Ухвала суду № 50686429, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/30590/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Маринчак Н.Є.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі № 826/18710/13-а за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000402203, № 0000412203 від 20.06.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

13 лютого 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000402203, № 0000412203 від 20.06.2013 року скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 12.04.2013 року до 30.05.2013 року, з 17.05.2013 року до 27.05.2013 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2010 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 5.06.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що підприємством у порушення вимог пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.,п. 198.3, 198.4 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 195 149, 00 грн., та завищене від'ємне значення за грудень 2012 року, у розмірі 475 575, 00 грн.

20 червня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000402203 щодо зменшення Товариству розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, у розмірі 457 575,00 грн., № 0000412203 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 193 360,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтовані з таких підстав.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Зазначеним Законом визначені два випадки неможливості включення витрат зі сплати податку на додану вартість до податкового кредиту у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів; у разі не підтвердження витрат зі сплати податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 1 березня 2000 року, передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Суди встановили, що за період з 1.01.2010 року до 31.12.2012 року Товариство задекларувало податковий кредит з податку на додану вартість на 652 886,00 грн.

У акті перевірки зазначено, що на час перевірки достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на вартість (рядки 10.1 - 16) за період з 1.01.2010 року до 31.12.2012 року встановлено, що у рядку 10.1 Декларацій «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг)» показників за період перевірки на загальну суму 652 886, 00 грн. виявлено, що на формування цих показників вплинули операції з придбання послуг оренди приміщення, сплати комунальних платежів, витрати на утримання авто та інше.

Перевіркою встановлено, що Товариство отримало від дочірніх підприємств на своє утримання кошти на суму 40 563 834,50 грн., які були включені до складу валових доходів підприємства.

У зв'язку із вказаними обставинами податковий орган прийшов до висновку про те, що Товариство відобразило у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість з придбання товарів (робіт, послуг), які не знайшли свого відображення в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності платника податку.

Суди обґрунтовано зазначили, що Товариством були надані первинні документи, які підтверджують, що спірна сума податку на додану вартість, віднесена Товариством до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Крім того, сплачена Товариством на користь контрагентів сума за придбані товари (роботи, послуги), включає суму податку на додану вартість, зобов'язання з декларування і сплати якого покладається відповідно до вказаних вимог податкового законодавства на підприємство-постачальника.

Тобто, віднесені Товариством суми податкового кредиту підлягають до сплати у вигляді податкових зобов'язань вже підприємствами, які здійснили поставку Товариству та отримали відповідні кошти. Застосування примусу до Товариства щодо сплати суми податкових зобов'язань, які ним вже були сплачені постачальнику в ціні поставки, породжує виникнення обставин подвійного оподаткування, що суперечить загальним принципам податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Маринчак Н.Є.

Юрченко В.П.