Ухвала суду № 50695443, 03.02.2015, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"03" лютого 2015 р. Справа № 6/17/5022-186/2012 (15/40/5022-710/2011) УХВАЛА

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 б/н від 27 листопада 2014 року на дії відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції у справі:

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шумськ-Інвест", вул. Ринкова площа, 34, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, 47100

до відповідача - Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, вул. Волинська, 64, м. Шумськ, Тернопільська область, 47100

третя особа № 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шумське районне споживче товариство, вул. Українська, 42, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, 47100

третя особа № 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шумська міська рада, вул. Українська, 59, м. Шумськ, 47100

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

За участю представників сторін:

Боржника не з'явився;

Відділу ДВС не з'явився;

Стягувача не з'явився.

Суть справи:

03 грудня 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції у справі №6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011).

Заява скаржника мотивована незаконним відкриттям виконавчого провадження, покладенням у виконавчому провадженні обовязку виконання судового рішення на фізичну особу, в той час як рішенням суду таке зобовязання покладено на підприємця.

Скаржник також вказує на неможливість добровільного виконання через невизначеність місцезнаходження обєкта, який підлягає демонтажу.

29 січня 2015 року на адресу суду надійшло клопотання скаржника про зупинення провадження по розгляду скарги до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення у справі №6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011), результати розгляду якого, на думку скаржника, безумовно вплинуть на результати розгляду даної скарги.

У п.3.14 постанови пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Вищий господарський суд України розяснив, що подання учасниками судового процесу клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК процесуальних дій, слід вважати зловживанням процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

При цьому, під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Тобто, підставою для зупинення провадження у справі, згідно з вказаною нормою, є наявність одночасно двох обставин: пов'язаність відповідних справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої. При цьому пов'язаність справ, зазвичай, полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що певні обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі(п.3.16 зазначеної вище постанови пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем не зазначено того, які саме обставини, встановлені під час перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення у справі №6/17/5022-186/2012 (15/40/5022-710/2011) можуть вплинути на правову оцінку дій органу ДВС.

Крім того, згідно з п.3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зупинення розгляду скарги на дії ДВС можливий лише у звязку з надісланням матеріалів справи до суду вищої інстанції, а не через перегляд судового рішення місцевим судом за нововиявленими обставинами.

У зв'язку з цим, підстав для зупинення провадження не має.

Розгляд скарги, призначений вперше на 25 грудня 2014 року неодноразово відкладався, востаннє на 03 лютого 2015 року.

Уповноважені представники стягувача, боржника та органу ДВС, участь яких не визнавалась обов'язковою, в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, що згідно з ст. 121-2 ГПК України, не перешкоджає розгляду скарги по суті.

В засіданні 25 грудня 2014 року судом здійснювалась технічна фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального програмно-апаратного комплексу Діловодство суду, для створення архівної копії фонограми надано компакт-диск CD-R, серійний номер 121171 LD 46407.

В подальшому, на підставі ч.7 ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши дані у попередніх засіданнях пояснення представників боржника, судом встановлено:

- рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011) від 26 квітня 2012 року (суддя І.П.Шумський) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шумськ-Інвест" до відповідача ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено та вирішено :

- Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою площа Ринкова, 34 м. Шумськ шляхом знесення (демонтажу) належного йому торгового павільйону № 22 загальною площею 27,45 кв.м.

- Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Шумськ, вул. Волинська, 64 - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шумськ-Інвест" вул. Ринкова площа, 34 м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, код 34043073 - 85 грн., сплаченого державного мита та 236 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 року та Вищого господарського суду України від 19.09.2012 року зазначене рішення залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 26.04.2012р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2012р. господарським судом (суддею Шумським І.П.) 05 жовтня 2012 року видано відповідні накази.

Судом також виправлено описку у п. 2 резолютивної частини рішення від 26 квітня 2012 року у справі № 6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011), та наказі від 05 жовтня 2012 року викладено його в наступній редакції: - Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою вул. Ринкова площа, 34 м. Шумськ шляхом знесення (демонтажу) належного йому торгового павільйону № 22 загальною площею 27,45 кв.м., про що 31 жовтня 2013 року постановлено відповідну ухвалу.

Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2013 року та Вищого господарського суду України від 02 квітня 2014 року ухвалу господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2013 року про виправлення описки залишено без змін.

Наказ господарського суду про звільнення земельної ділянки пред'являвся ТОВ "Шумськ-Інвест" до виконання.

16 грудня 2013 року відділом Державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції в черговий раз прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №41274179 по виконанню наказу від 05 жовтня 2012 року у господарській справі №6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011), у звязку з невідповідністю виконавчого документа вимогам п.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою від 29 травня 2014 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 липня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 06 листопада 2014 року, дії Відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції щодо відмови у відкритті виконавчого провадження по виконанню господарського суду Тернопільської області від 05 жовтня 2012 року у справі №6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011) про звільнення Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 адресою вул. Ринкова площа, 34 м. Шумськ шляхом знесення (демонтажу) належного йому торгового павільйону № 22 загальною площею 27,45 кв.м., визнано неправомірними, а постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №41274179 від 16 грудня 2013 року визнано недійсною.

Згідно з висновками, зробленими вищою судовою інстанцією, колегія суддів погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відсутність вказівки на особу стягувача не перешкоджає виконанню наказу.

Після скасування в судовому порядку постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та набрання судовими рішеннями законної сили, 20 серпня 2014 року ТОВ "Шумськ Інвест" звернулось із заявою про відкриття виконавчого провадження.

26 серпня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №44470605 щодо обовязку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: вул. Ринкова площа, 34 м. Шумськ шляхом знесення (демонтажу) належного йому торгового павільйону № 22 загальною площею 27,45 кв.м.,та встановлено строк для добровільного виконання до 02 вересня 2014 року.

Із супровідним листом №3093 від 26 серпня 2014 року, постанову направлено учасникам виконавчого провадження.

Питання скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №44470605 від 26 серпня 2014 року також було предметом судового дослідження.

Так, ухвалою від 25 грудня 2014 року, в задоволенні скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 б/н від 08.09.2014 року на дії відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції та про скасування постанови ВП №44470605 від 26 серпня 2014 року було відмовлено.

Ухвалу від 25 грудня 2014 року оскаржено в апеляційному порядку. На даний час судове рішення за результатами апеляційного провадження не прийнято.

14 листопада 2014 року за адресою вул. Ринкова площа, 34 в м. Шумськ, державним виконавцем в присутності стягувача та боржника складено акт, яким встановлено факт невиконання боржником без поважних причин судового рішення у строк до 02 вересня 2014 року (строк встановлений для добровільного виконання), а також зазначено про ненадання боржником документального підтвердження добровільного виконання судового рішення.

Від підпису вказаного акта боржник відмовився, однак його примірник отримав під розписку.

Внаслідок невиконання судового рішення в добровільному порядку і у визначені строки, в межах виконавчого провадження 14 листопада 2014 року державним виконавцем прийнято дві постанови ВП №44470605 від 14 листопада 2014 року про накладення 170 грн. штрафу за невиконання рішення та стягнення з боржника 680 грн. виконавчого збору.

Про скасування цих постанов просить скаржник.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доводами скаржника та поданими ним доказами, не підтверджено обґрунтованості заявленої скарги.

Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 25.07.2002р. у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пілотного рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2010 року справі "ОСОБА_3 проти України" право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обовязкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00, ECHR 2002-III).

В силу ст. 124 Конституції України, ст.115 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, Законом України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі-Закон №606-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В преамбулі Закону №606-XIV визначено, що правила цього закону застосовуються, зокрема, у разі невиконання рішень судів у добровільному порядку.

Згідно з ст. 2 Закону №606-XIV, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Стаття 6 Закону №606-XIV покладає на державного виконавця обовязок використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

В порядку ст. 25 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Постанову про відкриття виконавчого провадження, згідно з п.2 ст. 25 Закону №606-XIV, державний виконавець виносить протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа.

