Рішення № 50752947, 15.09.2015, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/18827/14-ц

Провадження № 2/643/879/15

15.09.2015 року Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Поліщук Т.В.

за участю секретаря Чорноморець Т.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах себе та малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Московського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на квартиру, встановлення сервітуту, усунення перешкод в користуванні квартирою та визначення порядку користування

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю,

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в остаточній редакції якого просила суд: встановити факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 серпня 2007 року по 26 липня 2009 року; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею та відповідачем право власності на ? частину спірної квартири за кожним, встановити позивачці та її сину сервітут на спірну квартиру безстроково та без внесення плати за користування сервітутом; усунути перешкоди в користуванні квартирою, визначити порядок користування спірною квартирою, виділивши позивачці в користування жилу кімнату площею 17,4 кв.м, відповідачу - жилу кімнату площею 10,4 кв.м, інші приміщення: кухня площею 5,5 кв.м, вбиральня 1,2 кв.м, ванна кімната площею 2,1 кв.м, коридор 6,2 кв.м, вбудована шафа 1,1 кв.м залишити в загальному користуванні; при поділі спільного сумісного майна подружжя врахувати, що відповідач без згоди позивачки відчужив автомобіль Daewoo Lanos 2008 р.в. НОМЕР_1, та відступити від засад рівності часток подружжя.

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, його особистою приватною власністю.

Ухвалами Московського районного суду м. Харкова від02.02.2015 року та 23.02.2015 року справи об'єднано в одне провадження (т. 1 а.с. 46, т.2 а.с. 69).

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали свої позовні вимоги у повному обсязі, які просили задовольнити, проти позовних вимог ОСОБА_5 заперечували та наполягали на відмові в їх задоволенні, при цьому посилалися на обставини, які викладені у її позові, а також зазначаючи, що з 1 серпня 2007 року вона проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а 26 липня 2009 року вони зареєстрували шлюб, в якому у них народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу за спільні кошти було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1, в якій вони проживали втрьох до серпня 2014 року. В серпні 2014 року ОСОБА_5 змінив замки у квартирі, тим самим перешкодив доступу позивачки та її сина в квартиру. Після припинення сімейних відносин з відповідачем вони добровільно не можуть дійти згоди щодо користування спірною квартирою, яка є спільним сумісним майном подружжя.

В судовому засіданні ОСОБА_5, його представник підтримали свої позовні вимоги у повному обсязі, та просили суд задовольнити, проти позовних вимог ОСОБА_3 заперечували в повному обсязі, зазначаючи, що квартиру за адресою: АДРЕСА_1, позивач придбав за кошти, які належали йому особисто, а саме: за кошти в сумі 29 тис. доларів США від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4, яка була придбана ним 21 липня 2004 року до укладення шлюбу з ОСОБА_3, а також за кошти в сумі 6900 доларів США, отримані від продажу автомобіля Daewoo Lanos 2008 року випуску НОМЕР_1, який він придбав в кредит в квітні 2008 року та виплачувався з коштів, що належали йому особисто, а також за кошти в сумі 49500 грн., отриманих в кредит 16.11.2011 р.. Також зазначав, що в період шлюбу ОСОБА_3 не мала достатнього доходу, щоб брати участь в придбанні зазначеного майна.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, заслухавши свідків, вивчивши письмові докази у їх сукупності, вважає, що позови ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України також визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст.ст.10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст.ст. 59, 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, прізвище після укладення шлюбу - ОСОБА_3, актовий запис №197, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу та не заперечується сторонами (т.1 а.с. 9).

25 серпня 2010 року в шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6, про що свідчить свідоцтво про народження (т.1 а.с. 10).

Після припинення сімейних відносин дитина фактично залишилась проживати з матір'ю, що не заперечується сторонами та підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2014 року у справі №643/14313/14-ц, що набрало чинності, яким з ОСОБА_5 стягуються аліменти на користь ОСОБА_3, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі ? зі всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 25.09.2014 року і до досягнення дитиною повноліття, а також рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2015 року у справі №643/20942/14-ц, яким ОСОБА_5 визначено спосіб його участі у вихованні дитини шляхом надання систематичних побачень (т. 1 а.с. 83, т. 3 а.с.67-68, т. 3 а.с. 70-72).

13 грудня 2011 року ОСОБА_5 уклав з гр. ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 договір купівлі-продажу квартири за номером АДРЕСА_1, посвідчений приватним

нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко О.В. за р. № 2352. Згідно умов зазначеного договору купівлю-продажу квартири вчинено за суму 315605 грн., що на момент підписання договору еквівалентно 39500 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день укладання договору.

На тексті Договору мається надпис нотаріуса про те, що повний розрахунок за цим договором здійснено (т. 2 а.с. 19-20).

10 грудня 2011 року ОСОБА_5 уклав з гр. ОСОБА_13 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_14 за р.№ 2205, згідно якого ОСОБА_5 продав квартиру АДРЕСА_4, яка належала йому на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. від 21.07.2004 року за р. №3976. Згідно умов п. 4 зазначеного Договору, від продажу квартири ОСОБА_5 фактично отримав 232000 грн. (т. 2 а.с. 21)

Тобто, за день до придбання спірної кватири, ОСОБА_5 була продана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, яка належала йому на праві особистої приватної власності, оскільки була придбана за договором купівлі-продажу до укладення шлюбу між сторонами.

Доводи ОСОБА_3 про те, що за час спільного проживання вартість кватири за адресою: АДРЕСА_4, збільшилась за рахунок спільних коштів подружжя є недоведеними, а відповідно до норм ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладений на сторони.

Також не знайшли свого підтвердження у суді і доводи ОСОБА_3 щодо того, що купівля спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1, повністю здійснювалась за спільні кошти, а кошти від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4, були використані ОСОБА_3 на власний розсуд, судом також відхиляються, оскільки особисте майно відповідача було продано за один день перед днем придбання спірної квартири. Доказів на спростування вказаних обставин позивачка суду не надала.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України.

У відповідності до ч.1 ст.57 СК України не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що спірна квартира придбана частково за особисті кошти ОСОБА_5 в сумі 232000 грн. і в цій частині є його особистою приватною власністю.

У відповідності до положень ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).

За приписами ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної

сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору між подружжям про поділ спільного майна, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше мано, в тому числі гонорар, виграші, які були одержані цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Матеріалами справи встановлено, що 16 листопада 2011 року ОСОБА_5 уклав кредитний договір з ПАТ «ВіЕйБіБанк», згідно якого отримав суму 49500 грн. Згідно пояснень ОСОБА_5, зазначена сума була повністю використана для придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1. Кредит був погашений в період шлюбу між сторонами. Ці обставини не заперечувались ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 29-38, т. 1 а.с. 77)

Таким чином, судом встановлено, що сума кредиту 49500 грн. отримана ОСОБА_5 в період шлюбу, фактично була використана в інтересах сім'ї задля придбання квартири для проживання, а кредит погашено в період шлюбу, в зв'язку з чим в цій частині спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

На обґрунтування позовних вимог щодо використання особистих коштів для придбання решти спірної квартири (315605 грн. - 232000 грн. - 49500 грн. = 34105 грн.) ОСОБА_5 надав суду пояснення про те, що він отримав кошти в сумі 6900 доларів США від продажу машини Daewoo Lanos 2008 р.в. НОМЕР_1 24 жовтня 2011 року.

На підтвердження вказаного ОСОБА_5 надав суду копію довіреності від 24 жовтня 2011 року на ім'я ОСОБА_16 та ОСОБА_17, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю. за р. №6697, а також Договори банківського вкладу та банківського рахунку, виписки банку щодо зарахування коштів в сумі 6900 доларів США на депозитний рахунок (т. 2 а.с. 16).

Суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_19, яка є рідною сестрою ОСОБА_5, щодо факту продажу останнім автомобіля та рушниці восени 2011 року безпосередньо перед купівлею спірної квартири, оскільки свідок є близьким родичем позивача, а отже є зацікавленою особою у вирішенні спору.

Покази свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 в якості доказу укладення ОСОБА_5 договору купівлі-продажу автомобіля Daewoo Lanos 2008 р.в. НОМЕР_1 восени 2011 року судом також відхиляються, оскільки за відсутності інших письмових доказів, в тому числі належним чином оформленого договору купівлі-продажу, письмових доказів передачі грошей від покупця продавцю, не має підстав для висновку про те, що вказаний автомобіль був проданий саме в день нотаріального посвідчення довіреності.

До того ж згідно інформації ДАІ ГУ МВСУ Харківської області, автомобіль Daewoo Lanos 2008 р.в. НОМЕР_1 був зареєстрований на ім'я ОСОБА_5 та відчужений за договором купівлі-продажу в травні 2014 року (т.1 а.с. 184).

Крім того, згідно наданих ОСОБА_5 документів: договору купівлі-продажу автомобіля №2901/8 від 15 квітня 2008 року з АТ «Українська автомобільна корпорація», та додаткової угоди до нього від 15 квітня 2008 року, Договору кредиту №813/27/46-17/8-018 на купівлю автотранспортних засобів від 17 квітня 2008 року з АКБСР «Укрсоцбанк», та Додатку №1 та №2 до нього, а також довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 29.03.2011 року автомобіль Daewoo

Lanos 2008 р.в. НОМЕР_1 був придбаний ОСОБА_5 в кредит до укладення шлюбу, а кредит продовжував сплачуватись та був повністю погашений після укладення шлюбу, за рахунок спільних коштів подружжя.

Інших належних та допустимих доказів, у відповідності до вимог ст.10,60 ЦПК України, на підтвердження використання ОСОБА_5 коштів, що належали йому особисто, задля придбання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1, суду надано не було.

Судом не приймаються до уваги доводи ОСОБА_5 стосовно того, що в період шлюбу його дохід був значно вищій, аніж доходи ОСОБА_3, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). А відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Таким чином, заробітна плата ОСОБА_5 та ОСОБА_3, яку вони отримували в період щлюбу, є спільними коштами подружжя.

Таким чином судом встановлено, що для придбання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 частково використав кошти, отримані від продажу майна, що належало йому особисто, в сумі 232000 грн., що складає 111/151 частин від вартості спірної квартири, і саме в цій частині позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню. Решта спірної квартири, а саме 40/151 частин за своєю природою є спільною сумісною власністю подружжя, та підлягає поділу між сторонами за правилами, встановленими Сімейним кодексом України, а саме по 20/151 частин кожному (315605 -232000 : 2 = 41802,50 грн.).

Крім того, як встановлено вище, частка ОСОБА_5 в спірній квартирі складається з 111/151 частин спірної квартири, яка була придбана за кошти від продажу квартири, яка належала йому на праві особистої власності, а також 20/151 частини в порядку поділу майна, що придбане за спільні кошти, тому загальна частка ОСОБА_5 в квартирі становить 131/151 її частин.

Частиною 2 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Як роз'яснено в п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи Законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної

власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

У п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 роз'яснено: під час застосування ст.74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Таким чином, ОСОБА_3 для обґрунтування позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини до реєстрації шлюбу між сторонами, мала надати суду належні та допустимі докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання у вказаний період майна в інтересах сім'ї за спільні кошти. Однак таких доказів матеріали справи не містіть.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 зазначав про відсутність із позивачем сімейних відносин у розумінні положень Сімейного Кодексу України, пояснив, що був період, коли вони мешкали разом з ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_4, до шлюбу, проте ніколи не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, кожен витрачав на себе свої кошти.

Надані суду ОСОБА_3 сумісні фото в період з 2007 року до укладання шлюбу, а також показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 стосовно того, що сторони з 2007 року мешкали разом і вони вважали їх сім'єю, не містять достатньої інформації щодо предмета доказування та самі по собі не свідчать про наявність у сторін прав і обов'язків подружжя.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2007 року по 26 червня 2009 року.

Пленум Верховного Суду України в п. 14 Постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

При визначенні порядку користування спірною квартирою суд бере до уваги, що ОСОБА_3 після припинення сімейних відносин залишилась проживати з дитиною 5 років, іншого житла не має, дитина продовжує відвідувати дошкільний навчальний заклад

(ясла-садок) №270, розташований по вул. Академіка Павлова, 162-Д в м. Харкові, територія обслуговування якого поширюється на адресу спірної квартири. Крім того довідкою з місця проживання підтверджується, та не заперечується сторонами, що дитина до теперішнього часу зареєстрована саме за адресою спірної квартири: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17).

Доводи ОСОБА_5 та його представника стосовно того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, що унеможливлюють спільне користування майном, а також що ОСОБА_3 намагається погіршити житлові умови сина шляхом вселення в спірну квартиру меншої площі, судом до уваги не приймаються, оскільки не можуть бути підставою для порушення прав ОСОБА_3 як співвласника спірної квартири, на користування своєю власністю, та її сина, як особи, яка зареєстрована за цією адресою.

Суд відхиляє заперечення представника ОСОБА_5 щодо передчасності заявлених позовних вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою, оскільки аналіз норм закону України свідчить про те, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, в зв'язку з чим ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, в силу того, що відповідно до ст. 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю. При цьому якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя, не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. В зв'язку з чим, визначення порядку користування спільним сумісним майном подружжя одночасно з його поділом є доцільним, оскільки ці позовні вимоги похідні та безпосередньо пов'язані одна з одною.

В зв'язку з наведеним, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 щодо встановлення порядку користування спірною квартирою, однак з врахуванням того, що ідеальна частка у праві спільної сумісної власності на квартиру визначена судом, є меншою від тієї частки, на яку претендувала позивачка в своєму позові, суд вважає за необхідне виділити їй меншу за площею жилу кімнату 10,4 кв.м.. В свою чергу ОСОБА_5 виділити у користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м.. Залишити в загальному користуванні: кухню площею 5,5 кв.м., вбиральню 1,2 кв.м, ванну кімнату площею 2,1 кв.м., коридор 6,2 кв.м., вбудовану шафу 1,1 кв.м.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 щодо встановлення їй та її сину сервітуту на спірну квартиру, вони задоволенню не підлягають, оскільки положення Глави 32 ЦК України призначені визначенню поняття права обмеженого користування чужим майном (сервітуту), його змісту, видів, об'єктів тощо як окремого речового права на чуже майно.

Щодо клопотання ОСОБА_3 про відшкодування 2000 грн. на її користь за витрати на правову допомогу, то суд в цій частині вимог відмовляє, оскільки позивачем не надано доказів (квитанції) про сплату вказаної суми.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.1, 3, 10,11, 37 , 57-60, 79, 84, 88, 174, 212-215, 169, 208,212-215 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69-72, 74 СК України, ст. ст. 325, 368, 372 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_25 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 20/151 частини квартири АДРЕСА_1.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_3 в користування житлову кімнату площею 10,4 кв.м., ОСОБА_5 житлову кімнату площею 17,4 кв.м.. Залишити в загальному користуванні: кухню площею 5,5 кв.м., вбиральню 1,2 кв.м, ванну кімнату площею 2,1 кв.м., коридор 6,2 кв.м., вбудовану шафу 1,1 кв.м..

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 131/151 частини квартири АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Т. В. Поліщук