Рішення № 5069818, 15.10.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.10.09 р. Справа № 28/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Курило Г.Є.

Суддів Попкова Д.О., Лейба М.О.

при секретарі судового засідання Дорохової Т.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Словважмаш”, м.Слов`янськ

до відповідача: Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь

про визнання недійсною угоди

В засіданні брали участь представники сторін:

Від позивача: Щербачук Я.І.

Від відповідача: Золотухін Р.М., Баліка Ю.Ф.

СУТЬ СПОРУ:

В судовому засіданні оголошувалась

перерва з 05.10.2009р. по 15.10.2009р.

Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Словважмаш”, м.Слов`янськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь про визнання недійсною угоди від 01.07.2008р. про розірвання Договору поставки № 617/06-356 від 25.09.2006р., укладеного між сторонами.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №617/06-356 від 25.09.2006р., угоду від 01.07.2008р. про розірвання договору №617/06-356 від 25.01.2006р., акти готової продукції.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 13.02.2009р. порушив провадження у справі № 28/14 та призначив її розгляд на 16.03.2009р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №617/491 від 12.03.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що спірна угода є дійсною, оскільки схвалена загальними зборами Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь.

13.04.2009р. до канцелярії господарського суду Донецької області від позивача надійшло клопотання б/н від 09.04.2009р., відповідно до якого останні просить суд передати справу №28/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Словважмаш”, м.Слов’янськ до Зовнішньоекономічного підприємства “Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь про визнання недійсною угоди, на розгляд колегії суддів господарського суду Донецької області.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 13.04.2009р. розгляд справи здійснювався колегіально у складі суддів: головуючого судді Курило Г.Є., суддів Попкова Д.О., Дучал Н.М.

В зв’язку з відпусткою судді Дучал Н.М. розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 28.05.2009р. змінений склад колегії суддів: замість судді Дучал Н.М. призначено суддю Левшину Г.В.

В зв’язку з завантаженістю судді Левшиної Г.В. розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 18.09.2009р. змінений склад колегії суддів: замість судді Левшиної Г.В. призначено суддю Лейбу М.О.

Відповідно до заяви про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог № 16/06-09 від 16.06.2009р., позивач заявив додаткові позовні вимоги та просить визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 03.06.2008р. до договору №617/06-356 від 25.09.2006р., визнати недійсним акт зняття майна зі зберігання від 25.07.2008р. до Договору зберігання № 617/06-362 від 01.09.2006р.; визнати недійсною видаткову накладну (повернення) №ВП-0000005 від 05.07.2008р.

Ухвалою від 16.07.2009р. назва позивача була змінена з Відкритого акціонерного товариства “Словважмаш”, м.Слов’янськ на Публічне акціонерне товариство „Словважмаш”, Слов’янськ відповідно до наданих позивачем статутних документів, наявних в матеріалах справи.

10.07.2009р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати дії, а саме – передавати своє право на стягнення суми в розмірі 4 625 131грн. 71 коп. будь-якій третій особі.

16.07.2009р. до канцелярії господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог та на заяву про доповнення підстав позову відповідно до якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні змінених позовних вимог з підстав викладених в даному відзиві.

Господарським судом Донецької області ухвалою від 16.07.2009р. в задоволені клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову було відмовлено.

21.07.2009р. до господарського суду Донецької області надійшла апеляційна скарга №20/07-09 від 20.07.2009р. Публічного акціонерного товариства “Словважмаш”, м.Слов’янськ на ухвалу господарського суду Донецької області про залишення без задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову від 16.07.2009р.

Ухвалою від 22.07.2009р. зупинено провадження по справі №28/14 за позовом Публічного акціонерного товариства “Словважмаш”, м.Слов’янськ до Зовнішньоекономічного підприємства “Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Маріуполь.

Донецький апеляційний господарський суд в ухвалі від 08.09.2009р. прийняв відмову від апеляційної скарги позивача на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.07.2009р.

Ухвалою від 18.09.2009р. поновлено провадження по справі №28/14 за позовом Публічного акціонерного товариства “Словважмаш”, м.Слов’янськ до Зовнішньоекономічного підприємства “Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Маріуполь про визнання недійсною угоди.

05.10.2009р. до господарського суду Донецької області надійшла заява про доповнення підстав позову та зменшення кількості позовних вимог №77/831 від 02.10.2009р., відповідно до якої позивач просить суд задовольнити позовні вимоги про визнання недійсною угоди від 01.07.2008р. про розірвання договору №617/06-356 від 25.09.2006р.

Протягом розгляду справи сторони надавали пояснення по суті справи, у тому числі, з боку відповідача – відзив на заяву про зміну предмету позову №617/941 від 16.07.2009р.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

25.09.2006р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено Договір № 617/06-356 на поставку товару (надалі - договір).

Згідно з розділом 1 договору, продавець зобов'язується передати товар покупцю за ціною та якістю, кількістю та номенклатурі, в строки відповідно до Специфікацій, Додатків, Додаткових угод, оформлених в письмовій формі, та які є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, товар за даним договором постачається згідно специфікації комплектно та в строки, обумовлені у відповідних специфікаціях, додатках та/або додаткових угод до даного договору.

На виконання умов договору сторонами підписана специфікація поставки коксохімічного обладнання від 25.09.2006р. на загальну суму 3282324грн.00коп.

Відповідно до додаткових угод № 1 від 15.01.2007р., № 2 від 12.02.2007р., № 3 від 14.08.2007р. до договору сторони вносили зміни до специфікації. Відповідно до додаткової угоди № 3 від 14.08.2007р. до договору сторони дійшли згоди щодо найменування, кількості, ваги, вартості постачаємого товару. Загальна вартість товару складає 4965096грн.04коп.

Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2009р. (п. 9.1. в реакції додаткової угоди № 4 від 03.12.2007р.).

01 липня 2008 року між сторонами укладено Угоду про розірвання договору №617/06-356 від 25 вересня 2006 року (далі по тексту - Угода), пунктом 1.1. якої дійшли згоди про розірвання вказаного договору з моменту підписання цієї Угоди, а пунктами 1.2, 1.3 встановили зобов’язання із повернення покупцем продавцю поставленого товару в строк до 31.07.2008р. (броня у кількості 17 шт. на суму 392119,82грн. разом з ПДВ, рама м/с у кількості 11 шт. на суму 209644,38грн. разом із ПДВ) та повернення в строк до 31.07.2008р. отриманих продавцем від покупця грошових коштів у сумі 4965096,00грн. разом із ПДВ.

Суд розглядає справу в контексті остаточних вимог, викладених позивачем у заяві №77/831 від 02.10.2009р., оскільки згідно ст.ст. 22, 58 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі позивач має право змінювати предмет або підстави позову та доповнювати позов новими вимогами, пов’язаними підставами виникнення та поданими доказами із первісними, а отже – і зменшувати кількість означених вимог.

Відповідач проти означених вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та змісту остаточної заяви позивача, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірної Угоди недійсною.

Виходячи із змісту абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України, в контексті приписів яких в редакції на момент укладання спірної Угоди згідно вимог ст. 58 Конституції України та п. 10 Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111, судом буде здійснюватися оцінка правомірності та обґрунтованості заявлених вимог.

Виходячи із наведених позивачем в перебігу розгляду справи підстав позову у розумінні їх (підстав) визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна Угода є недійсною, оскільки:

- по-перше, підписана з боку відповідача за відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності з огляду на перевищення повноважень відносно суми угоди;

- по-друге, укладена внаслідок зловмисної домовленості між представниками сторін всупереч інтересів позивача та на явно невигідних для нього умовах;

- по-третє, спірна Угода вміщує у собі два самостійні правочини (правоприпиняючий та правозмінючий), які хронологічно не можуть бути вчиненими одночасно, що зумовлює юридичну неможливість настання обумовлених угодою правових наслідків.

Стосовно зазначених підстав недійсності спірної Угоди позиція суду полягає у такому:

Дійсно, як вбачається із змісту преамбули спірної Угоди від 01.07.2008р. про розірвання договору №617/06-356 від 25.09.2006р. вона з боку відповідача підписана виконавчим директором Будяком С.В., діючим на підставі довіреності №617/83 від 30.12.2007р. В свою чергу, означена довіреність обмежує вказаного представника Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь у повноваженнях з укладання угод цивільно-правового характеру, які, зокрема, перевищують один мільйон гривень, у тому числі – в еквіваленті за курсом НБУ.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або юридична особа, яка відповідно до установчих документів чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. При цьому наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Наразі, протоколом загальних зборів учасників відповідача №71 від 02.03.2009р. було схвалено спірну Угоду, що у світлі статусу загальних зборів згідно ч. 1 ст. 145 Цивільного кодексу України як вищого органу товариства зумовлює висновок про юридичну неспроможність відповідної підстави позовних вимог та про обґрунтованість заперечень відповідача з цього приводу, викладених у відзиві №617/491 від 12.03.2009р.

За змістом ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Між тим, надані позивачем на обґрунтування цього доводу документи, а саме – пояснення начальника відділу договорів та збуту, аналітична довідка начальника юридичної служби та технічний висновок головного інженера Відкритого акціонерного товариства „Словважмаш”, м. Слов’янськ не тільки не можуть враховуватися через невідповідність вимогам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, але й не можуть вважатися достатнім підтвердженням наявності зловмисної домовленості між представниками сторін.

Дійсно, як правомірно зазначає у своєму відзиві №617/941 від 16.07.2009р. відповідач, до матеріалів справи не надано доказів реагування на порушення прав та інтересів товариства головою правління – Білоброва В.М. з боку належних органів товариства – ревізійної комісії та загальних зборів акціонерів. В свою чергу, обставини дотримання або недотримання певної процедури візування відповідними службами договору, нормативних підстав існування якої позивачем не приведено, а із змісту його Статуту взагалі не передбачається (процедури), згідно діючого законодавства не впливають на його дійсність.

Отже, твердження позивача про наявність зловмисної домовленості відносно вчинення спірної Угоди судом відхиляються як доказово недоведені.

Натомість доводи позивача, викладені у заяві №77/831 від 02.10.2009р., судова колегія вважає обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України спірна Угода про розірвання договору № 617/06-356 від 25 вересня 2006 року є правочином, спрямованим, згідно ч. 2 ст. 653 цього Кодексу на припинення між сторонами зобов’язань, зумовлених договором № 617/06-356 від 25 вересня 2006 року.

Спрямованість спірної Угоди на настання правових наслідків у вигляді припинення зобов’язань за договором, що розривається, у повній мірі узгоджується із змістом ч. 1 ст. 640 та ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно яких за загальним правилом розірвання договору опосередковується взаємною згодою (домовленністю) його сторін.

Як вбачається із п. 1.1 Угоди сторони дійшли згоди про розірвання договору №617/06-356 від 25.09.2006р. з моменту підписання цієї Угоди, тобто – з 01.07.2008р. Таким чином, саме 01.07.2008р. припинилися зобов’язання сторін, зумовлені договором №617/06-356 від 25.09.2006р., а отже – і відповідні правовідносини, що є суттю цих зобов’язань за змістом ст.509 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, пункти 1.2 і 1.3 спірної Угоди встановлюють обов’язки сторін розірваного договору повернути одне одному виконане – поставлений товар та сплачені грошові кошти. З огляду на загальне правило ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України про заборону сторін вимагати повернення виконаного за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо цього не передбачено договором або законом, і не встановлення цих винятків ані договором №617/06-356 від 25.09.2006р., ані законом, суд кваліфікує означені пункти саме як запровадження відповідного зобов’язання до договору №617/06-356 від 25.09.2006р.

Таким чином, враховуючи, що сам договір №617/06-356 від 25.09.2006р. не містить положень про повернення виконаного сторонами одне одному у разі його розірвання, а за змістом ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України саме у договорі, що підлягає розірванню має міститися відповідна домовленість сторін, за своєю юридичною сутністю пункти 1.2 і 1.3 спірної Угоди опосередковують самостійний правочин, спрямований на зміну договору №617/06-356 від 25.09.2006р. шляхом внесення до нього умови про повернення виконаного. Беручи до уваги, що згідно ч.1 ст. 653 Цивільного кодексу України зміна договору має наслідком відповідну зміну визначених ним зобов’язань з моменту досягнення домовленості про таку зміну, вказаний самостійний правочин є правозмінючим відносно договору №617/06-356 від 25.09.2006р. та є його невід’ємною частиною.

Отже, судова колегія погоджується із позицією позивача про те, що спірна Угода про розірвання договору містить у собі два окремих і самостійних правочини, що відрізняються спрямованістю на настання обумовлених правових наслідків – припинення правовідносин за договором поставки (п.1.1.) та внесення змін до означених правовідносин (п.п. 1.2, 1.3).

Неможливість кваліфікації правочину, що міститься в п.п. 1.2, 1.3 спірної Угоди, як такого, що є самодостатнім і може існувати незалежно від договору №617/06-356 від 25.09.2006р., зумовлюється тим, що передбачені до передачі майно і грошові кошти саме повертаються, що притаманно наслідку розірвання договору у розумінні ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, а не продається та сплачуються відповідно до якихось інших зобов’язань.

Між тим, зміна договору, у тому числі – шляхом доповнення зобов’язаннями щодо повернення виконаного у разі розірвання договору, передбачає його наявність як чинної підстави для існування змінюваних зобов’язань. Відтак, як правомірно вказує позивач, доповнення (зміна) договору хронологічно має передувати його розірванню.

За висновком суду, одночасне (шляхом підписання єдиного документу) запровадження означених правоприпиняючого та правозмінючого правочинів відносно одного і того ж договору поставки є неможливим. Дійсно, оскільки укладаючи договір №617/06-356 від 25.09.2006р. сторони керувалися намірами створити обумовлені ним наслідки у вигляді правовідносин з постачання обладнання, взаємні зобов’язання у яких за загальним правилом ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України мали припинятися шляхом належного виконання, остільки припинення означених зобов’язань через розірвання договору не могла бути заздалегідь (на момент укладання договору) відома сторонам як обов’язкова. Припущення протилежного передбачає встановлення відсутності у сторін при укладанні договору №617/06-356 від 25.09.2006р. намірів утворювати визначені ним наслідки, доказів чого наразі до матеріалів справи не надано.

Водночас, ймовірність настання певної обставини, яка, в свою чергу, є обов’язковою для виникнення зобов’язання із повернення виконаного за розірваним договором, є кваліфікуючою ознакою відкладальної умови у розумінні ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України. Варто наголосити, що за змістом вказаної норми обов’язкова відсутність впевненості відносно настання відкладальної умови (у розглядуваному випадку – розірвання договору) унеможливлює запровадження цієї відкладальної умови одночасно із зобов’язаннями (повернення виконаного за договором), щодо яких ця умова є відкладальною.

Таким чином, домовленість сторін щодо повернення виконаного за договором у разі його розірвання, сформульована у п.п. 1.2, 1.3 спірної Угоди, мала бути включена або безпосередньо до договору №617/06-356 від 25.09.2006р., або запроваджена додатковою угодою до нього, але у будь-якому разі до розірвання означеного договору сторонами – одночасне вчинення цих правочинів суперечить ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, а отже – порушує ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Поряд із цим, оскільки правозмінючий правочин (п.п. 1.2, 1.3 Угоди) не було вчинено до моменту розірвання договору (п. 1.1 Угоди), існує первісна юридична неможливість настання обумовлених таким правочином правових наслідків – зміни договору шляхом доповнення його зобов’язаннями з повернення виконаного, що є підставою для визнання його недійсним і відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що вказані порушення законодавства були допущені сторонами виключно відносно правочину про встановлення обов’язків з повернення обладнання та грошових коштів, опосередкованого п.п. 1.2, 1.3 спірної Угоди, судова колегія, керуючись ст. 217 Цивільного кодексу України, вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково – лише відносно означених пунктів Угоди, оскільки домовленість сторін про розірвання договору, викладена у п. 1.1. Угоди і на бажанні досягнути яку вказує назва цієї Угоди, може існувати і без пунктів 1.2, 1.3.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У світлі зазначених положень правочин щодо повернення покупцем продавцю фактично поставленого товару в строк до 31.07.2008р. (броня у кількості 17 шт. на суму 392119,82грн. разом з ПДВ, рама м/с у кількості 11 шт. на суму 209644,38грн. разом із ПДВ) та повернення в строк до 31.07.2008р. отриманих продавцем від покупця грошових коштів у сумі 4965096,00 грн. разом із ПДВ. з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст.173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема – права вимагати повернення товару та грошових коштів.

Однак, згідно із правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеній в абз. 3 п. 19 згадуваного Інформаційного листа від 07.04.2008р. №01-8/211, щодо імперативної визначеності законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

Водночас, враховуючи, що майнових вимог про застосування реституційних наслідків за спірною Угодою в межах розглядуваної справи не висувалось, суд, зважаючи на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 17 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, не вбачає за необхідне вирішувати питання про такі наслідки у цій справі.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на частковість задоволення позовних вимог та виникнення розглядуваного спору внаслідок порушення двома сторонами вимог діючого законодавства при укладанні спірної угоди, понесені позивачем судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 66, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства „Словважмаш”, м.Слов`янськ до відповідача Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь про визнання недійсною угоди – задовольнити частково.

Визнати Угоду від 01.07.2008р. про розірвання договору № 617/06-356 від 25 вересня 2006 року недійсною в частині пунктів 1.2 і 1.3.

Стягнути з Зовнішньоекономічного підприємства „Азовімпекс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (за адресою: пр.Леніна, 56, м.Маріуполь, Донецька область, 87500, р/р 26009900175258 в філії ЗАТ „ПУМБ” в м. Маріуполі, МФО 335742, код ЄДРПОУ 23605421) на користь Публічного акціонерного товариства „Словважмаш” (за адресою: вул.Заводська, 2, м.Слов`янськ, Донецька область, 84102, р/р 26000305660173 в Слов`янському відділенні ПІБ України, м.Слов`янськ, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00210594) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

У судовому засіданні 15.10.2009р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення підписаний 16.10.2009р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Головуючий суддя

Суддя Д.О. Попков

Суддя М.О. Лейба