Постанова № 50697351, 29.01.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа№ 5011-5/13502-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Синиці О.Ф.

при секретарі Царук І.О.

за участю від позивача - Добровольська В.В.

представників сторін: від відповідача - не з'явився.

від третьої особи - не з'явився.

розглянувши Публічного акціонерного товариства

апеляційну скаргу "Кіровоградобленерго"

на рішення

господарського суду м. Києва

від 18.12.2012 року.

у справі № 5011-5/13502-2012 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Кіровоградобленерго"

до Державного підприємства "Конярство України"

третя особа, яка не

заявляє самостійних Державний нотаріус Онуфріївської державної

вимог на предмет спору нотаріальної контори Оніщенко Алла Анатоліївна

на стороні відповідача

про стягнення 24 297,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2012 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Кіровоградобленерго" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судове засідання 29.01.2013 року представники відповідача та третьої особи не з'явилися про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників відповідача та третьої особи, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2001 року Державним підприємством "Онуфріївський кінний завод № 175" було видано простий вексель № 723230114505 про сплату на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 25000,00 грн. боргу.

06.12.2001 року державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було складено Акт про протест векселя про неоплату, за змістом якого нотаріус пред'явив 05.12.2001 р. Кінзаводу № 175 вимогу про оплату 25 000, 00 грн., однак платежу у встановлений строк та відповіді не отримав.

06.03.2002 року державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було вчинено виконавчий напис про те, що відповідно до простого векселя № 723230114505 на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" підлягає стягненню 25000,00 грн. боргу та 250,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису.

Як зазначає позивач, вказаний виконавчий напис було передано до ВДВС Онуфріївського РУЮ для примусового виконання.

04.02.2005 року державною виконавчою службою було перераховано на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 953,00 грн. в погашення відповідного боргу.

01.02.2011 р. Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято Наказ № 33 "Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов'язана з розвитком конярства", згідно з яким вирішено реорганізувати, зокрема, Державне підприємство "Онуфріївський кінний завод № 175" (код ЄДРПОУ 00485836, Кіровоградська область, Онуфріївський район, смт Онуфріївка) шляхом приєднання до Державного підприємства "Конярство України" (код 37404165, місто Київ вулиця Б. Грінченка, 1) та створити на базі майна реорганізованих державних підприємств відокремлені підрозділи (філії) без прав юридичної особи. ДП "Конярство України" визначено правонаступником майнових прав і обов'язків реорганізованих державних підприємств, в тому числі "Онуфріївський кінний завод № 175".

29.03.2011 року ВАТ "Кіровоградобленерго" на виконання приписів Закону України "Про акціонерні товариства" змінило найменування на Публічне акціонерне товариство"Кіровоградобленерго".

Як зазначає позивач, у зв'язку із реорганізацією ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" він вирішив звернутись до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві з заявою про примусове виконання виконавчого напису, у відповідь на що 08.06.2012 року постановою головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, мотивовану тим, що заявником не надано ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження.

Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за векселем з ДП "Конярство України" як правонаступника ДП "Онуфріївський кінний завод № 175".

З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ресурс Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" - http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) встановлено, що станом на 18.12.2012 року ДП "Онуфріївський кінний завод N 175" перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. При цьому, запис про його припинення як юридичної особи в ЄДР відсутній.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Одним із видів боргових цінних паперів згідно Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" є векселі. Пунктом 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" з урахуванням приписів п. 7 ст. 164 ГК України встановлено, що цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визначено, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлено що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

З матеріалів справи вбачається, що спірний вексель було видано ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" і він встановлює обов'язок саме останнього здійснити платіж на користь позивача.

Як зазначалось вище, станом на момент вирішення даного спору по суті, ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" перебуває в процесі реорганізації шляхом приєднання до ДП "Конярство України", при цьому запису про припинення ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" до Єдиного державного реєстру наразі не внесено.

Відповідно до ст. 104 ЦК України особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам.

Стаття 59 ГК України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом: злиття; приєднання; поділу; перетворення.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У вирішенні питання правонаступництва суд повинен з'ясувати спосіб припинення діяльності підприємства, оскільки від цього залежать наявність та обсяг прав та обов'язків правонаступника.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Таким чином, набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові, у зв'язку з відсутністю правових підстав.

Оскільки представником позивача у суді першої інстанції не надано згоди на заміну неналежного відповідача на належного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у заявленому до ДП "Конярство України", оскільки позивачем не доведено переходу до нього прав та обов'язків ДП "Онуфріївський кінний завод № 175".

При цьому, є необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності припинення провадження у справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідно до п. 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі вказаного пункту можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Однак, виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу (статті 87-89 Закону України "Про нотаріат").

Так, виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності вимог до боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань останнього.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Так, стаття 71 Цивільного кодексу УРСР встановлює, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням.

Як зазначалось вище, 06.12.2001 року державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було складено Акт про протест векселя про неоплату, за змістом якого нотаріус пред'явив 05.12.2001 р. Кінзаводу № 175 вимогу про оплату 25000,00 грн., однак платежу у встановлений строк та відповіді не отримав.

Відповідно до частини 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. Цивільний кодекс України набрав чинності 01.01.2004 року, тобто до спливу позовної давності -05.12.2004 року.

Відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Таким чином, з введенням нового Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. суд застосовує строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Оскільки у даному випадку, доказів переходу прав та обов'язків ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" до ДП "Конярство України не надано, і останнього визнано судом станом на момент розгляду даного спору по суті неналежним відповідачем, суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення клопотання про застосування позовної давності, так як лише у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог суд може за заявою сторони застосувати строк позовної давності, в протилежному випадку, зокрема, при встановленні відсутності правових підстав для задоволення позову, суд відмовляє в його задоволенні саме у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування у відповідача станом на момент вирішення спору зобов'язань перед позивачем, про які заявлено позовні вимоги у справі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що відповідач у даному випадку є неналежним, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2012 року у справі № 5011-5/13502-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 5011-5/13502-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Пашкіна С.А.

Синиця О.Ф.

Повний текст постанови складено 30.01.2013 року.