У відповідності до ч.2 п.2 ст. 25 Закону №606-XIV, в постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Змістом п.1 ст. 28 Закону №606-XIV визначено, що у разі невиконання боржником рішення немайнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому Законом.

Така постанова виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю (п.3 ст. 28 Закону №606-XIV).

У відповідності до ст. 75 Закону №606-XIV, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення.

Приписами ст.ст.11, 89 Закону №606-XIV, п.8.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі Інструкція №512/5) встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначалось вище, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №44470605 від 26 серпня 2014 року не скасована і станом на 03 лютого 2015 року є чинною.

А ні у визначений постановою ВП №44470605 від 26 серпня 2014 року строк, а ні станом на дату складання ДВС акта від 14 листопада 2014 року та розгляду скарги, судове рішення у справі № 6/17/5022-186/2012(15/40/5022-710/2011) залишається невиконаним.

Дана обставина визнається самим скаржником.

Доказів на підтвердження іншого учасниками виконавчого провадження не представлено.

Вказане, відповідно до наведених норм ст.ст.25, 28, 89 Закону №606-XIV та Інструкції №512/5, є безумовною підставою для стягнення з ОСОБА_1 сум виконавчого збору та штрафу.

При цьому, суд критично оцінює посилання скаржника на неправомірність покладення у виконавчому провадженні обовязку виконання судового рішення на фізичну особу, в той час як рішенням суду таке зобовязання покладено на підприємця, з огляду на таке.

У відповідності до ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Таким чином, у виконавчому провадженні не вирізняється окремо такий боржник як фізична особа субєкт підприємницької діяльності, і в розумінні цього Закону фізична особа та фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є тотожними.

За змістом ст. 52 ЦК України та листа Верховного Суду України від 01 лютого 2014 року "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.", зобов'язання фізичної особи підприємця не припиняються для цієї фізичної особи, навіть у разі припинення її підприємницької діяльності.

Не заслуговує на увагу і посилання скаржника на неможливість добровільного виконання судового рішення через невизначеність місцезнаходження обєкта, який підлягає демонтажу. Оскільки, боржник як власник майна, не може не знати місця встановлення (розташування) належного йому торгового павільйону.

Інформації про перебування у власності ОСОБА_1 інших торгових павільйонів у м. Шумськ, крім того, що був предметом спору, скаржником не представлено.

Вказані в документах, у т.ч. рішеннях органу місцевого самоврядування, довідках реєстраційної служби та судових рішеннях адреси місця розташування обєкта, який підлягає демонтажу у різних інтерпретаціях, як то вул. Ринкова площа, вул. площа Ринкова, площа Ринкова та Ринкова площа не роблять неможливим виконання судового рішення.

При цьому, суд критично оцінює посилання скаржника на обставини, встановлені судовими рішеннями від 23 вересня 2014 року у справі №876/6294/14 та від 20 жовтня 2014 року у справі №609/1179/14-а від 02 грудня 2014 року у справі № 123131/11/9104, оскільки вони не впливають на існування, передбачених ст.ст. 25,28,89 Закону №606 підстав для винесення оскаржуваних постанов ДВС.

Не доводять вчинення органом ДВС неправомірних дій при прийнятті постанов №44470605 від 14 листопада 2014 року і факти встановлені постановами судів від 23 вересня 2014 року у справі №876/6294/14, від 23 вересня 2014 року у справі №876/6294/14 та від 20 жовтня 2014 року у справі №609/1179/14-а.

Крім того, належних та допустимих доказів набрання переліченими судовими актами законної сили, скаржником не зазначено.

Належних і допустимих доказів порушення органом ДВС вимог Закону №606, наслідком яких може бути скасування постанов №44470605 від 14 листопада 2014 року про накладення 170 грн. штрафу за невиконання рішення та стягнення з боржника 680 грн. виконавчого збору, боржником не представлено.

А тому, в задоволенні скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 б/н від 27 листопада 2014 року на дії відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 86,121-2 ГПК України, Закону України "Про виконавче провадження", суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 б/н від 27 листопада 2014 року на дії відділу державної виконавчої служби Шумського районного управління юстиції відмовити.

СуддяІ.П. Шумський