Постанова № 50697450, 09.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р. Справа№ 910/12639/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Власова Ю.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Шапран Л.І. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року

у справі № 910/12639/15 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування"

до відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 59646,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 59646,13 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/12639/15 припинено провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 39074,55 грн. Позов задоволено частково, а саме стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південна-Західна залізниця" на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" в розмірі 6623,48 грн., 3% річних в розмірі 764,02 грн., пеню в розмірі 4233,06 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Державне територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що вказане рішення винесено із порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суд не з'ясував обставини, які мають значення для справи.

Так, апелянт зазначає, що Господарський суд м. Києва не прийняв до уваги всі зазначені представником залізниці під час слухання справи обставини щодо сукупного становища Залізниці, що позбавило можливість залізницю сплатити кошти за виконані роботи згідно договору.

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд в порушення норм процесуального права не дав оцінку заявленому клопотанню представника залізниці про застосування ст.233 ГК України та зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Власов Ю.Л., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 09.09.2015 року.

У зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.

Відповідач, згідно з поданим до суду 08.09.2015 року клопотанням, просить апеляційний суд долучити до матеріалів справи документи на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі.

Позивач до судового засідання, що відбулось 09.09.2015 року, не з'явився, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

14.10.2013 року державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (виконавець) та державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (замовник) уклали договір № 32 (ПЗ/Т-132794/НЮ),

Відповідно до п. 1.1. Договору, за яким виконавець приймає в кількості 1 штука зарядний пристрій УЗ-137/110 № 003 до електровозу ДСЗ (обладнання) та виконує ремонтні роботи.

Згідно з 1.2. Договору, виконавець приймає в кількості 1 шт. зарядний пристрій УЗ-137/110 № 016 до електровозу ДСЗ (обладнання) та виконує ремонтні роботи.

Пунктом 1.4. Договору, замовник зобов'язується прийняти обладнання і оплатити вартість робіт з урахуванням витрачених матеріалів на умовах даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання сторонами. (п. 12.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору строк виконання робіт на обладнанні не повинен перевищувати 90 календарних днів з моменту передачі обладнання в ремонт.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 договору після закінчення виконання робіт виконавець повинен письмово та усно повідомити замовника про готовність обладнання до приймання. Замовник після отримання повідомлення повинен в термін, що не перевищує 3 робочих днів, забрати обладнання з території виконавця.

На підтвердження факту належного виконання позивачем своїх зобов'язань по договору, до матеріалів справи надані накладна, акти приймання-передачі та акт виконаних робіт.

Відповідно до накладної № 7 від 25.02.2014 року державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" виконані державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" роботи на зарядному пристрої УЗ 137/110 № 016 за договором № 32/ПЗ/Т-132794/НЮ від 14.10.2013 року.

Згідно акту приймання-передачі від 27.02.2014 року представник державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" передав після ремонту зарядний пристрій УЗ 137/110 № 016, а голова локомотивного депо "Київ-Пасажирський" прийняв після ремонту зарядний пристрій УЗ 137/110 № 016. Акт підписаний та скріплений печатками.

Акт приймання-передачі від 28.07.2014 року складений про те, що державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" переданий, а представниками депо "Київ-Пасажирський" прийнятий зарядний пристрій УЗ 137/110 № 003. При випробуванні на стенді вказаного зарядного пристрою зауважень не має (протокол приймально-передавальних випробувань від 18.07.2014 року. Акт підписаний обома сторонами.

Згідно акту виконаних робіт № 2 від 06.08.2014 року сторони погодили, що відповідно до договору № 32 від 14.10.2013 року були виконані роботи на зарядному пристрої УЗ 137/110 № 003. Всього надано послуг на суму 25565,11 грн. Сторони згодні з тим, що надані послуги відповідають умовам договору № 32 від 14.10.2013 року про виконання робіт по зарядному пристрої УЗ 137/110 № 003, роботи виконані в повному обсязі, сторони претензій один до одного не мають.

Відповідно до пп.2.1.1, 2.1.2 договору вартість робіт на обладнанні, зазначеному у п. 1.1, складає 21304,26 грн., крім того ПДВ- 4260,85 грн., всього з урахуванням ПДВ - 25565,11 грн. Вартість робіт на обладнанні, зазначеному у п. 1.2, складає 11257,87 грн., крім того ПДВ - 2251,57 грн., всього з урахуванням ПДВ - 13509,44 грн.

Згідно п. 2.2 договору загальна вартість робіт по договору складає 32562,13 грн., крім того ПДВ - 6512,42 грн., всього з урахуванням ПДВ - 39074,55 грн.

У відповідності з п.п. 3.1, 3.2, 3.4 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються у гривнях у формі безготівкового розрахунку Замовник протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання після виконання робіт здійснює оплату у розмірі 100% вартості ремонту обладнання. Датою платежу є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Довідкою, долученою до матеріалів справи 09.06.2015 року, державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" повідомило, що станом на момент надання інформації, на поточні рахунки підприємства не надходили грошові кошти від державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" у сумі боргу 39074,55 грн. по договору № 32 від 14.10.2013 року.

23.06.2015 року відповідач через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва надав платіжне доручення № 979 від 08.06.2015 року, згідно якого ДТГО ПЗЗ Локомотивне депо Київ-Пасажирський перерахувало на рахунок державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" суму коштів 39074,55 грн. з призначенням платежу кредиторська заборгованість за роботи на заряджувальних пристроях згідно договору № ПЗ/Т-132794/НЮ від 19.12.2013 року.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи в розмірі 39074,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 6623,48 грн., трьох процентів річних у розмірі 764,02 грн., пені в розмірі 6745,39 грн. Загальна сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій та втрат від інфляції склала 53207,44 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 32 від 14.10.2013 року, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 39074,55 грн. за виконані роботи.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин має змішану правову природу і є договором про надання послуг та договором підряду.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується статями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено основний борг в розмірі 39074,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08.06.2015 року № 979.

Відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 ст. 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 39074,55 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 6623,48 грн., три проценти річних у розмірі 764,02 грн., пеню у розмірі 6745,39 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно частин 1-2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.п. 7.1, 7.3 договору у випадку невиконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. У випадку прострочення оплати з вини замовника згідно п. 3.2 замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожну добу прострочення.

Строк оплати виконаних робіт становить з урахуванням п. 3.2. договору:

- за виконані роботи на зарядному пристрої УЗ 137/110 № 016 на суму 13509,44 грн. - строк оплати до 13.03.2004 року;

- за виконані роботи на зарядному пристрої УЗ 137/110 № 003 на суму 25656,11 грн. - строк оплати до 20.08.2004 року.

Позивач розрахував штрафні санкції, 3% річних та втрати від інфляції з 17.03.2014 року по 10.03.2015 року. Оскільки, суд не може виходити за межі позовних вимог, то здійснюючи власний перерахунок суд робить його за період з 17.03.2014 року по 10.03.2015 року.

Відповідач заявив про застосування строку позовної давності в частині позовних вимог по нарахуванню пені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява № 8юр-53 від 20.04.2015 року надійшла до суду 18.05.2015 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої ст. 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 18.05.2015 року, вимоги щодо нарахування пені за період з 17.03.2014 року по 17.05.2014 року не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

За перерахунком суду першої інстанції, який перевірено апеляційним судом, розмір пені склав 4233,06 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 4233,06 грн., в частині вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 2512,33 грн. судом першої інстанції вірно відмовлено.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення 3% річних у сумі 764,02 грн. та втрат від інфляції у розмірі 6623,48 грн. за період з 17.03.2014 року по 10.03.2015 року

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За перерахунком суду загальний розмір 3% річних становить 823,07 грн., а тому позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних в розмірі 764,02 грн. вірно задоволені судом першої інстанції.

За перерахунком суду (який є арифметично вірним) сума втрат від інфляції складає 9137,02 грн., а тому позовні вимоги в частині втрат від інфляції, також вірно задоволені судом першої інстанції.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами ст. 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Доводи апелянта стосовно того, що суд в порушення норм процесуального права не дав оцінку заявленому клопотанню представника залізниці про застосування ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено режим зменшення розміру штрафних санкцій, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому за законом вимагається брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, врахування не тільки майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судова колегія вважає, що невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання боржником фактично дозволяє йому неправомірно користуватися чужими грошовими коштами, тоді як, виходячи із загальних начал та змісту цивільного законодавства, ніхто не вправі отримувати переваг від свої протиправної поведінки.

Поряд з цим, неустойка має компенсаційний характер і є не лише заходом, який стимулює боржника до належного виконання ним зобов'язань, але є мірою відповідальності за допущене правопорушення у зобов'язанні.

У зв'язку з цим завданням суду є встановлення такої величини неустойки, яка є достатньою для компенсації втрат кредитора, і у залежності від встановленого суд має розглянути питання про співрозмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ст. 233 Господарського кодексу України та необхідності зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, адже вимоги у цій частині позову заявлені у відповідності до умов Договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та факт прострочення виконання грошового зобов'язання за договором № 32 від 14.10.2013 року (№ПЗ/Т-132794/НЮ від 19.12.2013 року), суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції в сумі 6623,48 грн., трьох процентів річних у розмірі 764,02 грн., пені у розмірі 4233,06 грн.

Судом першої інстанції вірно застосовано норми ст. 44 ч. 1 ст. 49 ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладено судовий збір на відповідача.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/12639/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/12639/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/12639/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/12639/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12639/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Шаптала