Рішення № 5068648, 15.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 230-31-34

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 13/250

15.10.09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс"

про стягнення 11601,35 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача не з’явився (був 09.09.09, 07.10.09 Войтюк О.І. –директор)

від відповідача Гріщенко В.І. - директор

Обставини справи і СУТЬ СПОРУ:

04.08.09 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вояж" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (надалі –відповідач) основного боргу у сумі 6779,20 грн., сплаченого позивачем штрафу у сумі 996,23 грн. інфляційних втрат у сумі 1003,03 грн., трьох відсотків річних у сумі 202, 59 грн., пені в сумі 1620,30 грн. та 1000,00 грн. збитків пов’язаних з оплатою юридичних послуг.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням з боку відповідача умов договору перевезення, відповідно до якого позивач здійснив перевезення, а відповідач за нього не сплатив у повному розмірі заборгувавши 6779,20 грн., крім того на позивача було накладено штраф за перевантаження автомобіля по вісям у сумі 996,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.09 провадження у справі № 13/250 було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 09.09.09, на сторони покладено обов’язок надати документи та вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.09 розгляд справи відкладено на 07.10.09, через часткове невиконання вимог ухвали про порушення провадження у справі.

У судовому засіданні представник відповідача надав відзив та доповнення до нього у яких зазначив, що визнає заборгованість у розмірі 6779,20 грн., однак не може її сплатити тому, що позивачем не вірно оформлені платіжні документи: рахунок-фактура, податкова накладна, а у інших вимогах просив відмовити, посилаючись на договір у якому чітко зазначено що відповідальність за перевантаження автомобіля по вісям несе перевізник та відсутній пункт договору стосовно пені.

В ході попередніх судових засідань позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю з підстав порушення умов договору та з покладенням відповідальності згідно договору та закону.

Відповідач визнавав заборгованість з оплати за перевезення, проте зазначив, що виставлений рахунок не має можливості оплатити частково у сумі вартості перевезення (еквівалент 900 євро) тому, що матиме складності з обліком і оподаткуванням, оскільки податкова накладна видана на більшу суму і ця сума необґрунтована. Попросив позов задовольнити частково з посиланням на відзив та доповнення до нього. Крім того зазначив, що законом визначається оплата послуг адвоката, а не юридичних послуг.

У судовому засіданні 07.10.09 оголошувалась перерва до 15.10.09 для оголошення рішення.

15.10.09 представник позивача не з’явився, поважних причин неявки не повідомив.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд –

ВСТАНОВИВ :

Між Позивачем та Відповідачем було укладено Угоду № 103-п 03.05.08 та договір-заявку б/н від 02.06.08 на міжнародне перевезення вантажів (далі-Договір), відповідно до якого Позивачем було здійснене перевезення вантажу (напої «Кока-Кола») за маршрутом м. Київ (Україна) –м. Зеебрюгге (Бельгія).

Вантаж було доставлено та отримано вантажоотримувачем, про що свідчить відмітка в міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 157748 від 05.06.2009р.(далі - ТТН). Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання за Договором. Крім того на позивача було накладено штраф за перевантаження автомобіля по вісям у сумі 996,23 грн.

Отже правовідносини, що виникли між сторонами є договором перевезення.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Договору вартість транспортних послуг складає 900 євро, що відповідно до умов договору-заявки № б/н від 02.06.08 підлягає перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на день вивантаження та становить 6779, 20 грн. Відповідач повинен був сплатити вартість транспортних послуг на протязі чотирнадцяти днів після отримання оригіналів рахунка, ТТН, акту виконаних робіт та податкової накладної. Уci необхідні документи були надані 24.06.2008 р. Термін оплати сплив 15.07.2008р.

Таким чином заборгованість відповідача станом на день розгляду справи складає 6779,20грн.

Крім того на позивача було накладено штраф за перевантаження автомобіля по вісям у сумі 996,23 грн. Позивач зазначає, що зазначені вимоги вмотивовані тим, що у розділі 18 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 157748 від 05.06.2009р. вказано, що зауваження водія при завантаженні автомобіля не взяті до уваги, та зазначено, що він не несе відповідальність за перевантаження автомобіля по вісям.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно до п.14.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363 форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів.

Відповідно до ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до норми ч.1 та 2 ст.916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач визнає заборгованість на суму 6779, 20, то за таких обставин, позов про стягнення боргу за договором в розмірі 6779, 20 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення штрафу за перевантаження автомобіля по вісям у сумі 996,23 грн. не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Внесення зауважень у СМR було зроблено самостійно водієм позивача без укладення додаткової угоди сторонами про зміну умов договору.

Згіднодо ст.654 цього кодексу зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Із звичаїв ділового обороту між сторонами вбачається, що зміни у договір могли бути внесені без складання єдиного (ч.2 ст.205 ЦК) документа шляхом обміну (ч.ст.181ГК), проте такі дії вчинені сторонами та зокрема позивачем вчинені не були, що підтверджено поясненнями сторін і доказів на спростування цього факту сторонами не надано.

Угодою № 103-п 03.05.08 та договором-заявкою б/н від 02.06.08 чітко зазначено, що відповідальність за перевантаження автомобіля по вісям у повному обсязі несе перевізник.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 1003,03 грн., три відсотки річних у сумі 202, 59 грн., пеню у сумі 1620,30 грн. та 1000,00 грн. збитків пов’язаних з оплатою юридичних послуг.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню три проценти річних в сумі 176,07 грн. та втрати від інфляції в сумі 928.75 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за розрахунком суду.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що Угодою № 103-п 03.05.08 укладеною між позивачем та відповідачем не встановлена можливість нарахування пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов’язань, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов’язань в сумі 1620,30 грн. визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Заявлені до відшкодування збитки у вигляді суми витрат на юридичні послуги в розмірі 1000,00 грн. не підлягають стягненню виходячи з наступного.

Позивач, як на підставу надання юридичних послуг при вирішенні спору посилається на рахунок № 10-02/09 від 10.02.09 та квитанція до прибуткового касового ордеру серії 10 АААА № 433404 від 10.02.09.

Крім того, позивач вказує, що витрати на юридичні послуги є його збитками.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки є наслідком, а вчинене порушення - причиною.

Отже, умовою стягнення з відповідача суми 1000,00 грн. є безпосередній причинний зв’язок між вчиненим порушенням і обов’язковим укладенням оплатного господарського договору з третьою особою.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі такої умови не передбачали.

Статтею 627 ЦК України встановлена свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Усний договір про надання юридичних послуг укладений між ТОВ "Вояж" і СПД ф/о Овчаренко О.А. і є обов'язковим лише для цих сторін, як укладений на прийнятних для них умовах, у тому числі щодо ціни юридичних послуг. Але сплачена ТОВ "Вояж" за цим договором сума не може бути автоматично віднесена на рахунок іншого суб'єкта господарювання

Зазначені витрати сплачені за рахунком № 10-02/09 від 10.02.09 на надання юридичних послуг є результатом вільного волевиявлення при виконанні зобов’язання і не носять для позивача обов‘язкового характеру, не відносяться до судових витрат, не обумовлені поведінкою відповідача, оскільки є добровільно сплачені за господарським договором на користь іншого контрагента.

Враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді, відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов’язаних з представленням інтересів позивача в суді, підготовкою позовних матеріалів тощо, не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, тому витрати по оплаті юридичних послуг не підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11, код ЄДРПОУ 32156999), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" (04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58, код ЄДРПОУ 30603719) 6779 (шість тисяч сімсот сімдесят дев’ять) грн. 20 коп. основного боргу, 928 (дев’ятсот двадцять вісім) грн. 75 коп. –збитків від інфляції, 176 (сто сімдесят шість) грн. 07 коп. –3% річних, 78 (сімдесят вісім) грн. 84 коп. витрат по сплаті державного мита та 80 (вісімдесят) грн. 19 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.Д.Курдельчук