачу грошових коштів та зобовязання останньої повернути такі. При цьому, доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у звязку із невірно обраним позивачем способом захисту ймовірно порушених його прав та інтересів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

При цьому, згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене рішення ухвалено з дотриманням вимог норм процесуального права на підставі правильно застосованих норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а таке рішення залишити без змін.

Керуючись 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Б.М.Гриновець

Судді: М.Я.Богонюк

ОСОБА_6