Постанова № 50697513, 15.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа№ 910/12031/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра»

Стрюкової І.О.

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.06.2015 р. (суддя Мудрий С.М.)

у справі №910/12031/15

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»)

про зобов'язання виконати платіжні документи та стягнення

та пені в розмірі 103,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2015 р. у справі №910/12031/15 позов задоволено частково, зобов'язано ПАТ «КБ «Надра» виконати платіжні доручення Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №140 від 28.01.2015 р. на суму 572,07 грн., №142 від 28.01.2015 р. на суму 663,15 грн., №137 від 28.01.2015 р. на суму 1 041,13 грн., №138 від 28.01.2015 р. на суму 1 094,34 грн., №146 від 28.01.2015 р. на суму 2 523,90 грн., №144 від 28.01.2015 р. на суму 4 666,03 грн., №13 від 30.01.2015 р. на суму 173,56 грн., №19 від 02.02.2015 р. на суму 463,21 грн., №20 від 02.02.2015 р. на суму 1 319,54 грн., №21 від 03.02.2015 р. на суму 11 575,28 грн., стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в доход Державного бюджету України 1 218,00 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині задоволених вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на підставі висновків, які не відповідають обставинам справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не застосовано положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом щодо спірних правовідносин й це призвело до помилкових висновків суду про задоволення позову. За твердженнями скаржника, висновки місцевого суду про те, що уклавши договір банківського рахунку позивач виступає як клієнт банку, відтак отримавши доручення клієнта банк зобов'язаний здійснити дії, спрямовані на переказ грошових коштів з рахунку на рахунок позивача, є протиправними, оскільки суперечить висновкам Верховного Суду України тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/12031/15 за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий - суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 14.07.2015 року.

В судове засідання 14.07.2015 р. з'явився представник відповідача (апелянта), представник позивача не з'явився, надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2015 р. у справі №910/12031/15 - без змін, а також здійснити розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім цього, подав клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 р. розгляд справи №910/12031/15 відкладено на 15.09.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів.

В судове засідання 15.09.2015 р. представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду справи їх повідомлено належним чином.

На підставі ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки позивачем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено про розгляд справи за відсутності його представника, представником відповідача надано пояснення по суті спору в судовому засіданні 14.07.2015 р., неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору по суті, тому на підставі ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Так, Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «КБ «Надра» про зобов'язання виконати платіжні документи та стягнення пені в розмірі 103,45 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26.10.2011 р. між Решетилівською міжрайонною виконавчою дирекцією Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та ПАТ «КБ «Надра» укладено договір банківського рахунку №2046, за умовами якого банк відкрив клієнту поточні рахунки для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів за договором та згідно законодавства України, зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачено чинним законодавством України.

Позивачем передано відповідачу через комплекс «Клінт-Банк» електронні платіжні документи (платіжні доручення) на перерахування з рахунків позивача коштів, які проведено відповідачем в день їх подання, проте згідно виписок по рахунках, засвідчених відмітками відповідача від 06.02.2015 р., кошти в сумі 24 092,21 грн. повернуто із позначкою «Сторно», як помилково списані.

За наведених підстав, позивач просив суд зобов'язати відповідача виконати платіжні доручення та стягнути з відповідача на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та договору банківського рахунку №2046 пеню в розмірі 103,45 грн. тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дослідивши наявні у справі письмові докази дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог частково, відтак прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Так, задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення, місцевий суд, зокрема, посилався на відсутність у відповідача передбачених законом підстав обмежувати права позивача щодо розпорядження грошовими коштами на його рахунку, вважав, що платіжні доручення було передано відповідачу на виконання ще до введення тимчасової адміністрації на підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження (під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку). Крім цього, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці положення не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (ч. 6 ст. 36 згаданого Закону).

Натомість відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені, місцевий суд посилаючись на приписи п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дійшов висновку, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, в тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку тощо.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого суду в частині задоволення позову про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення.

Так, як встановлено матеріалами справи, 26.10.2011 р. між Решетилівською міжрайонною виконавчою дирекцією Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (клієнтом) та ПАТ «КБ «Надра» (банком) укладено договір банківського рахунку №2046 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого банк відкрив клієнту поточні рахунки: №25601002046001; №25600002046002; №25609002046003; №25608002046004 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів згідно договору та законодавства України, а також зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, які передбачено чинним законодавством України. Операції за рахунком здійснюються після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби.

13.02.2012 р. між цими ж сторонами укладено додаткову угоду №3 до Договору, згідно якої, зокрема, банк відкрив клієнту поточні рахунки: №25604140201001; №25604140201003; №25604140201004.

Положеннями п.п. 2.1.1, 2.2.1, 2.3.3 Договору сторони погодили, що банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження прав розпорядження коштами на рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта у відповідності з чинним законодавством України. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за розрахунково-касове обслуговування на момент подання розрахункових документів до банку, банк зобов'язаний здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремо укладеним договором між клієнтом та банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення.

На підставі п. 8.1 Договору його укладено на невизначений строк з набуттям чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Як встановлено судом першої інстанції, 28.01.2015 р. позивач передав відповідачу через комплекс «клієнт-банк» електронні платіжні документи на перерахування з рахунків позивача коштів:

з рахунку №25609002046003 - платіжні доручення №№137, 138, 140, 142, 144, 146 на загальну суму 10 560,62 грн.;

30.01.2015 р. з рахунку №25608002046004 - платіжне доручення №13 на суму 173,56 грн.;

02.02.2015 р. - платіжні доручення №№19, 20 на суму 1 782,75 грн.;

03.02.2015 р. - платіжне доручення №21 на суму 11 575,28 грн.

Згадані платіжні доручення проведено відповідачем в день їх подання, проте згідно виписок по рахунках, засвідчених відмітками відповідача від 06.02.2015 р., кошти в сумі 24 092,21 грн. повернуто із позначкою «Сторно», як помилково списані.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Майново-господарськими на підставі ч. 1 ст. 175 ГК України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 р. №83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015 р. прийнято рішення №26 про запровадження з 06.02.2015 р. по 05.05.2015 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (ст. 1 Закону).

Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону визначено, що: вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката; недоступність вкладів - неможливість отримання вкладником під час виведення неплатоспроможного банку з ринку вкладу, включаючи відсотки за ним, протягом семи робочих днів з дня закінчення строку дії договору (або з дня запровадження тимчасової адміністрації, якщо договір закінчився до цієї дати) або з дня вимоги (за вкладами на вимогу, за поточними чи картковими рахунками), здійсненої протягом дії тимчасової адміністрації; неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність»; тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

У відповідності до ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

На підставі ч. 6 ст. 36 Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Разом з тим, вкладником в розумінні Закону є лише фізична особа, відтак оскільки відповідач є юридичною особою, встановлені ч. 6 ст. 36 цього Закону приписи не можуть бути застосованими в правовідносинах між сторонами по справі.

Крім цього, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації в банку, а згідно його перехідних положень законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, для правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі пріоритетними є норми цього Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 р. у справі №910/9232/14 (постанова від 25.03.2015 р.), де зазначено, що вимога особи про перерахування коштів, що знаходяться на її рахунку в банківській установі, в якій запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється виключно в рамках процедури ліквідації банку.

Крім цього, між сторонами у даній справі склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а відповідач є боржником у спірних правовідносинах, відтак вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо перерахування коштів за платіжними дорученнями є майновими вимогами кредитора, а тому виконання зазначеної операції банком обмежується положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону.

Посилання суду першої інстанції на те, що обов'язок перерахування коштів виник у відповідача до введення тимчасової адміністрації не спростовують необхідності дотримання банком вимог Закону під час здійснення тимчасової адміністрації, яка була введена до прийняття оскарженого рішення місцевим судом.

Крім цього, матеріали апеляційної скарги свідчать про те, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.06.2015 р. №113 на підставі постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 р. №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» призначено Стрюкову І.О.

В зв'язку з цим, апеляційний господарський суд вважає, що позивач, всупереч вимогам ч. 5 ст. 36 Закону вимагає виконання платіжних доручень під час здійснення тимчасової адміністрації в банку в той час, як задоволення його вимог як кредитора може бути здійснено виключно в процедурі ліквідації банку на підставі ст. 52 Закону.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення, вважає рішення в цій частині незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову в цій частині. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд вважає правомірно залишеними місцевим судом без задоволення на підставі п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону, адже під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами. Крім цього, така вимога є похідною від вимог про зобов'язання виконати платіжні доручення, з огляду на відмову у задоволенні первісної вимоги не може бути задоволеною, відтак оскаржене рішення в частині стягнення з відповідача пені слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити з того, що у спорах, які виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. У випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору (п.п. 4.1, 4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

На підставі п.п. 18, 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент прийняття оскарженого рішення) органи Фонду соціального страхування України та уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку звільнені від сплати судового збору, отже судовий збір у даній справі не стягується.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2015 р. у справі №910/12031/15 в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення:

В задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про зобов'язання виконати платіжні документи відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи №910/12031/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун