Рішення № 50691037, 08.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015Справа №910/18297/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

до відповідача-1 Міністерства юстиції України, відповідача-2 Державної казначейської служби України, відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, відповідача-4 Державної виконавчої служби України, відповідача-5 Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва

про відшкодування шкоди в розмірі 1 039 813,70 грн.,

Суддя О.С. Комарова

В судовому засіданні брали участь:

від позивача Риков О.О. (представник за довіреністю)

від відповідача-1 Медведєв О.В. (представник за довіреністю)

від відповідача-2 не з'явились

від відповідача-3 не з'явились

від відповідача-4 не з'явились

від відповідача-5 не з'явились

В судовому засіданні 08 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія", 16.07.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 504-ю від 14.07.2015 року до відповідача - 1 Міністерства юстиції України, відповідача - 2 Державної казначейської служби України, відповідача - 3 Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, відповідача - 4 Державної виконавчої служби України, відповідача - 5 Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва про відшкодування шкоди в розмірі 1 039 813,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень Державної Виконавчої Служби України під час здійснення виконавчого провадження ВП № 44795114 позивачу завдано шкоду у розмірі 1 039 813,70 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.

Ухвалою суду від 20.07.2015 року порушено (суддя Комарова О.С.) провадження у справі № 910/18297/15, призначено розгляд справи на 11.08.2015 року.

31.07.2015 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача-3 надійшло клопотання за вих. № 05-12/1367-10109 від 30.07.2015 року про зобов'язання представника позивача надіслати копію позовної заяви на адресу відповідача-3 та відкладення розгляду справи.

10.08.2015 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла Довідка за вих. №278 від 10.08.2015 року про відсутність аналогічного спору по справі.

11.08.2015 року від представника позивача через відділ діловодства Господарського суду м. Києва надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи за вих. № 572-ю від 11.08.2015 року.

Представник позивача у судове засідання 11.08.2015 року з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представники відповідачів - 1,2,3,4,5 у судове засідання 11.08.2015 року не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представників відповідачів в судове засідання, на 08.09.2015 року.

27.08.2015 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача-3 та відповідача-5 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

07.09.2015 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання відповідно до вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 08.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача-1 заперечив проти позову, надав відзив на позовну заяву, представники відповідачів - 2,3,4,5 не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-1, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Селезньовим М.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44795114 про примусове виконання наказу Господарського суду м. Києва від 05.09.2014 року у справі № 910/55.

26 вересня 2014 року позивачем до Господарського суду м. Києва було подано заяву про «визнання наказу Господарського суду м. Києва від 05.09.2014 року у справі № 910/55 таким, що не підлягав виконанню, а також скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньова М.О. у виконавчому провадженні № 44795114.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/55 наказ Господарського суду м. Києва від 05.09.1014 року у справі № 910/55 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Як вбається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2014 року у справі № 910/44 скаргу позивача на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Селезньова М.О. у виконавчому провадженні № 44795114 було задоволено і визнано протиправними (незаконними) дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньова М.О. при проведенні виконавчих дій за виконавчим провадженням № 44795114 та скасовано постанову від 18.09.2014 року ВП 44795114 про арешт коштів боржника, постанову від 01.10.2014 року ВП 44795114 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови від 01.10.2014 року ВП № 44795114 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 039 813,70 грн.

Як зазначає позивач, державним виконавцем, незважаючи на наявність вищезазначених ухвал Господарського суду м. Києва, а також заяви стягувача про повернення наказу Господарського суду м. Києва від 05.09.2014 року у справі № 910/55 без виконання, державним виконавцем в період з 22.10.2014 року по 29.10.2014 року з банківських рахунків позивача було стягнуто 1 039 813,70 грн. виконавчого збору, що підтверджується платіжним дорученням № 5112 від 10.11.2014 року (фотокопія документу наявна в матеріалах справи).

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Спір у справі виник у зв'язку із завданням позивачу шкоди у розмірі 1 039 813,70грн. в результаті протиправних дій державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.

Зокрема, позивач зазначає, що оскільки постанова відділу примусового виконання рішень ДВС України про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 039 813,70грн. від 18.09.2014 року ВП № 44795114 була скасована в судовому порядку, стягнення виконавчого збору у розмірі 1 039 813,70 грн. з рахунків позивача є незаконним.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Умовами ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Суд вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 р. у справі № 32/421).

Як зазначалось вище, постанова відділу примусового виконання рішень ДВС України про стягнення з боржника виконавчого збору від 18.09.2014 р. ВП № 44795114 була скасована в судовому порядку.

Отже, грошові кошти у розмірі 1 039 813,70 грн., які були примусово стягнуті з рахунків позивача на підставі скасованої (незаконної) постанови також було стягнуто незаконно.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд при розгляді даної справи дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Зокрема, в даному випадку неправомірні дії державного виконавця полягали в тому, що станом на час винесення скасованої судом постанови від 18.09.2014 року у Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (боржника) не виникало обов'язку щодо погашення суми боргу і тому державний виконавець не мав права на стягнення з боржника виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1 039 813,70 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.

При цьому, суд враховує, що, в даному випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору була стягнута в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач правильно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Також, судом враховано, що як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

В судовому засіданні 08.09.2015 року представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем не надано доказів наявності збитків завданих неправомірними діями або бездіяльністю державного виконавця, окрім того відповідач-1 зазначив, що на момент стягнення виконавчого збору постанова була чинною. Оцінивши пояснення відповідача-1, суд дійшов висновку, що зазначені ним доводи є безпідставними та недоведеними, а також про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення грошових коштів в розмірі 1 039 813,70 грн.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ЄДРЮОФОП 37993783; адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, 11-А) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (ЄДРЮОФОП 22945712; адреса 01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти в розмірі 1 039 813,70 грн. (один мільйон тридцять дев'ять тисяч вісімсот тринадцять гривень 70 копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору за постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18.09.2014 року ВП № 44795114. Видати наказ.

3. Стягнути солідарно з Міністерства юстиції України (ЄДРЮОФОП 00015622 адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, будинок 13), Державної казначейської служби України (ЄДРЮОФОП 37567646 адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6), Головного управління Державної казначейської служби України місті Києві (ЄДРЮОФОП 37993783 адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, будинок 11-А), Державної виконавчої служби України (ЄДРЮОФОП 37471975 адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, будинок 73), Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва (ЄДРЮОФОП 37995466 адреса: 04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, будинок 28 А) судовий збір в Дохід Державного бюджету України в розмірі 20 796,27 грн. (двадцять тисяч сімсот дев'яносто шість гривень 27 копійок).

4. Копію рішення надіслати відповідачам - 2,3,4,5 у справі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.09.2015 року.

Суддя О.С. Комарова