Рішення № 50699590, 09.09.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/8103/14-ц

Пр. № 2/336/144/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» і відповідачем 23 грудня 2011 року.

В позові зазначає, що відповідно до договору кредиту без номеру від 23.12.2011 року відповідач отримала кредит шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитну картку, яку 16 жовтня 2012 року було переоформлено на престижну кредитну карту «Gold» із встановленням ліміту кредитування в сумі 16000 грн., 9 жовтня 2013 року кредитний ліміт підвищено до 25000 грн., а 18 грудня 2013 року зменшено до 17000 грн. Розмір відсотків за користування кредитом встановлений у 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг», які є невідємною частиною договору між сторонами, позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Оскільки відповідач виконувала свої зобовязання неналежним чином, станом на 31 серпня 2014 року у неї виникла заборгованість за договором в сумі 38994 грн. 55 коп., яка складається заборгованості за кредитом у розмірі 27324 грн. 63 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 9136 грн. 85 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 200 грн., фіксованої частини штрафу в розмірі 500 грн., процентної складової штрафу в розмірі 1833 грн. 07 коп. У звязку з порушенням позичальником прийнятих на себе зобовязань просить про стягнення з неї зазначеної суми, а також судового збору в розмірі 389 грн. 95 коп.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги позову, просить про його задоволення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує, посилаючись на такі обставини.

У заяві про отримання кредиту не вказано, що особа, яка її підписала, укладає публічний договір, а також не зазначено, з якими саме «Умовами та правилами…» було ознайомлено особу, яка підписала заяву, та які саме «Умови та правила…» разом із заявою становлять договір, доказів надання відповідачу примірника «Умов та правил…», як і доказів, що відповідач проінформована про їх міст, суду не надано, що викликає сумніви в тому, що текст «Умов..», доданий до позову, є тим самим, що й при підписанні заяви.

В доданих до позову «Умовах та правилах..» не вказано, що вони є публічним договором, вони, як і тарифи банківських послуг не підписані відповідачем, що вказує на неузгодженість цих обставин сторонами.

Позивач не довів, що було порушено зобовязання в частині своєчасності повернення коштів, оскільки графіку повернення кредиту у договорі, у порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» немає. Крім того, у заяві не вказано строк надання кредиту або ж строк встановлення кредитного ліміту, тобто позивачем не доведено порушення строків сплати чергової частини кредиту у відповідній сумі.

У заяві відсутній підпис представника банку, а наявний лише підпис особи, яка провела ідентифікацію клієнта, про що зазначено в самій заяві. При цьому, банком не надано належних доказів того, що особа, яка підписала заяву, уповноважена на укладення кредитного договору або будь-якого іншого договору або ж заяви від імені банку. Недоведеність підписання заяви від імені банку уповноваженою на те особою призводить до нікчемності кредитного договору в силу ст. 1055 ЦК України.

У заяві зазначено, що бажаний ліміт кредитування становить 10000 грн., тоді як у позові наявне посилання на встановлення ліміту у розмірі 16000 грн. А з розрахунку заборгованості взагалі вбачається, що було встановлено ліміт у розмірі 20670 грн. Таким чином, якщо позивач вважає заяву договором (його частиною), то він не міг встановити та видати кошти у сумі більшій, ніж передбачена договором. Тобто, за умови доведеності укладення кредитного договору, видачі (отримання) кредиту відповідачем, позивач має право стягувати неповернуті кредитні кошти лише у сумі, що не перевищує 10000,00 грн. Кошти, що перевищують цю суму, не повинні вважатися кредитом.

Разом з тим відповідно до «Тарифів…» максимальна вартість кредитної лінії не може перевищувати 20000 грн.

У заяві та "Умовах і правилах..." не вказана вартість кредиту, дата видачі кредиту, тобто суттєві умови кредитного договору, визначені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому відповідно до правил ст.ст. 628, 638 ЦК України договір укладений не був, оскільки позивач не довів, що він погодив із відповідачем зазначені умови кредитного договору, які є обовязковими для даного виду договорів.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця, а відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються на підставі договору, а не «Умов і правил…», а сторони не могли змінити на власний розсуд порядок укладення та підписання договору, який визначений ЦК України.

У звязку з викладеним представник вважає, що зміст договору не відповідає вимогам ст. ст. 203, 628, 638 ЦК України, тому в силу ст. частини 1 ст. 638 є неукладеним, оскільки сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Крім того, представник вважає, що договір споживчого кредиту не може бути договором приєднання, оскільки він є доволі складним, в частині повідомлення споживачу інформації, визначеної актами цивільного законодавства та внесення відповідних умов (положень) до тексту кредитного договору, які є індивідуальними для кожного споживача.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» банку забороняється в односторонньому порядку збільшувати процентні ставки або інші платежі, передбачені кредитним договором або графіком погашення боргу, проте позивач на власний розсуд збільшує ліміт кредитування.

Як на порушення позивачем ст.ст. 1-3, 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» представник відповідача посилається на те, що розрахунок заборгованості, наявний в матеріалах справи, підписаний не бухгалтером, а представником позивача.

Крім того, позивач не надав суду документів, на підтвердження того, що відповідні доходи за, нібито, наданим кредитом (проценти), сам кредит обліковуються та відображаються в бухгалтерському обліку. Тобто, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження боргу (за умови підтвердження факту укладення кредитного договору).

Банком не надано належного доказу переказу коштів на рахунок відповідача, як не зазначено, з такого рахунку здійснений переказ, а також дату здійснення такого переказу і суму кредиту.

Відповідно до вимог законодавства банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу, а банк перед

укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу, ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом, проте доказів надання споживачу примірника такого договору у справі немає.

На думку представника, позивачем не надано доказів отримання відповідачем будь-якої платіжної картки, тобто не доведено передачі відповідачу електронного платіжного засобу, за допомогою якого було отримано кредитні кошти, а відповідно до заяви позичальника вона отримує картку універсальну, а не «Gold».

Перелічені обставини, як зазначив представник, свідчать про те, що договір не відповідає вимогам законодавства про захист справ споживачів, є несправедливим, таким, що порушує права його довірительки, якщо вважати, що цей договір укладений, хоча представник з огляду на невідповідність договору вимогам законодавства, а також через недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору вважає, що договір не є укладеним.

Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідно до наданих представником позивача даних встановлений банком ліміт кредитування не перевищував 25000 грн., між тим позивач предявляє до стягнення заборгованість за кредитом у сумі 27324 грн., що є необґрунтованим, оскільки позичальник несе тягар повернення кредитних коштів в залежності від розміру використаних грошей лише в межах кредитування. Кошти, які перевищують наданий ліміт, не можна кваліфікувати як кредитні кошти, відповідно до цього на них не можуть нараховуватися проценти, а також стягуватися неустойка як вид відповідальності за невчасне виконання зобовязань, комісії та інші платежі.

Представник також зазначив, що виходячи з положень «Умов та правил надання банківських послуг», строк дії договору не може простиратися за межі дворічного періоду з моменту його укладення, тобто строк його дії не може перевищувати 23 грудня 2013 року, що означає відсутність у кредитора права нараховувати за межами цього строку проценти та неустойку, між тим наданий суду розрахунок містить відомості про нараховані після цієї дати проценти.

На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що 23 грудня 2013 року сторони уклали договір кредиту без номеру у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10000 грн. зі сплатою 30 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 7). В силу п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг», які є невідємною частиною договору між сторонами, позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Як випливає з розрахунку заборгованості (а. с. 5-6), станом на 31 серпня 2014 року у неї виникла заборгованість за договором в сумі 38994 грн. 55 коп., з яких 27324 грн. 63 коп. заборгованість за кредитом, 91136 грн. 85 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 200 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн. - фіксована частина штрафу, 1833 грн. 07 коп. процентна складова штрафу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

В силу ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особами, а згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як випливає з розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», не є укладеним правочин, у якому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.

Зміст анкети-заяви (а. с. 7, зворотний бік) свідчить про те, що позичальник згоден з тим, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір між сторонами про надання банківських послуг. Зазначена заява містить посилання на те, що позичальник ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, а також підпис відповідача.

Виходячи з наведених положень цивільного законодавства крізь призму встановлених судом обставин, суд не погоджується з твердженнями представника відповідача про те, що договір не є укладеним, оскільки сторони відповідно до правил закону домовились щодо всіх істотних умов договору і втілили договір в прийнятну для обох сторін форму, яка також відповідає вимогам закону.

Таким чином, суд вважає, що при укладенні договору у наданій суду формі сторони керувались вільним волевиявленням, що відповідає презумпції свободи договору.

Що стосується тверджень про те, що в договорі не зазначено, що він є публічним, суд знаходить їх неспроможними, оскільки закон не вимагає наявності в договорі такого посилання, відсутність цього посилання в договорі, який за своєю природою є публічним, не є порушенням закону і не впливає на зміст прав та обовязків сторін.

Суд не погоджується і з доводами про те, що договір споживчого кредитування не може бути договором приєднання, виходячи з презумпції правомірності правочину, чия недійсність не встановлена законом і він не визнаний недійсним судом.

Що стосується тверджень про неправомірність збільшення в односторонньому порядку ліміту кредитування і відповідно до цього розміру платежів в погашення кредиту, суд вважає, що право здійснювати такі дії прямо витікає з особливостей договору приєднання, а також передбачено п. 2.1.1.2.4., з якого випливає, що підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Збільшення розміру кредитного ліміту, на думку суду, в усякому випадку не можна оцінювати як обмеження права позичальника як споживача.

Твердження про необізнаність відповідача про зміст «Умов та правил надання банківських послуг», а також «Тарифів» спростовуються вже згаданим судом підписом позичальника під посиланням на те, що вона ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй у письмовому вигляді.

Відсутність підпису відповідача під «Умовами та правилами надання банківських послуг» також не свідчить на користь того, що договір не укладений, оскільки зазначені «Умови та правила…» є типовими, до яких за змістом заяви відповідача вона приєдналася, саме тому, що вони є типовими, вони й не містять такого реквізиту як підпис позичальника.

Твердження про підпис неналежної особи під розрахунком заборгованості суд також не приймає до уваги, оскільки виключно особі, яку представляють, належить право уповноважувати іншу особу на вчинення певних дій.

Дійшовши висновку, що договір між сторонами є укладеним і має виконуватись, суд між тим не вбачає підстав для задоволення позову, з таких міркувань.

Вирішуючи вимоги позову, суд виходить з того, що позивач не довів ґрунтовність своїх вимог всупереч обовязку надати суду належні та допустимі докази про розмір заборгованості, розмір її складових

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з наведеної норми, обсяг зобовязань позичальника за договором кредитування становлять повернення власне кредитних коштів у розмірі, встановленому договором, і процентів за користування кредитом в обумовленому сторонами розмірі, а у разі порушення зобовязання і неустойки.

Як випливає з наданої суду довідки (а. с. 111), на імя ОСОБА_2 відкритий рахунок, на якому 16 жовтня 2012 року встановлений ліміт у сумі 16000 грн., 9 вересня 2013 року він збільшений до 25000 грн., 18 грудня 2013 року встановлений ліміт у сумі 17500 грн.

Наведене означає, що розмір кредитних коштів, наданих відповідачу, не перевищував 25000 грн., і саме ця сума відповідно до обовязку позичальника повернути грошові кошти в розмірі наданої суми не може перевищувати заборгованість за тілом кредиту.

Між тим позивач просить про стягнення заборгованості за кредитними коштами у сумі 27324 грн. 63 коп., а чому ця сума перевищує кредитний ліміт, представник позивача пояснити суду утруднився.

У звязку з викладеним суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що сума, яка перевищує кредитний ліміт, не може бути оцінена як кредитні кошти, на неї не можуть нараховуватися проценти, а також штрафні санкції.

Оскільки тягар доведення як вимог, так і заперечень цивільний процесуальний закон покладає на сторони, суд, не отримавши відомостей про вартість заборгованості за тілом кредиту, позбавлений можливості обчислити загальну суму заборгованості, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь позивача через неможливість для суду зазначити в рішенні встановлені судом обставини.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Наведене означає, що лише під час дії договору сторони можуть здійснювати свої права, передбачені змістом договору.

Як вже зазначено, зміст зобовязань позичальника за договором кредитування полягає в обовязку як повернути кредитні кошти, так і сплатити проценти за користування кредитом під час дії договору.

В позові і в пункті 1.1.7.12 «Умов та правил…» зазначено, що договір між сторонами діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання, а якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той самий строк, що дозволяє дійти висновку про те, що дія договору не може простиратися на строк більший, ніж двадцять чотири місяці.

Навіть якщо виходити з того, що кредитний договір між сторонами діяв до 23 грудня 2013 року, оскільки за спливом дванадцяти місяців ніхто із сторін не заявив про припинення його дії, після зазначеної дати має бути припиненим нарахування процентів.

Між тим, як випливає з розрахунку заборгованості (а. с. 5, зворотний бік, 6), позивачем після цієї дати до дня звернення до суду продовжено нарахування процентів як на поточну, так і на прострочену заборгованість за кредитом.

Зазначені обставини також свідчать на користь умовиводів суду про недоведеність позивачем суми зобовязань відповідача на час звернення до суду.

Доводи представника позивача про те, що за умови відсутності заяв сторін про припинення договору кредитування він (договір) відповідно до наведеного пункту 1.1.7.12 «Умов та правил надання банківських послуг» продовжує діяти до теперішнього часу, вбачаються суду неспроможними, оскільки саме з наведеного пункту можна вивести, що договір продовжується на такий же строк лише один раз, а існування договірних відносин без обмеження строку означало б істотне звуження прав позичальника, за яких всупереч принципам розумності, справедливості і законності відбувалося б необмежене нарахування заборгованості за договором.

В силу ст. ст. 10, 11 ЦПК України тягар доведення перед судом обґрунтованості як вимог, так і заперечень закон покладає на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, а суд вирішує цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно виконувати процесуальні обовязки.

У звязку з викладеним, виходячи з принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що представник позивача не довів ґрунтовності стягнення належних за договором коштів в сумі, що утворює ціну позову, як не довів , які саме зобовязання, в якому обсязі, в які строки не виконано відповідачем, що не дає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 15, 207, 208, 626, 627,631, 633, 634, 638, 639, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення

Суддя О.В. Щаслива