Рішення № 50740985, 14.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/834/15-ц Головуючий у І інстанції Зінченко О.М.Провадження № 22-ц/780/4411/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 26 14.09.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В., Білоконь О.В.

при секретарі Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

Встановила :

Позивач звернувся до відповідача з позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 32ф/2007/02-287/2-1 від 25.05.2007 року в сумі 41043356,36 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Банк Національний Кредит" право власності на земельну ділянку загальною площею 4,000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, вартістю 2 681 712 грн.

Посилався на те, що відповідач отримав банківський кредит у сумі 1000000 грн. згідно укладеного договору від 25.05.2007 року № 32ф/2007/02-287/2-1 з терміном повернення заборгованості до 24.05.2012 року та сплатою 18% річних; повернення кредиту здійснювалося у відповідності до графіку, що був невід»ємною частиною кредитного договору.

В подальшому сторонами було внесено зміни до договору ( 17.08.2007 року, 20.09.2007 року, 28.10.2008 року,19.08.2009 року), відповідно до яких збільшено суму кредиту до 15 090 000 грн., а також змінено та встановлено відповідно процентну ставку у розмірах : 19% річних, 22 % річних, а з 19.08.2009 року -25 % річних.

На забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 17.08.2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, згідно якого відповідач передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме : земельну ділянку загальною площею 4,000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до умов договору іпотеки ( п.п.3.1.9, 5.1) банк набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов»язання. Пунктом п.5.3 договору передбачено , що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекродержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов»язань в порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач вказував на те, що позичальник належним чином не виконував покладені на нього зобов»язання щодо погашення кредитної заборгованості, в результаті чого у нього виникла заборгованість в сумі 41 043 356,36 грн., яка складається з 13 717 033 грн.-заборгованості за кредитом, 20 715 305,93 грн.- заборгованості за процентами, суми пені, яка за період з 22.12.2013 року по 22.12.2014 року становить 2 762 197,06 грн. - за несвоєчасне повернення кредиту та 3 848 820,37 грн.- пені за несвоєчасну сплату процентів.

Згідно експертного висновку вартість земельної ділянки, переданої в іпотеку ОСОБА_3 станом на 22 грудня 2014 року становить 2 681712 грн.

Позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на зазначену земельну ділянку.

Заочним рішенням Обухівського районного суду від 04 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу прийнято до провадження апеляційного суду Київської області та призначено до апеляційного розгляду; сторонам надіслано повідомлення та судові повістки про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ЦПК України.

Рекомендоване повідомлення на ім.»я ОСОБА_3 повернуто на адресу апеляційного суду Київської області з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання»; адресату залишалися повідомлення 22.07.2015 р., 23.07.2015 р., 24.07.2015 року (а.с.167-169, 170).

27.07.215 року на ім.»я відповідача ОСОБА_3 повторно надіслано рекомендоване повідомлення та судову повістку про час та місце слухання справи №22ц/780/4411/15.

Поштове відправлення повернулося до апеляційного суду з довідкою про причину повернення : «за закінченням терміну зберігання»; адресату залишалися повідомлення : 04.09.2015 року, 05.09.2015 року, 07.09.2015 року ( а.с.171 - 173).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач неодноразово не з»являвся в судові засідання і до суду першої інстанції , про розгляд справи повідомлявся через оголошення у пресі, справу розглянуто у його відсутність (а.с.108,113).

З огляду на викладене, колегія вважає можливим слухати справу у відсутність відповідача, який був повідомлений про час та місце слухання даної справи, але не отримував рекомендовану кореспонденцію, незважаючи на неодноразові повідомлення (липень, вересень 2015 року) працівників поштового відділення щодо необхідності отримати рекомендовані листи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом передачі права власності на об'єкт іпотеки, обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями п.11 іпотечного договору, а посилання в позовній заяві на п.11.3.1 цього ж договору є безпідставними, оскільки договір не містить такого пункту. Чинне законодавство не містить норм права, які надавали іпотекодавцеві відповідне право вимоги без врегулювання умовами договору.

Крім того, суд вважав безпідставними позовні вимоги в частині переходу до позивача права власності на земельну ділянку «за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент укладення іпотечного договору», оскільки вони не ґрунтуються на законі, не конкретизовані і суду не надано будь-яких доказів оціночної (ринкової) вартості предмету іпотеки. У зв»язку з чим, дійшов висновків, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

Проте з такими висновками суду погодитися у повній мірі неможливо.

Судом встановлено, що відповідач отримав банківський кредит у сумі 1000000 грн. згідно укладеного договору від 25.05.2007 року № 32ф/2007/02-287/2-1 з терміном повернення заборгованості до 24.05.2012 року та сплатою 18% річних; повернення кредиту здійснювалося у відповідності до графіку, що був невід»ємною частиною кредитного договору.

В подальшому сторонами було внесено зміни до договору ( 17.08.2007 року, 20.09.2007 року, 28.10.2008 року,19.08.2009 року), відповідно до яких збільшено суму кредиту до 15 090 000 грн., а також змінено та встановлено відповідно процентну ставку у розмірах : 19% річних, 22 % річних, а з 19.08.2009 року -25 % річних.

На забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 17.08.2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, згідно якого відповідач передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме, земельну ділянку загальною площею 4,000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Умовами договору іпотеки (п.п 3.1.9, 5.1) передбачено, що банк набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов»язання. Пунктом п.5.3 договору передбачено право Іпотекодержателя задовольняти задовольняти вимоги за своїм вибором , зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і шляхом передачі Іпотекродержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов»язань в порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку».

В силу ст..37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

У зв»язку з чим, висновок суду про те, що укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом передачі права власності на об'єкт іпотеки, а обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями п.11 іпотечного договору не ґрунтується на матеріалах справи та спростовується, зокрема, змістом та умовами іпотечного договору від 17 серпня 2007 року (а.с.33-38). Крім того, позивач в позовній заяві обґрунтовував позовні вимоги саме положеннями п. 3.1.9, 5.1, 5.2, 5.3 іпотечного договору , а не п.11, який взагалі відсутній у зазначеному договорі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.І ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов»язання.

В силу п.5.2 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно цього договору в позасудовому порядку.

Відповідно до Правового висновку викладеного в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 11.12.2013 р. у справі № 6-124цс13, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Не можна також погодитися з висновком суду, який, посилаючись на положення ст..559 ЦК України, вважав, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами до майнового поручителя (іпотекодавця ) з пропуском встановленого законом строку, а тому у відповідача не виникають із передбачених законом підстав, зобов»язання відповідати іпотечним майном за невиконання грошових забов»язань за кредитним договором.

Колегія вважає, що суд, у даному випадку, безпідставно послався на положення ст..559 ЦК України, якою регламентовано порядок припинення поруки.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

По справі встановлено, що між позивачем і відповідачем договір поруки не укладався, а отже до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення, які стосуються такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука. Кредитні зобов»язання ОСОБА_3 на суму 15 090 000 грн. забезпечено договором іпотеки від 17.08.2007 року.

Відповідно до роз»ясень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішені спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до ст..11 Закону України «Про заставу», ст..1,11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст..546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку ( статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскілки він відповідає перед заставо/іпотеко держателем за виконання боргових зобов»язань винятково в межах вартості предмета іпотеки/застави.

Крім того, обґрунтовуючи рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позову, суд послався на безпідставність позовних вимог в частині переходу до позивача прав власності на земельну ділянку « за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності на момент укладання іпотечного договору» оскільки вони не ґрунтуються на законі, не конкретизовані і суду не надано будь-яких доказів оціночної (ринкової ) вартості предмету іпотеки.

Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

В позовній заяві позивач зазначав, що відповідно до звіту про ринкову вартість предмету іпотеки, здійснений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Будфінанс-Консалт», його ринкова вартість станом на 22 грудня 2014 року становила 2 681 712,00 грн. В додатках до позовної заяви позивач надав оригінал звіту про експертну грошову ринкову вартість земельної ділянки, площею 4,000 га, що належить ОСОБА_3 та оригінал рецензії на звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.2-5, 58-82).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та заслуговують на увагу, оскільки суд, в порушення норм ст.214 ЦПК України належним чином не встановив дійсні обставини справи та не з»ясував, які правовідносини виникли між сторонами і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що стало наслідком ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.

В силу ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким, з урахуванням викладеного вище, слід задовольнити позовні вимоги позивача.

Керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит"- задовольнити.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити. Звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Банк Національний Кредит" право власності на земельну ділянку загальною площею 4, 000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, вартістю 2 681712 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: