Ухвала суду № 50740803, 14.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1035/15 Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є.Провадження № 22-ц/780/4189/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 19 14.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

14 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В, Верланова С.М.

при секретарі Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», Комунального підприємства Київської обласної ради «Північне БТІ», приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору купівлі-продажу квартири спільною частковою власністю, визначення часток в праві власності на квартиру та визначення порядку користування квартирою,-

Встановила :

Позивачка звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 грудня 2006 року між ОСОБА_7, ОСОБА_5 та нею укладено попередній договір, відповідно до якого ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зобов'язувались продати їй до 2007 року 2 (дві) квартири - АДРЕСА_1 загальною вартістю - 591 000 грн., що на той час було еквівалентно 117 000 дол. США.

Зазначала, що на виконання попереднього договору вона передала в якості завдатку із своїх власних коштів 30 000 дол. США, а в подальшому ще 5 000 дол. США. В подальшому вона відмовилася від придбання квартири АДРЕСА_1.

Позивачка вказувала, що 20 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрований в реєстрі за №4867. За умовами вказаного договору купівлі-продажу квартири вона та відповідач сплатили 380 000 грн.

У зв'язку з вище викладеним, просила визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який був укладений 20 вересня 2011 року у приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна М.С. та зареєстрований в реєстрі за №4867, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спільною частковою власністю її та ОСОБА_4; визнати, що частка ОСОБА_3 в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 становить 2/3 частини даної квартири, а частка ОСОБА_4 - становить 1/3 частину даної квартири; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_2; виділити ОСОБА_3 у відокремлене користування приміщення мансардного поверху під №5 площею 4,8 кв.м., №6 площею 15 кв.м., №7 площею 20,1 кв.м.; виділити ОСОБА_4 у відокремлене користування приміщення під №4 площею 13,8 кв.м., №2 площею 3,5 кв.м.; підсобні приміщення під №1 площею 9,1 кв.м. (коридор) та №2 площею 9,1 кв.м. (кухня) залишити у спільному користуванні.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили його задоволити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи ПАТ «БМ Банк» вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Рішенням Ірпінського міського суду від 10 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення вимог матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

На обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, посилалася на те, що суд не звернув увагу на те, що між нею та ОСОБА_7 і ОСОБА_5 укладено попередній договір 32-19 від 19.12.2006 року , відповідно до якого останні зобов'язувались продати їй до 2007 року дві квартири - АДРЕСА_1 для чого вона внесла завдаток загальною сумою 35000 дол.США. Зазначені кошти були зараховані продавцем при укладанні договору купівлі-продажу квартири №32, укладеним 20 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Від придбання квартири № 20 вона в подальшому відмовилася. Оскільки вона внесла грошові кошти на придбання квартири №32 в сумі 3500 дол.США, а відповідач лише доплатив в 2011 році частину коштів, то вважала, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю її та відповідача, який є її сином. Вона вселилася у дану квартиру з відповідачем, проводили в ній будівельно-ремонтні роботи.

Договір про купівлю-продаж спірної квартири було укладено на ім.»я відповідача, оскільки в цей день (20.09.2011 року) відповідач отримував позику в ПАТ «БМ Банк» та оформляв договір позики та іпотеки даної квартири. З урахування курсу долара США за ставкою НБУ станом на час укладання попереднього договору ( грудень 2006 року) та на час укладання договору купівлі-продажу квартири ( вересень 2011 р. ), позивачка вважала, що її частка в придбанні даної квартири в національній валюті становить 278950 грн. або 2/3 частини спірної квартири ( 257950 грн. : 380000 грн.).

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

По справі встановлено, що 19 грудня 2006 року між ОСОБА_7., ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про надання інформаційно-правових послуг, відповідно до якого ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зобов'язувались продати ОСОБА_3 до 2007 року 2 (дві) квартири - АДРЕСА_1 загальною вартістю - 591 000 грн., що на той час було еквівалентно 117 000 дол. США. На виконання Договору про надання інформаційно-правових послуг ОСОБА_3 передала завдаток в сумі 35 000 дол. США (а.с.10).

Умовами даного договору передбачено обов»язки сторін ( в т.ч. продавця продати квартири не пізніше 30 вересня 2007 року), відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання обов»язків по договору ( у т.ч. і щодо повернення завдатку), інші умови (а.с.10 -10 зв).

Встановлено, що передбачені договором про надання інформаційно-правових послуг № 2- 19 від 19 грудня 2006 року зобов»язання сторін до 30 вересня 2007 року не виконано, договір купівлі-продажу квартир у визначені строки не укладався.

З матеріалів справи встановлено, що 29.08.2008 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 отримано ОСОБА_5 (а.с.74).

Судом також встановлено, що 20 вересня 2011 року між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 оформлено кредитний договір на суму кредиту 240000 грн. з процентною ставкою 14,84 % річних з цільовим призначення -придбання квартири, зі строком дії - до 19 вересня 2031 р. (а.с.57-64).

Кредитні зобов»язання позичальника забезпечено договором іпотеки №46/26/200911 від 20.09.2011 року (а.с.66-68).

Згідно іпотечного договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2. Договір іпотеки укладається одночасно з укладанням договору купівлі-продажу квартири. Іпотекодавець засвідчував, що предмет іпотеки набутий законним шляхом, досі нікому не проданий, не подарований, не обтяжений, не підлягає вилученню і вільний від зобов»язань, крім тих, що передбачений цим договором, не знаходиться у спільній частковій власності, податковій заставі, не є часткою, паєм (п.1.5, а.с.66, 66 зв.).

Судом встановлено, що 20 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрований в реєстрі за №4867. За умовами договору купівлі-продажу квартири відповідач сплатив 380 000 грн. (а.с.73).

Згідно п.3 договору за домовленістю сторін продаж вчинено за 380000 грн., які продавець отримав від покупця до підписання даного договору (а.с.73). В пункті 16 вказаного договору зазначено, що Представник продавця та покупець заявляють, що у тексті договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу зазначеної квартири. Будь-які попередні домовленості або договори, які мали місце до посвідчення цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення (а.с.73 зв.).

Будь-які дані та застереження стосовно того, що спірна квартира придбана у спільну часткову власність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 або за рахунок коштів, які в 2006 році сплачувалися ОСОБА_8 вказані документи не містять.

Державна реєстрація права власності відповідача на вищевказану квартиру проведена КП Київської обласної ради «Ірпінське БТІ 24 жовтня 2011 року.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст.635 ЦК України зобов»язання, встановлені попереднім договором. Припиняються, якщо основний договір не укладений протягом строку ( у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладання.

Згідно ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що договір №2-19 від 19 грудня 2006 року є договором про надання інформаційно-правових послуг, даний договір свідчить про те, що продавці зобов»язалися передати покупцю не пізніше 30 вересня 2007 року квартири АДРЕСА_1, проте даний договір не можна вважати ні за формою, ні за змістом, попереднім договором в розумінні ст.. 635 ЦК України; він не посвідчений нотаріально та відповідно до положень ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним. Крім того, позивачкою не надано будь-яких доказів, що спірна квартира придбана в 2011 році за спільні кошти, а тому дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивачки відсутні у повному обсязі.

Даний висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Посилання позивачки на покази свідка ОСОБА_10, у даному випадку, є безпідставними, оскільки остання діяла від імені власника квартири ОСОБА_5 Договір купівлі-продажу спірної квартири умову щодо внесення ( або зарахування) спільних коштів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в рахунок оплати вартості квартири не містить, сторони підтвердили своїми підписами про фіксування усіх істотних умов, що стосуються договору купівлі-продажу. Крім того, в силу вимог ст.59 ЦПК України дані обставини не можуть бути підтверджено свідченнями свідків.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді :